Головна
 

ВЗГЛЯД: «Популізм знекровив Україну»

5 серпня 2010, 03:47
0
3

«Проблеми України - у спадщині, яка дісталася від попередньої влади», - вважає прем'єр-міністр цієї країни Микола Азаров. На його думку, методи роботи команди Юлії Тимошенко можна охарактеризувати як популізм, що сформував у значної частини населення «стійкі утриманські настрої», пише ВЗГЛЯД.

З моменту призначення Миколи Азарова прем'єр-міністром України 11 березня 2010 року пройшло вже майже п'ять місяців. Цей час видався для людини, яку в Києві часто називають "професором", більш ніж бурхливим: йому довелося не тільки постійно відбиватися від постійних "наскоків" БЮТ та його лідера Юлії Тимошенко, але й домовлятися із МВФ на тлі колосальної бюджетної "діри" і готувати майбутні реформи.

В ексклюзивному інтерв'ю газеті голова української виконавчої влади розповів про те, яку б оцінку поставив сам собі за перші місяці перебування біля керма уряду, чим збирається переконувати Росію відмовитися від проекту газопроводу "Південний потік" і як ставиться до поглиблення співробітництва між Москвою й Києвом в авіабудуванні, енергетиці й атомній сфері.

ВЗГЛЯД: Миколо Яновичу, ваше перебування на посаді прем'єр-міністра України почалося більш ніж напружено: вам довелося вживати термінових заходів з виведення  країни із кризи на тлі постійних "наскоків" помаранчевих...
Микола Азаров: Проблема не в "наскоках" - караван, як відомо, іде, не звертаючи уваги на звукові подразники, - а в спадщині, яка дісталася від попередньої влади. Методи її роботи можна охарактеризувати одним словом: популізм.

Він знекровив Україну, вичавив за п'ять років з економіки всі соки, загнав в "тінь" бізнес. Найсумніше – сформував у значної частини населення стійкі утриманські настрої. І майже в усіх –  недовіру до влади й одночасно патерналістські настрої.

Чи може людина з патерналістським настроєм побудувати нову країну? Відповідь очевидна.

ВЗГЛЯД: Тобто одна з головних проблем на Україні зараз – це утриманські настрої?
М. А.: От вам приклад протилежного роду: нинішній економічний колапс вкрай мало позначився на фінах. Тому що для них він був третім за останні 15 років. Перший наздогнав Фінляндію після розвалу СРСР, на який орієнтувалася безліч фінських підприємств: звалилися акції на біржі в Гельсінкі, зупинилися суднобудівні верфі - кожен п'ятий фін став безробітним, спад виробництва досяг 10%.

Вирішення проблеми було знайдено в "центрах другої професії", де кожний міг безкоштовно одержати нову освіту. І люди переконалися: ліпше почати все з початку й забезпечувати родину, ніж сидіти вдома на дивані, слухати популістські обіцянки по телевізору й чекати, що криза "сама розсмокчеться".

ВЗГЛЯД: Виходить, українцям треба брати приклад з фінів?
М. А.: Криза, як і булгаковська розруха, у першу чергу - у головах. Керівні голови минулого уряду замість правди й пошуку рішень виходу із кризи годували співвітчизників обіцянками, залазячи по вуха в борги.

От і вийшло, що Україна серед країн СНД стала беззастережним чемпіоном у спаді рівня виробництва, знецінюванні національної валюти, падінні рівня життя. Торік у нас спад ВВП досяг 15%, державний борг ріс втричі, при цьому дефіцит бюджету став астрономічним - 16%.

ВЗГЛЯД: Що ж, яку ж оцінку ви б поставили самі собі за пророблену роботу з початку приходу до влади?
М. А.: З такої прірви за найкоротші строки видертися дуже складно. Тому в червні, підводячи підсумки роботи українського уряду за 100 днів, я поставив йому задовільну оцінку. Але, на мій погляд, тут важливіше не перші результати, а тенденції.

Головна - досягнення після обрання Президентом України Віктора Януковича політичної стабільності. Як наслідок - забезпечення єдності влади. Саме ці тенденції, посилені приходом команди професіоналів-прагматиків, позначилися на економічних показниках.

Уже за перше півріччя поточного року  нам удалося забезпечити ріст ВВП більш ніж на 6%, промислового виробництва – на 12%. Роздрібний товарооборот вперше за тривалі місяці зріс на 2,5%, тоді як в 2009 році він скоротився на 20%.

ВЗГЛЯД: А що ви можете сказати щодо зовнішньоекономічних досягнень українського уряду?
М. А.: Звичайно, не потрібно забувати про прорив у зовнішньоекономічних відносинах як з Російською Федерацією, так і із Заходом. Я маю на увазі угоди з Росією, підписані в Харкові, переговори з Євросоюзом про модернізацію української ГТС і членство нашої країни в Європейському енергетичному співтоваристві.

Ще можу вказати на співробітництво із МВФ, який, зупинивши свою колишню програму через невиконання кабінетом Тимошенко взятих на себе зобов'язань, сьогодні, як відомо,  схвалив виділення Україні порядку 16 млрд доларів для подолання кризи й проведення структурних реформ.

ВЗГЛЯД: Зараз в Україні піднявся вал критики після рішення керівництва країни продовжити строки перебування Чорноморського флоту в Криму, а також поглибити інтеграцію російського й українського бізнесу. Як ви на неї реагуєте?
М. А.: Критика буває різна. Якщо з популістською балаканиною народ вже сам розібрався, то на конструктивну критику потрібно відповідати. У нашому разі потрібно було роз'ясняти, скільки виграла Україна від зниження ціни на газ і що втрата незалежності - це не пролонгація договору про російську базу в Севастополі, а саме продовження дії договору про поставки російського газу, підписаного Тимошенко.

Після активізації українсько-російських відносин в авіакосмічній галузі й суднобудуванні, після масштабного збільшення товарообороту між двома країнами, поштовхом  до яких послужили харківські угоди, громадяни України швидко розібралися в суті того, що відбувається. І, повірте, сьогодні й мови не йде про вал критики - течуть лише мляві струмочки політичної демагогії.

ВЗГЛЯД: Що конкретно дасть економіці України зниження вартості російського газу?  Чи справедлива думка про те, що це не тільки врятує хімічну й металургійну галузь України, але й додасть їй нову динаміку розвитку?
М. А.: Торік, купуючи в Росії газ по 330 доларів за тисячу "кубів", уряд моєї попередниці продавав його населенню по 50 доларів, покриваючи різницю за рахунок кредитів МВФ і державного бюджету.

В підсумку, як я вже говорив, МВФ припинив таке "співробітництво". Держборг досяг 316 млрд гривень, і кожен українець сьогодні винен 7 тис. гривень.

Водночас борги населення з оплати житлово-комунальних послуг досягли 8,5 млрд грн. Це я до того, що популізм в економіці, де все повинне мати свою реальну ціну, б'є в першу чергу по нібито "облагодіяним".

ВЗГЛЯД: Тобто зниження вартості російського газу – це...
М. А.: Це друга можливість для України провести глибоку модернізацію свого промислового потенціалу й реформування економіки. Це не безстрокова панацея, а перепочинок. Першу, що тривала зі здобуття незалежності до кінця першої п'ятирічки нового століття (в 2005 році ми ще платили за газ 50 доларів за тисячу кубометрів), ми бездарно розтринькали. Третього такого перепочинку не буде.

І порятунок українського хімпрому й металургії - не дешевий газ, а науковий прогрес. Хіміки й металурги повинні скористатися цією можливістю для переходу на енергозберігаючі технології, для модернізації виробництва.

Тому що сьогодні, приміром, навіть якщо продавати газ по 210 доларів за тисячу кубометрів, то треба зупинити наші хімічні підприємства, тому що ціна на їхню продукцію нижча, а в  збиток собі ніхто працювати не буде.

ВЗГЛЯД: Питання про авіацію: недавно Володимир Путін говорив про те, що створення СП російського ОАК й українського "Антонова" можливе тільки на основі ринкової оцінки переданих у СП активів. Якщо допустити ситуацію, що ринкова оцінка незалежними міжнародними експертами покаже, що російські активи коштують дорожче за українські,  чи означає це, що Київ не буде заперечувати, якщо контрольний пакет у майбутньому СП буде належати Росії?
М. А.: Процес злиття й поглинання, створення нових об'єднань характерний для сьогоднішньої глобальної економіки. У нас його  штучно політизують, намагаючись зробити на цьому якусь гру, привернути увагу громадськості, зробити акцент на тім, що ми комусь щось віддаємо.

Насправді, коли дві компанії, які мають спільні ринки, інтереси, розглядають можливість посилення своїх позицій, приміром, на ринках третіх країн - це нормальний економічний процес. Вони сідають за стіл переговорів і об’єднуються.

Або об’єднують активи, створюють спільні підприємства, фінансують спільні проекти. Є маса різних можливостей. Але я завжди підкреслюю: необхідно все прорахувати на одному залізному принципі: наскільки це відповідає стратегічним інтересам України. На таких позиціях стоють і наші російські партнери.

ВЗГЛЯД: Тобто в питанні злиття авіакомпаній Росії й України політичні питання повинні відійти убік, і держави повинні керуватися тільки прагматизмом?
М. А.: Упевнений, що саме прагматизм дасть змогу нам виробити найбільш прийнятний для двох країн варіант співробітництва. Тому що для України альтернативи розвитку свого авіапрому, крім як у кооперації з Росією, немає.

Свіжий приклад – підписання на авіасалоні "Фарнборо-2010"  АНТК ім. О. К. Антонова контракту з російською лізинговою компанією "Ільюшин Фінанс Ко." на поставку 20 літаків Ан-158 вартістю 500 млн доларів.

ВЗГЛЯД: Ви справедливо зауважували, що, з огляду на активну реалізацію Росією проектів "Північного" й "Південного потоків", їй уже не так цікаво брати участь у корінній модернізації української ГТС і збільшенні її обсягів. На ваш погляд, що може Україна запропонувати Росії, щоб її знову зацікавила саме модернізація української ГТС?
М. А.: Перебуваючи недавно в Києві, єврокомісар з питань енергетики Гюнтер Еттінгер запропонував організувати тристоронню зустріч на найвищому рівні між Україною, ЄС і Росією для розгляду питань енергетичної безпеки, довгострокових угод про поставки й транспортування газу й нафти. Я підтримав цю пропозицію й буду обговорювати її  з російським прем'єром Володимиром Путіним.

Україна зацікавлена в модернізації ГТС, готова вкладати в неї кошти й, звичайно, зацікавлена в участі в цьому проекті країни - постачальника газу. Але ми повинні мати гарантії, що Євросоюз буде купувати в Росії певний обсяг газу, який буде транспортуватися через нашу територію, а РФ буде продавати цей обсяг. За такої умови - наявності продавця й покупця - у нас є резон вкладати кошти в модернізацію ГТС.

Пан Еттінгер розділяє точку зору, що шлях через Україну – найбільш оптимальний для транспортування в Європу російського газу. У ЄС зараз іде дискусія, яким чином інвестувати українську ГТС і відповідну інфраструктуру, щоб ці інвестиції стали оптимальним бізнес-планом на майбутнє. Звісно, без одного із трьох партнерів ніякого газотранспортного консорціуму створити не вийде. Водночас у кожного із трьох є свої інтереси, що ускладнює переговірний процес.  Але світова практика знає приклади, коли подібні переговори ведуться роками, а потім протягом одного дня досягається результат.

ВЗГЛЯД: І чи може Україна домогтися від Росії відмови хоча б від газопроводу "Південний потік"?
М. А.: Що стосується "Південного потоку", то в нас є альтернатива, яку ми будемо пропонувати російським партнерам. Мова йде про модернізацію наших південних газопроводів, що дасть змогу збільшити їхню пропускну здатність до розрахункової "Південного потоку". З доставкою російського газу в ту само точку ЄС - болгарський Бургас. І коштувати цей проект буде не 25 млрд доларів, як "Південний потік", а 1 млрд.

ВЗГЛЯД: Які, на ваш погляд, перспективи співробітництва Росії й України в атомній сфері?  Чи не розглядаєте ви можливість хоча б часткової приватизації НАК "Енергоатом України", частку в якій міг би придбати Росатом?
М. А.: Перспективи вселяють оптимізм, навіть якщо виходити зі зробленого на сьогоднішній день. З Росатомом уже підписані угоди про  добудування двох ядерних блоків на Хмельницькій АЕС до кінця 2016 року. Енергоатом домовився з компанією "Твел" про поставки ядерного палива. Крім того, Росатом готовий брати участь у проекті будівництва в Україні заводу з виробництва власного ядерного палива. Висловлює  російська сторона й зацікавленість у продукції харківського Турбоатома.

Щодо часткової приватизації Енергоатома, то нашій державі зараз нецікаво кудись віддавати такий актив. І потім, наскільки мені відомо, голова Росатома Сергій Кірієнко говорив про зацікавленість не стільки в купівлі, скільки  в обміні активами. Ми ж, зі свого боку, вивчаємо це питання виключно з позицій національної безпеки й стратегічних інтересів.

ВЗГЛЯД: В Україні популярна думка, що країна не може вступити до Митного союзу через членство у СОТ. Однак Киргизстан, незважаючи на членство у СОТ, хоче до Митного союзу. Яке ваше ставлення до можливого вступу України до Митного союзу і до її наступної інтеграції в Єдиний економічний простір?

М. А.: В основному документі щодо створення Єдиного економічного простору, який, до речі, ратифікований Верховною Радою України, записано, що ЄЕП створюється відповідно до вимог СОТ. Нагадаю також, що в 2004 році ми виробили дуже цікаву ідею, яку назвали "київська формула різнорівневої і різношвидкісної інтеграції".

Відповідно до цієї формули кожній країні-учасниці представлене право на свій розсуд визначати глибину інтеграції щодо  "чотирьох свобод": свободи пересування людей, капіталу, послуг і товарів.

Наскільки ми готові до забезпечення цих свобод - настільки й будемо приєднуватися. Ми будемо вести переговори, будемо виходити, насамперед, з наших національних інтересів - якщо це нам вигідно, ми будемо це робити, якщо на якомусь етапі нам будуть вигідні інші конструкції й моделі, ми будемо дотримуватися їх.

Зараз же головне завдання нашого уряду - підняти економіку, забезпечити їй високі темпи розвитку.

ВЗГЛЯД: Що б там не говорили помаранчеві, між Росією й Україною існує єдиний мовний простір. Як ви вважаєте, те, що обидві країни говорять однією мовою, сприяє економічній інтеграції між двома країнами чи це не пов'язані один з одним речі?
М. А.: Після зміни влади в Україні що на переговорах з Росією, що на переговорах, скажімо, із МВФ перше, що відчувалося, - це недовіра. Напевно, все-таки принципово не те, якою мовою ти говориш, а те, чим підкріплюєш сказане.

У дискусії з європейцями ми знайшли спільну мову, повернули розтрачену довіру, спілкуючись через перекладача. На українсько-російських переговорах перекладачі  нам не знадобилися, але головне - зникла атмосфера настороженості. За чотири попередні роки російський президент жодного разу не приїжджав в Україну. Тепер у нас налагодили нормальні робочі відносини. Це не означає,  що переговори проходять без сучка, без задирки. Але якщо різні погляди ведуть до компромісу, значить, договірні сторони говорять однією мовою - мовою цивілізованих людей, а не печерних аборигенів.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах