Головна
 

МН: Зліт і крах помаранчевого проекту

24 травня 2012, 10:32
0
9
МН: Зліт і крах помаранчевого проекту
Фото: АР
Україні доведеться шукати свій шлях модернізації

Українська опозиція змогла взяти владу, але не змогла її втримати, - пише Вікторія Кузьменко в російському виданні Московские новости.

Протести в Росії часто порівнюють з "помаранчевою революцією" на Україні 2004 року: опозиціонери називають свої мітинги "майданами", а Володимир Путін говорить про загрозу "українізації" Росії. Аналогії дійсно проглядаються. Однак вони повинні змушувати задуматися не тільки владу, але й опозицію. З урахуванням того, чим все на Україні закінчилося.

Нинішні зимово-весняні акції протесту і народні гуляння по Москві більш коректно зіставляти аж ніяк не з Майданом 2004 року, а з акцією Україна без Кучми 2000-2001 років. Саме тоді Україна прокинулася від політичного сну. І якщо московський "креативний клас" "розбудили" фальсифікації на виборах до Держдуми і зумовленість виборів президентських, то киян - звинувачення в причетності президента Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Перші протестні акції були порівняно нечисленні, і їх без зусиль придушила влада. Але вони зіграли важливу роль - деморалізували президента і його оточення і почали процес консолідації опозиційних сил.

Якби правлячий табір виставив кандидата, який хоча б натякнув втомленому від Кучми населенню, що поміняє порядки, то дуже може бути, що ніякої Помаранчевої революції не було б.

Благо консолідуватися їм було навколо кого - на той момент прем'єром України був Віктор Ющенко, який перебував у стані перманентного конфлікту з оточенням Кучми, що збільшувало його популярність у народі. У квітні 2001 року його відправили у відставку, і незабаром він створив помірно-опозиційний блок Наша Україна, який набрав відносну більшість голосів на виборах до парламенту в 2002 році. Це закріпило Ющенка як лідера опозиції і привело в його табір чимало впливових політиків і бізнесменів.

Утім, його перемога в 2004 році аж ніяк не була зумовлена ​​спочатку. У руках влади знаходився потужний адміністративний ресурс, всі провідні ЗМІ, які малювали з Ющенка образ націоналіста, американського агента і небезпечного баламута. Якби правлячий табір виставив кандидата, який хоча б натякнув втомленому від Кучми населенню, що поміняє порядки, то дуже може бути, що ніякої Помаранчевої революції не було б. Але влада після довгих інтриг відправила на бій з "помаранчевими" фігуру, яку опозиційні агітатори легко перетворили на опудало ще більше, ніж сам Кучма. Мова йде про Віктора Януковича - колишнього донецького губернатора, який до того часу став прем'єр-міністром України. Дві його судимості у молоді роки, сумнівні зв'язки, суворий характер і, м'яко кажучи, не витончені манери при всьому бажанні не могли вселити в українців надію на те, що режим після відходу Кучми зміниться в кращу сторону.

Рейтинг Януковича, правда, змогли за рахунок тотальної пропаганди на ТВ дотягнути до рівня Ющенка, але останній зумів мобілізувати свого виборця на післявиборчу боротьбу, намалювавши йому страхітливий образ "донецького бандита", що рветься до влади, щоб "перетворити всю Україну в зону". Після того як, згідно з офіційними даними, стало зрозуміло, що в другому турі перемагає Янукович, сотні тисяч людей вийшли на Майдан. Так почалася революція.

Рейтинг Януковича, правда, змогли за рахунок тотальної пропаганди на ТВ дотягнути до рівня Ющенка, але останній зумів мобілізувати свого виборця на післявиборчу боротьбу, намалювавши йому страхітливий образ "донецького бандита", що рветься до влади, щоб "перетворити всю Україну в зону".

Не можна сказати, що влада не очікувала такого повороту подій. Але масштаб опору її придушив. Можна багато говорити про закулісся Майдану, про роль у його підготовці Заходу і Березовського, про дивну поведінку Кучми, але всі ці чинники вторинні. Головним був масштаб протесту і сила натиску. Якби на вулицю вийшло кілька десятків тисяч людей, то з ними б розправилися, не звертаючи увагу на реакцію США та ЄС.

Майдан зламав сценарій влади: Кучма відмовився застосовувати силу, а Верховний суд, чуйно відчувши зміни, виніс рішення про переголосування другого туру виборів. У такій ситуації українська еліта вирішила піти на компроміс - відмова від опору обранню Ющенка обміняти на конституційну реформу, яка б перетворила Україну з 2006 року в парламентську республіку, позбавивши президента більшої частини повноважень. Ющенко погодився на цю угоду і без особливих проблем став президентом за підсумками третього туру, хоча і Янукович набрав чимало голосів. Це був тривожний дзвінок для "помаранчевих" - країна розколота, і з нею потрібно поводитися обережно. Але в ейфорії перемоги вони цього не помітили.

Безумовно, нинішні акції протесту російської опозиції поки мало нагадують ситуацію 2004 року на Україні - тут немає єдиного лідера, немає ясної програми ("як ми змінимо Росію після Путіна"), немає підтримки хоча б частини еліти і бізнесу, і немає зрозумілої і, головне , досяжною мети (захистити перемогу свого кандидата на президентських виборах). Ходити по бульварах і стояти на площах в надії, що Путін сам піде, це, вибачте, не Майдан. Та й сам Путін у рази популярніший в народі, ніж Кучма і Янукович разом узяті. Але теоретично можна припустити, що в якомусь найближчому майбутньому все зміниться. Опозиція висуне єдиного лідера, цей лідер висуне зрозумілу і ефективну програму дій, яка сподобається громадянам, за нього на виборах проголосує більшість (або близько того) громадян, на Красну площу вийдуть сотні тисяч росіян, осадивши Кремль по периметру. Влада виявиться деморалізованою і буде змушена домовиться з опозицією про умови догляду.

У цілому країна не змогла повторити східноєвропейський сценарій перетворень через скептичне ставлення ЄС до перспектив її євроінтеграції, великого впливу альтернативного центру сили - Росії, політичного розколу держави і наявності потужного національного капіталу, який опирався відкриттю української економіки для європейського та транснаціонального бізнесу

Це можливо. Але при цьому не можна забувати, що "помаранчева" історія закінчилася в Києві. Через п'ять років після Майдану президентом став той самий Віктор Янукович. А суспільство отримало своєрідне щеплення від "європейських цінностей" і демократії (яка на Україні тепер міцно асоціюється з "помаранчевим" бардаком, що закінчився жорстокою економічною кризою). Це щеплення, власне, і дозволяє Януковичу правити країною, не маючи ні підтримки населення, ні квітучої економіки, ні захисту зовнішніх гравців. Дозволяє йому цілком успішно вибудовувати ту ж систему влади, що склалася в Росії до листопада 2011 року, не маючи ні нафти, ні газу, ні ядерної зброї. Дозволяє кинути до в'язниці свою головну суперницю Юлію Тимошенко, на захист якої тепер на вулиці виходить у кращому випадку кілька тисяч чоловік.

Причини краху "помаранчевого" проекту багато раз проговорено - прагнення "помаранчевої" еліти не зруйнувати корупційні схеми управління державою, а їх очолити; самогубна війна між Ющенком і Тимошенко, помножена на закріплене конституційною реформою двовладдя за лінією президент-прем'єр, відмова "помаранчевих" вести діалог з "іншою Україною" (російськомовний південний схід), педалювання конфронтаційних для цього регіону тем (українізація, вступ до НАТО і т.д.). У цілому країна не змогла повторити східноєвропейський сценарій перетворень через скептичне ставлення ЄС до перспектив її євроінтеграції, великого впливу альтернативного центру сили - Росії, політичного розколу держави і наявності потужного національного капіталу, який опирався відкриттю української економіки для європейського та транснаціонального бізнесу.

Україні доведеться шукати свій шлях модернізації. Можливо, він буде буде пов'язаний вже не з ЄС, а з РФ, де ситуація дуже схожа. За умови, звичайно, що Росія зможе успішно провести власну модернізацію, не отримавши при цьому "щеплення від демократії".

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст цих матеріалів

ТЕГИ: РосіяПомаранчева революціяпротести
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах