Головна
 

Lenta.ru: Немоскалі

24 червня 2010, 14:17
0
3

В одному зі своїх недавніх інтерв'ю новий посол Росії в Києві Михайло Зурабов сказав, що українці з росіянами - по суті один народ. Ця заява в Україні викликала шквал протестів: ні, ми не москалі, ми інші, ми ... І далі хто на що здатний перераховував відмінності українців від росіян, пише Іван Яковина у колонці Офтопік, опублікованій російським інтернет-виданням Lenta.ru.

Націоналістично налаштовані політики і експерти одразу вказали російському послу на помилковість його оцінок. По-перше, на їхню думку, українці не можуть бути росіянами, оскільки у них інша мова. По-друге, українці дотримуються іншого трактування своєї історії. По-третє ... по-третє, у прихильників національних розмежувань є ще такий козир, як "менталітет", до якого кожен вкладає, що Бог на душу покладе.

З мовою, однак, ситуація складна. Дуже багато людей, які називають себе українцями, а своєю рідною мовою - українську, в побуті і на роботі розмовляють російською. Більше того, в Одесі, наприклад, зустрічаються радикальні українські націоналісти, які ледь можуть порозумітися мовою. Так само як і у Львові, наприклад, є безліч етнічних росіян, що чудово володіють українською.

Чи можна назвати представником українського народу пітерського губернатора Валентину Матвієнко, яка виросла в селі під Хмельницьким і розмовляє мовою?

Дуже багато людей, які називають себе українцями, а своєю рідною мовою - українську, в побуті і на роботі розмовляють російською. Більше того, в Одесі, наприклад, зустрічаються радикальні українські націоналісти, які ледь можуть порозумітися мовою. Так само як і у Львові, наприклад, є безліч етнічних росіян, що чудово володіють українською

Або, наприклад, якої національності український прем'єр Микола Азаров, який дитинство своє провів у Калузі і державною мовою говорить досить важко? Можливо, що і Матвієнко, і Азаров українці. А можливо, ні. А може, вони є представниками різних народів? Відповідь не очевидна.

З мовою адже ж як - якої навчили в дитинстві, такою потім і розмовляєш. А зважаючи на близькість як самих мов, так і їх носіїв, виходить, що росіянина від українця за цією ознакою відрізниш далеко не завжди. Сам Зурабов похвалився, що досяг великих успіхів у вивченні української всього за декілька місяців. Можливо, це й дало йому підстави сказати: "Я переконаний в тому, що ми не просто братські народи - ми єдиний народ. Зі своїми нюансами, зі своїми особливостями, але єдиний народ".

Щодо історії, той і тут все не однозначно. Таких історичних діячів України, як, наприклад, Іван Мазепа та Симон Петлюра, одна частина українського суспільства називає героями, інша - відщепенцями і зрадниками.

Чи можна назвати представником українського народу пітерського губернатора Валентину Матвієнко, яка виросла в селі під Хмельницьким і розмовляє мовою? Або, наприклад, якої національності український прем'єр Микола Азаров, який дитинство своє провів у Калузі і державною мовою говорить досить важко?

Вважається навіть, що ті, хто виступає за їх героїзацію - більше українці, ніж ті, хто стверджує зворотне. Але чи можна міряти ступінь "українськості" людини її ставленням до того чи іншого історичного персонажа? Як, наприклад, українець-патріот повинен ставитися до волинського князя Димитрія Боброка, який взяв активну участь у Куликовській битві, що поклала край монгольському ярму на Русі? Як до героя-визволителя чи як до московського посіпаки?

Ставлення до історії, таким чином - слабкий національний ідентифікатор. Історичні події вже не скасувати, а трактувати їх кожен вільний по-своєму. Комусь вони подобаються, комусь ні. І якщо національність пов'язувати з особливою думкою окремо взятої людини про історію, то вийде, що скільки людей, стільки і національностей.

Залишається третє і найзагадковіше - менталітет. Цим іноземним словом, коли воно вживається поза науковим дискурсом, як правило маскують забобони про людей тієї чи іншої національності. Росіяни - ліниві колективісти, американці - егоцентричні ханжі, фіни - загальмовані придурки, українці - спритні скандалісти і так далі. Чому? - Так менталітет такий! І все тут.

З мовою адже ж як - якої навчили в дитинстві, такою потім і розмовляєш. А зважаючи на близькість як самих мов, так і їх носіїв, виходить, що росіянина від українця за цією ознакою відрізниш далеко не завжди. Сам Зурабов похвалився, що досяг великих успіхів у вивченні української всього за кілька місяців

При цьому подібні твердження легко спростовуються в ході спілкування із зазначеними людьми - росіянами, американцями, фінами й українцями. Звичайно, співрозмовники трапляються всякі, але одне правило діє безвідмовно: вони всі дуже різні. Тому Зурабов, коли говорив про те, що росіяни й українці - це один народ, не мав рації. Точніше, не зовсім правий. Ті росіяни та ті українці, з якими безпосередньо спілкується саме він, - співробітники, знайомі, друзі і родичі - можливо, і один народ: його персональне оточення.

А ось оточення людини, яка називає себе українським націоналістом - це вже зовсім інший народ, і вона щиро не розуміє, щó у росіян і українців взагалі може бути спільного. У людини, що вірить у важливість національного питання, в голові є чітка розмежувальна риса - "вони" і "ми".

Виходить, що національність - поняття широке. Точніше - суб'єктивне. Люди як біологічні істоти з цілком очевидним зовнішніми ознаками поділяються на раси, але при чому тут мова, національність і менталітет? Громадянство можна об'єктивно зафіксувати в документі (хоча у багатьох українців їх відразу два - українське і російське, нехай це й незаконно), але хіба громадянство і національність - це одне й те саме?

Поняття національності у світі відмирає. Нації, що будувалися на етнічному принципі, залишилися десь у XIX столітті. Для людей, мислячих сучасними категоріями, питання про походження батьків його співрозмовника стоїть на десятому місці

Поняття національності у світі відмирає. Нації, що будувалися на етнічному принципі, залишилися десь у XIX столітті. Для людей, мислячих сучасними категоріями, питання про походження батьків його співрозмовника стоїть на десятому місці.

Тому слова Зурабова про єдність народів, швидше за все, потрібно розуміти так: "Мені в Україні добре, як вдома, чому я дуже радий".

Як тут не згадати колишнього посла в Києві Віктора Черномирдіна, який так прокоментував слова свого змінника: "Ображатися на те, що посол сказав, не варто. Нічого тут образливого немає. І хто образився? Томенко? Сам-то він хто за національністю? Українець? Це ще ніхто не знає. Якщо людина хоче до чогось причепитися, він і до стовпа прискіпається".

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах