Головна
 

МК: Чи стане Україна "мало. Росією", а Янукович - "українським Медведєвим-Путіним"?

15 березня 2010, 04:00
0
1

Безсумнівним досягненням "помаранчевої революції" 2004 року в Україні стала поліархія - система влади, при якій владні можливості розділені між конкурентами в деякій пропорції, пише політолог Андрій Окара у свіжому номері Московського комсомольця.

Інакше кажучи - це коли замість сценарію "переможець отримує все" всі учасники політичної гри залишаються при своєму інтересі, нехай і зміненому в розмірах. Саме цього немає і в найближчому майбутньому не передбачається в Росії. Така конструкція політичної системи передбачає наявність конкурентного політичного процесу, партій, опозиції, свободи слова, свободи зібрань і т.д., і т.п. 

Тільки в епоху президентства Ющенка, Юлія Тимошенко, яку він щиро ненавидів могла двічі стати прем'єр-міністром, тільки він міг допомогти дострибнути до президентського крісла Віктору Януковичу, через боротьбу з яким на попередніх виборах й сталася "помаранчева революція".

Новий український кабмін - дивовижне видовище! Стільки "кучмістів" в одному місці, наче на дворі який-небудь 2002 рік
Тому коли 11 березня прем'єр-міністром України став найбільш близький до Януковича і досить одіозний Микола Азаров, а ключові міністерські крісла виявилися заповнені вихідцями з Донецька та околиць, у багатьох виникло побоювання за збереження поліархії. 

Новий український кабмін - дивовижне видовище! Стільки "кучмістів" в одному місці, наче на дворі який-небудь 2002 рік. Але, схоже, Янукович повторює помилку Ющенко, набираючи виконавчу владу не за рівнем професіоналізму, а за принципом особистої відданості.

Ніяких дискусій про модернізацію в цьому колі поважних і не дуже молодих людей поки не передбачається - головним антикризовим інструментом стануть (точніше, залишаться) зовнішні позики.

Зіркою кабміну за кількістю гнівних коментарів став міністр освіти і науки Дмитро Табачник. У середовищі української інтелігенції вважається, що Табачник знищуватиме українську культуру і русифікуватиме освіту.

Широко відомий вислів Бориса Колесникова про Дмитра Табачника, який став в новому уряді віце-прем'єром з підготовки до футбольного Євро-2012: "Давайте піднімемо питання про виключення (з Партії регіонів) цього дешевого клоуна Дмитра Табачника! <...> Казнокрад, що не створив у своєму житті ніякого бізнесу <...>. Що він взагалі робити вміє, крім того як книжки і картини з і так небагатих українських музеїв тирити? "(Інтерв'ю сайту" Обозреватель "від 14 вересня 2008 року).

Судячи з усього, призначення такої фігури на знакову, але не забезпечену ресурсами посаду - політична "димова завіса": опозиція замість контролю за економічною та фінансовою політикою уряду всі сили змарнує на боротьбу з одіозним "українофобом".

Що стосується нового прем'єра, то його прізвище стала номінальною ще на початку 2000-х. Що таке "азаровщина" можуть докладно пояснити бізнесмени дрібного і середнього формату, які застали її в кучмівські часи - спочатку на посаді головного податківця, потім віце-прем'єра. Він також відомий як прихильник входження України в ЄЕП і Митний союз.

За опозицією не залишилося нічого - ні парламентської більшості, жодного крісла в уряді, ні посади в контролюючих органах.
Головна загроза української опозиції виходить не від "донецьких", а від неї самої - поки ці люди (Тимошенко і соратники, колишні соратники Ющенка, Яценюк, а головне - молоді пагони нової еліти) демонструють не волю до єднання, а жорстке неприйняття один одного . 

Свободі слова в Україні якщо хто й може загрожувати, то тільки не "донецькі", не Янукович з Азаровим. І зовсім не через тендітне ставлення до поліархії, а через некомпетентність, невміння використовувати технології "м'якої пропаганди". Вже перші офіційні інформаційні повідомлення про діяльність Януковича показали архаїчність придворних журналістів.

Перспективи нинішнього кабміну досить хиткі: справа в тому, що кандидатури прем'єра і більшості міністрів пропонує президентові саме парламентська коаліція, а вона може складатися виключно з парламентських фракцій, а не з окремих депутатів, як це сталося цього разу. Тому її легітимність, як і легітимність всього уряду, - під великим питанням, яке належить розглянути Конституційному суду.

Загалом, як виявляється, за поліархію будь-якій країні доводиться платити, причому платити досить дорого - історичним часом, ресурсами, роздутим політичним класом, низькою інтенсивністю модернізації, неможливістю сконцентрувати в одних розумних руках всю повноту влади.

Однак саме вона робить політику не тільки змістовною, але і видовищною, не тільки інтенсивною, але і загартованою від узурпації і авторитарної диктатури.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах