Головна
 

Свободные новости плюс: Відсікання хвостів

27 червня 2013, 08:46
0
5
Білорусько-українські переговори - Лукашенко - Свободные новости плюс: Відсікання хвостів
Фото: Прес-служба Президента
Востаннє білорусько-українські переговори на вищому рівні відбувалися в 2009 році

Офіційний візит Лукашенка в Україну був одночасно і несподіваним, і давно очікуваним. І в цьому виявилася парадоксальність білорусько-українських відносин, - пише Валерій Карбалевич в білоруському виданні Свободные новости плюс.

Ніяка чужа жертва в ім'я миру не може вважатися занадто великою.
Карел Чапек


Бо між сусідніми дружніми державами, ментально близькими народами з великою спільною історією взаємні візити президентів мали б відбуватися не менше двох разів на рік.

Однак востаннє білорусько-українські переговори на вищому рівні відбувалися в 2009 році, коли О. Лукашенко приїжджав ще до президента В. Ющенка. Правда, пізніше глава Білорусі ще двічі відвідував Київ. Один раз він приїжджав на інавгурацію В. Януковича у 2010 р. Другий раз - на фінал чемпіонату Європи з футболу в минулому році. Також президенти зустрічалися на якихось самітах СНД. Але повноцінних переговорів між ними не було. І це - перший парадокс.

Востаннє білорусько-українські переговори на вищому рівні відбувалися в 2009 році

Другий парадокс полягає в тому, що О. Лукашенко майже подружився з "помаранчевим", прозахідним В. Ющенком в останній період його правління. А от з ідеологічно більш близьким і, як спочатку вважалося, проросійським В. Януковичем відносини у білоруського лідера не склалися. У 2011 році, не отримавши запрошення приїхати до Києва на міжнародну конференцію, присвячену Чорнобильській катастрофі, Лукашенко висловився про президента України так: "Поставте це запитання Януковичу: чому білоруський президент не присутній на їхніх заходах. Це ви у них запитайте. На жаль, "вошивості" вистачає у нинішнього керівництва України".

З іншого боку, конфлікт з усіма сусідами в останні 19 років став нормою зовнішньої політики Білорусі. Власне, як і міжнародна ізоляція. І саме з цієї причини нинішній візит О.Лукашенка в Київ, нормалізація білорусько-українських відносин розглядається як несподіванка.

Третій парадокс. Незважаючи на складні особисті стосунки між президентами, відсутність переговорів на вищому рівні протягом майже чотирьох років, торгівля між Білоруссю та Україною бурхливо розвивається. Торговий обіг в 2012 році досяг рекордної позначки - $7,5 млрд. Мимоволі починаєш думати: а може, й добре, що президенти не зустрічаються, ніхто не заважає економічним взаєминам?

З ідеологічно більш близьким і, як спочатку вважалося, проросійським В. Януковичем відносини у білоруського лідера не склалися

Головний підсумок нинішнього візиту О. Лукашенка до Києва полягає в тому, що знята головна проблема в білорусько-українських відносинах, що затьмарюється їх довгі 16 років. Був підписаний протокол про обмін грамотами про ратифікацію договору між Україною та Білоруссю про державний кордон від 12 травня 1997 року. Як висловився білоруський лідер, це "хвости", які не можна залишати у відносинах між двома країнами.

Тоді, 16 років тому, договір про кордон був підписаний в урочистій обстановці президентами О. Лукашенком і Л. Кучмою. Україна ратифікувала його через два місяці. Враховуючи той факт, що Київ, орієнтований на інтеграцію в Європу, сильно зацікавлений у врегулюванні прикордонних питань з сусідами, Мінськ пов'язав це питання з поверненням боргу українською стороною.

Ця проблема висить ще з 1992 р. Білорусь вважає, що після розпаду Радянського Союзу її підприємства перерахували українським гроші, а оплачену продукцію так і не отримали. Україна ж відмовлялася визнавати цей борг як державний, вважаючи, що це суперечка господарських суб'єктів двох країн. Проблема ускладнювалася тим, що ці українські підприємства-боржники вже не існують.

Незважаючи на складні особисті стосунки між президентами, відсутність переговорів на вищому рівні протягом майже чотирьох років, торгівля між Білоруссю та Україною бурхливо розвивається

І сума боргу довгий час була предметом кулуарних переговорів. Її розмір коливався від $50 до $214 млн. Зійшлися на сумі $134 млн, що й було зафіксовано протоколом 2003 року. Гроші не такі вже великі для України. Але Київ всіляко опирався їх повертати, побоюючись створення прецеденту. Справа в тому, що схожі спори Україна вела і з іншими пострадянськими державами.

Нарешті, в 2009 році О. Лукашенко і В. Ющенко домовилися про способи компенсації Україною цих грошей. Білорусь ратифікувала договір про кордон. Залишалося всього лише обмінятися ратифікаційними грамотами. Але тут в Україні змінилася влада, президентом був обраний В. Янукович, який дезавуював всі обіцянки свого попередника. У відповідь Білорусь відмовилася обмінюватися ратифікаційними грамотами.

І ось, зрештою, ця проблема розблокована. Хвіст відрізаний. Правда, Україні довелося погодитися з вимогами білоруської сторони. Як пишуть українські медіа, Київ купив договір про кордон. Україна готова компенсувати Білорусі претензії, які білоруська сторона розглядає як борг. Але не живими грошима, а за допомогою різних схем. За інформацією ЗМІ України, йдеться про постачання української військово-технічної продукції для білоруської ППО, продаж в Білорусь електроенергії зі знижкою, що робить можливим її подальший реекспорт. Також Київ передбачає для Мінська пільгові транспортні тарифи. І, нарешті, передбачаються поставки в Україну білоруських тракторів і комбайнів, що з урахуванням великих складських запасів особливо важливо для Білорусі.

Був підписаний протокол про обмін грамотами про ратифікацію договору між Україною та Білоруссю про державний кордон від 12 травня 1997 року

Таким чином, торгово-економічними питаннями інтерес офіційного Мінська до України і обмежується. Власне як і інтерес Києва до нашої країни. Колишній посол України в Білорусі Роман Безсмертний поділився кулуарною інформацією про те, що до міжурядового протоколу внесено мінімум двадцять п'ять проблемних питань, з яких тільки чотири перебувають на етапі вирішення. Йдеться про майно санаторію Білорусь, греблі, що регулюють рівень води на річці Прип'ять, розробку Хотиславського крейдяного родовища, вантажне судноплавство Дніпром, транзит нафти через нафтопровід Одеса-Броди і далі по території Білорусі до Європи, транзит електроенергії до Балтійських країн і ін. Найбільше зараз Мінськ зацікавлений у тому, щоб білоруські нафтопродукти (світлі паливно-мастильні матеріали з Білорусі займають 36%, а з урахуванням нелегального імпорту - до 50% українського ринку) безперешкодно продавалися в Україні.

Великої політики тут мінімум. Пройшли ті часи, коли А. Лукашенко виконував роль головного інтегратора пострадянського простору і в цій ролі активно умовляв Україну приєднатися до союзу Білорусі та Росії.

Нині глобальні амбіції білоруського лідера стали значно меншими. Як кажуть, не до жиру ... Тепер завдання офіційного Мінська зводиться до того, щоб отримувати максимальні субсидії від Росії. І в цьому сенсі Україна є значною мірою конкурентом. Бо РФ на прикладі Білорусі хоче показати Києву, які блага він отримає, якщо піде слідом за Мінськом. Тобто продасть Росії свою газотранспортну систему, вступить до Митного союзу, відмовиться від курсу на європейську інтеграцію. Саме за це Москва постачає Білорусі дешеві нафту і газ, збирається будувати нову нитку газопроводу Ямал-Європа.

І хоча А. Лукашенко під час візиту до Києва говорив чергові слова про бажаність приєднання України до Євразійського союзу, насправді офіційний Мінськ більше зацікавлений у збереженні геополітичного статус-кво. Бо це робить Білорусь привілейованим союзником Росії. З усіма витікаючими звідси дивідендами.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.


ТЕГИ: ЯнуковичЛукашенкоБілорусь
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах