Головна
 

Кучмаґейт: це зовсім оборзели, чи як?

8 грудня 2000, 10:25
0
4

Центральною фігурою, і головним «винуватцем» (хоча і мимовільним) скандалу з плівками Мороза, відповідно до цього матеріалу, можливо, є нинішній український прем'єр Віктор Ющенко. Автор виділяє п'ять версій скандалу, активно мусованих ЗМІ, і аналізує їх. Зрештою, він дійде висновку, що причина того, що відбувається – зовсім не в міфічних «руках» Москви, чи Вашинґтона, що бажають усунення Ющенка. Корені скандалу ростуть у самій Україні.

Буквально страх бере від подій, які розгорнулися на українській політичній сцені. Адже не в якій-небудь банановій республіці, а у великій європейській державі, яка претендує на особливу ролю не тільки в Старому Світлі, але і взагалі у світових справах, розгорається кримінальний скандал за участю вищих посадових осіб. Наша газета докладно інформувала читачів про всі колізії цього скандалу. Проте нагадаємо, що в минулий вівторок лідер Соціалістичної партії України (однієї з найбільших у країні) Олександр Мороз із трибуни Верховної Ради звинуватив главу держави фактично в організації замовленого убивства. За твердженням Мороза, не хто інший, як президент України Леонід Кучма був "замовником зникнення журналіста Георгія Гонгадзе". "Що з ним (з Гонгадзе – С.Э.) робити", оскільки "вiн просто оборзел уже", Кучма (чи хтось з дуже схожим голосом) обговорює на представленій Морозом аудіокасеті з головою президентської адміністрації Віктором Литвиним і міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком. Останній є нібито "безпосереднім розробником сценарію й організатором здійснення операції" по усуненню опального журналіста. Розшифровка аудіозапису справді дозволяє інтерпретувати розмови її "фігурантів" як видачу замовлення на усунення, однак і при більш обережній інтерпретації зміст плівки залишається вкрай скандальним, у тому числі, до речі, і через надмір використовуваної ненормативної лексики.

"Справа Гонгадзе", газетяра, що очолював різко опозиційне інтернет-видання "Українська правда", хвилює українську громадськість уже третій місяць. Журналіст зник при загадкових обставинах 16 вересня, а 3 листопада під Києвом знайдений обезголовлений труп – приблизно, Гонгадзе (збігаються сліди від осколкового поранення в руку, отриманого Георгієм в Абхазії, а також виявлені на тілі прикраси). Дивні і до того ж обкутані завісою таємності маніпуляції влади зі знайденим тілом, незрозумілі затримки з проведенням експертизи по його ідентифікації дали додаткову їжу всіляким чуткам.

Зрозуміло, відразу ж після заяви лідера соціалістів президентські структури почали виступати зі спростуваннями. Однак загальний стан президентської команди можна коротко охарактеризувати як розгубленість, близьку до шоку. Більш-менш переконливі контрречи стали звучати лише на третій день після виступу Мороза, але і при цьому фрази про "підробку" вимовляються якось невиразно і скоромовкою. Головний же акцент робиться на те, що все це – "провокація", що завдає серйозного удару по іміджі країни на міжнародній арені. Удар, що ні говори, і справді могутній. От тільки хто ж його наніс: зловмисники, які сфабрикували фальшивку, чи сам президент, що, якщо автентичність плівки буде доведена, виступає в ролі пересічного пахана?

Так чи інакше, але за заявою Литвина Печерський районний суд міста Києва порушив проти Мороза справа за звинуваченням у наклепі, що прийняла до виробництва Генеральна прокуратура. У свою чергу, пропрезидентську більшість у Верховній Раді сформувало парламентську комісію з розслідування (читай – по спростуванню) висунутих проти Кучми обвинувачень. Крім того, парламентський комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією звернувся до голови Парламентської асамблеї ОБСЄ з проханням про допомогу в проведенні експертизи аудіозапису, а також генетичної експертизи знайденого 3 листопада безголового тіла.

Словом, скандал, хоч і з запашком другосортного детективу, виходить на славу. Однак кпити з приводу вдач у політичних джунглях "самостійної і неперелоговий" чомусь не хочеться. Може, тому, що й у Росії не можна апріорі виключати можливість чогось подібного? Може, тому, що первісна дикість цих удач – загальна хвороба всіх "нових незалежних" і, безумовно, жахливо демократичних ("жахливо" – у буквальному значенні цього слова) держав, що виникли на пострадянському просторі?

Дивно, але складається враження, що жоден зі спостерігачів, прямо не ангажований втягнутими в конфлікт сторонами, не має достовірної інформації про те, що ж і хто реально стоїть за виступом Мороза, що справді справив ефект вибуху бомби, (просимо вибачення за настільки побите вираження, але в даному випадку воно дуже доречне). Водночас існує щонайменше п'ять різних версій.

Контрольовані адміністрацією Кучми державні електронні ЗМІ спочатку почали мусувати відразу дві протилежні версії: перша – усе це одноособова акція лідера Соцпартії, який не погидував фальсифікацією заради підняття свого щодалі нижчого політичного рейтингу, (у тому самому дусі витримане і зроблене по гарячих слідах заява прес-служби президента); друга – Мороза використовували західні спецслужби, які прагнуть не допустити відставки милого Заходу прем'єр-міністра Віктора Ющенка. Найцікавіше, що другу версію, хоча і під іншим кутом, розкручують і сили (не обов'язково безпосередньо зв'язані із соціалістами), зацікавлені в тім, щоб усякі сумніви в автентичності аудіозапису були розвіяні, а сама справа одержала як можна більш широкий резонанс. У такому висвітленні підґрунтя подій криється тонкий розрахунок – таким чином вбиваються відразу два зайці: з одного боку, твердження, що телефонні розмови Кучми з Литвином і Кравченком записані підступними ЦРУ (саме записані, а не змонтовані!), має на увазі безумовну автентичність записів, а з іншого боку – президент і його оточення виставляються в непривабливому світлі не тільки через власне зміст цих розмов, але і з огляду на сам факт прослуховування і переказу добутих матеріалів гласності. Річ не в тому, що вища державна влада на Україні, як виходить, перебуває під щільним ковпаком заокеанських лицарів плаща і кинджала, а в тому, що президент країни виводиться як маріонетка, яка раптом чимось (конкретно – задумами відставки Ющенка) не догодив хазяїну і негайно за це поплатилась.

Очевидно, усвідомивши, що, педалюючи другу версію, вона сама себе заганяє в пастку, але не знайшовши нічого більш привабливого, чим підступ ззовні, президентська команда трохи змінила тактику захисту. У п'ятницю, після зустрічі з президентом Грузії Едуардом Шеварнадзе (на самміті СНД у Мінську), Леонід Кучма, відповідаючи на питання про висунутий проти нього обвинуваченнях, заявив: "Це – провокація; можливо, за участю іноземних спецслужб. Яких спецслужб – має бути розібратися". "Чи догадатися", – не преминув уставити своє вагоме слово Шеварнадзе. Інакше кажучи, рука Вашингтона як би вже не дуже проглядається, а загальний контекст сказаного українським лідером, особливо укупі з залишеної без коментарів реплікою його грузинського колеґи (навіть якщо вона була лише мимовільним сплеском із глибин підсвідомості), дозволяє припустити натяк на зовсім іншу недобру "руку", що тягнеться з більш близьких до Києва місць.

"Російський слід" – третя версія, що має ходіння в ЗМІ. Москалі, мовляв, взялися за все це, щоб, підчепивши українського президента на гачок, повернути назад його прозахідний курс, домогтися відставки "західника" Ющенко, а потім звалити і самого Кучму. Отже, згідно однієї гіпотези неприємності Кучми – результат таємної операції Вашингтона з метою перешкодити відставці нинішнього українського уряду; за іншою – результат не менш таємної операції Москви з метою, навпроти, забезпечити падіння цього кабінету. Вже одне просте зіставлення цих гіпотез виявляє їх чисто умоглядний характер. Можна привести і ряд конкретних заперечень, що не дозволяють прийняти зазначені гіпотези на озброєння. Наприклад: навіщо американцям, що розглядають Київ у якості єдиного по-справжньому серйозної противаги "імперським амбіціям" Москви в СНД, зіштовхувати Україну в період неминучої у випадку імпічменту президента смути, так ще на тлі що консолідується путинской Росії? Чи: як зіштовхуються з планами по політичному усуненню Ющенка останні поступки Росії по газовій проблемі, які дозволяють Україні спокійно "перезимувати" і, відповідно, зберегти відносну соціально-економічну стабільність?

Версія ж про ініціативний демарш Мороза – чи заклопотаного, у його власній інтерпретації, долями демократії (плівку йому нібито передав деякий офіцер СБУ), що чи поставив на кін національні інтереси в угоду особистим амбіціям, в інтерпретації президентської сторони, – і зовсім не витримує критики. "Випадково" такі матеріали не випливають, а лідер Соцпартії – у великій політиці не "хлопчик жвавий і кучерявий", щоб з відкритим забралом кидатися в останній-рішучий і для когось неминуче смертний бій.

На наш погляд, набагато більш переконливими представляються версії, що зв'язують останні події на Україні з боротьбою місцевих фінансово-політичних элит. Одна з цих версій зводиться до претензій різних угруповань на прем'єрське крісло. Спаленілий скандал дійсно перешкодив що планувалася, як видно, відставці діючого кабінету. Залишається відкритим небезінтересний у цьому зв'язку питання: чи знав сам Ющенко про швидке обнародування компромату проти Кучми, коли 24 листопада клав на стіл президента свої  вимоги (ті вельми скидаються на ультиматум) – 12 політичних і економічних умов, необхідних для продовження роботи уряду? Попутно зауважимо, що одна з цих умов – припинення кампанії по дискредитації уряду в державних ЗМІ (така кампанія почалася відразу, як тільки рейтинг популярності прем'єра перевищив рейтинг самого президента).

Дуже правдоподібним, однак, здається припущення, що операцію по запобіганню зміни кабінету – на посаду голови якого реально претендував, зокрема, саме міністр внутрішніх справ Кравченко, нині змушений відставити честолюбні устремління, – організувала деяка третя сила, не зв'язана з Ющенком. Щирий зміст операції – не збереження в прем'єрському кріслі Ющенка, який незабаром стане наступною мішенню, а руйнування планів (як бачимо, успішне) інших претендентів. Третьою такою можливою силою називають, наприклад, угрупування секретаря Ради національної оборони і безпеки Євгена Марчука.

До даної версії дотична версія про те, що кінцева мета операції – дострокове переобрання самого президента, що перестав улаштовувати не одну, а відразу кілька олігархічних угруповань, відсторонених кланом Кучми від державної годівниці. Ці сили мають, проте, підтримку у владних структурах і насамперед у силових відомствах. Поза залежністю від дійсності скандальної плівки, на світло, швидше за все, воно з'явилася з надр СБУ чи МВС.

У будь-якому випадку, очевидно принаймні одне: гра, причому брудна гра, йде, що називається, по-великому. Ставки в цій грі виявляються для її учасників вище, ніж життя одного конкретного журналіста.

*Кореспондент.net: Статті, що розташовуються в рубриці "Світ про нас", передруковуються з інших джерел без купюр і змін. Кореспондент.net не завжди поділяє точку зору автора даних публікацій.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах