Головна
 

Известия: Великий успіх Росії

30 квітня 2010, 09:49
0
2

Російсько-українська угода "газ в обмін на флот" гримнула як грім, пише Павло Биков, заступник головного редактора журналу Експерт, в газеті Известия.

Ще недавно здавалося, що самої можливості обговорювати продовження термінів оренди севастопольської бази доведеться довго і наполегливо домагатися, і раптом - відразу на 25 років з можливістю продовження ще на п'ять. Найпростіше це було б списати на відчайдушний економічний стан України, але очевидно, що дану подію неможливо розглядати у відриві від інших досягнень президента Дмитра Медведєва на міжнародній арені.

Фундаментальною основою для такої угоди, здається, стало укладання російсько-американського договору про скорочення СНО. Тут важливо, що даний договір - чи не найбільш рівноправна угода з подібних, підписана нашими країнами. Вона істотно ніяк не обмежує розвиток наших ядерних сил стримування і при цьому позбавлена цілої низки дискримінаційних умов, що були у попередніх угодах. А саме - ліквідовано постійну інспекцію на заводі у Воткінську, знижено вимоги з надання телеметрії, немає жорстких вимог щодо прив'язки районів базування наземних мобільних ракетних комплексів, у американців немає такої однозначної переваги щодо "поворотного потенціалу".

Як договір зі СНО міг позначитися на російсько-українських відносинах? Договір продемонстрував зміну характеру відносин Росії і США, показав зростання взаємної довіри. А це неминуче відбивається на всьому фронті російсько-американських відносин. Скажімо, укладення такого договору дає зрозумілий сигнал нашим східноєвропейським сусідам - вести гру на розширення російсько-американських суперечностей безперспективно. Необхідно самостійно вибудовувати з Росією добросусідські відносини. Показово, що і Віктор Янукович дуже точно використовував ядерну тематику для вибудовування відносин з Вашингтоном. Заявивши на "ядерному саміті" про відмову України від запасів високозбагаченого урану, український Президент дуже сильно підіграв американському колезі, чим, очевидно, значно розв'язав собі руки в тому, що стосується вибудовування відносин з Москвою.

Ще недавно здавалося, що самої можливості обговорювати продовження термінів оренди севастопольської бази доведеться довго і наполегливо домагатися, і раптом - відразу на 25 років з можливістю продовження ще на п'ять років

Подібну політику Барака Обами низка спостерігачів розцінили як зраду вірних східноєвропейських союзників. Але на ділі це лише визнання того, що Росії і США в Східній Європі ділити взагалі-то нічого. Увага Вашингтона змістилася в інші регіони - критичні, більш важливі з точки зору підтримки стратегічної стабільності у світі, у яких до того ж Сполученим Штатам потрібна підтримка Росії. У випадку ж з Україною Росія показала, що не стільки прагне розширити свою - горезвісну - "зону впливу", скільки має готовність нести відповідальність за підтримання стабільності - у тих регіонах, де у неї для цього є такі можливості.

Крім того, гідна реакція Москви на авіакатастрофу під Смоленськом, в якій загинули кілька десятків вищих керівників Польщі і польських громадських діячів, показала, що наміри Росії щодо її сусідів далеко не настільки зловісні, як це люблять малювати інші політичні діячі. А значить, говорити про певну "зраду" щодо Східної Європи абсолютно неправомірно.

Багатьох така реакція Росії на польську трагедію здивувала: мовляв, як же так, Кремль виявив такт і співчуття. Але в останній рік подібні сюрпризи стали характерною рисою російської політики. Ось і реакція на переворот у Киргизстані також багатьох вразила. Раніше Москва в подібних ситуаціях у СНД завжди однозначно підтримувала чинну владу, а у випадку з відстороненням Курманбека Бакієва раптом несподівано визнала опозицію. Новина, проте, не в тому, що Кремль перестав підтримувати офіційну владу, а в тому, що там стали інакше оцінювати "стабільність".

Як договір зі СНО міг позначитися на російсько-українських відносинах? Договір продемонстрував зміну характеру відносин Росії і США, показав зростання взаємної довіри. А це неминуче відбивається на всьому фронті російсько-американських відносин

Пріоритетом російської політики на пострадянському просторі завжди було підтримання стабільності. Оскільки травматичний досвід розпаду СРСР підказував, що краще "солом’яна згода", як "золота звада". Але сприймати Бакієва як лідера, який прагне забезпечити порядок, у Москві відмовилися. Мало того, що у відносинах з Росією він поводився як дрібний шахрай, так ще й особливості його режиму неминуче вели до соціально-економічної деградації Киргизстану, а значить, до дестабілізації. Саме такий - динамічний - підхід до поняття "стабільність" (що заважає розвитку, підриває стабільність) і вразив західних партнерів, які відверто не очікували, що Москва так швидко визнає підсумки перевороту.

Москва все більше відчуває себе відповідальною не просто за стабільність пострадянського простору, але і за його розвиток. Без останнього справжня стабільність у нашому непростому регіоні неможлива. У цьому ключі можна розглядати ту ж операцію з Україною. Російська знижка на газ, безумовно, посприяє стабілізації української економіки. Можна, звичайно, було зловтішно очікувати, коли впаде економіка України. Але тільки соціально-політичний хаос у цій великій сусідній країні явно не в російських інтересах. Росії потрібна благополучна - і дружня - Україна. Росія готова підтримувати українських політиків, які дивляться схожим чином у майбутнє своєї країни.

Що стосується розмов про те, що Росія десь "переплатила" за Севастополь (з'явилися вже різні оцінки в десятки мільярдів доларів, в які обійдеться російській скарбниці знижка на газ). По-перше, повторимо, це не плата за Севастополь, а фактично вкладення в стабільність сусідньої країни

Що стосується розмов про те, що Росія десь "переплатила" за Севастополь (з'явилися вже різні оцінки в десятки мільярдів доларів, в які обійдеться російській скарбниці знижка на газ). По-перше, повторимо, це не плата за Севастополь, але фактично вкладення в стабільність сусідньої країни. По-друге, спорудження бази в Новоросійську, включаючи інфраструктуру - склади, сховища ПММ, житло для військових і т.п., - обійшлося б, можливо, дешевше, але не набагато. По-третє, Севастополь набагато зручніший і стратегічно вигідніший. По-четверте, можна бути впевненим, як тільки російський Чорноморський флот пішов би з Севастополя, в його бухту тут же увійшли б кораблі НАТО, і для відновлення військово-стратегічного балансу нам довелося б витрачати додаткові суми. Не кажучи вже про те, що перебування Чорноморського флоту в Криму утримує Україну від різних форсованих сценаріїв, які здатні викликати розпад цієї країни. Нарешті, по-п'яте, зіграла свою роль і зміна ситуації на ринку газу. Зниження попиту через кризу, а також надлишок СПГ (через зростання видобутку сланцевого газу в США) змушують інакше поставитися власне до українського ринку газу. Якщо раніше Газпром більшою мірою був орієнтований на експорт до Європи, то тепер і внутрішній російський ринок, і ринок України стають для нього більш значущими. Немає сенсу домагатися зниження споживання газу Україною, тримаючи високі ціни, оскільки в перспективі це може вдарити по самому Газпрому. Тому харківські домовленості Медведєва і Януковича - це дуже вигідна для Росії угода. У сумі ж ці дві найважливіші угоди - щодо СНО і Севастополя - визначать не тільки долю Росії на найближчі десятиліття, вони задають параметри розвитку світової архітектури безпеки на всю першу половину XXI століття.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.


Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах