Головна
 

Київський вотергейт, як дзеркало української демократії

Корреспондент.net, 14 грудня 2000, 09:27
0
2

У вчорашньому номері газети «The Christian Science Monitor» Скотт Петерсон розмірковує про наслідки політичної кризи в Україні і реакції на нього українського суспільства.

Події в Україні автор називає щодалі стрімкішим політичним трилером, українською версією Вотерґейта. Як відомо, на початку 70-х вотерґейтский скандал в Америці спричинив відставку тодішнього президента Річарда Ніксона. Як і тоді, у сьогоднішній Україні в центрі уваги публіки виявилися магнітофонні записи секретних розмов, як вважають, вищих посадових осіб.

Найбільша політична криза з часів здобуття країною незалежності розглядається багатьма аналітиками як тест на зрілість української демократії й індикатор майбутнього курсу країни.

"Влада виявилася в надзвичайно скрутному стані, - наводить автор слова Лідії Волянської, видавця вихідного в Києві журналу «Eastern Economist», - якщо їй пощастить вийти зі нинішньої ситуації гласно і цивілізовано, це стане великим кроком у розвитку демократії в Україні, якщо ні – це може означати кінець кар'єри Кучми. Але так чи інакше, замовчування обставин скандалу, свідчить про авторитарну політичну культуру української влади. За своєю психологією вона як і досі дуже радянська, вихована на репресіях і терорі. Ця політична система майже не змінилася з часів Івана Грозного. Комуністи були просто останніми, хто її використовував».

Нинішній скандал – лише надводна частина айсберга. За роки президентства Кучми при загадкових обставинах загинуло кілька журналістів, які розслідували корупцію у вищих ешелонах влади. Міжнародні спостерігачі зафіксували побиття двох журналістів у поточному році і смерть двох інших у 1997 р. Однак справжньою бомбою стала справа Гонгадзе – завдяки оприлюдненню Олександром Морозом сенсаційних записів.

На думку критиків режиму Кучми, в Україні склалася атмосфера неприйняття свободи слова і нетерпимості до її проявів. Як і на всьому пострадянському просторі – від Киргизії до Бєларусі – українське керівництво вдається до «старого доброго», випробуваного методу керування – придушенню інакомислення.

Увесь час перебування Кучми біля керма держави супроводжувалося концентрацією влади у власних руках – квітневий референдум тому останнє підтвердження – і жорстокістю гонінь на пресу. Якщо газети не співали дифірамби президенту, їхній попросту закривали.

Винятки складали англомовні й інтернет-видання – через обмеженість аудиторії і технічної складності здійснення за ними нагляду. «The Kyiv Post», газета, що видається в Києві англійською мовою, звернулася на минулому тижні з відкритим листом до президента Кучми, назвавши його "Stop the Lies" («Годі брехати»). Критикуючи витівки влади з ідентифікацією знайденого трупа (У вересні, після зникнення Гонгадзе, президент пообіцяв «узяти справу під свій контроль». У середині листопада в Таращанському лісі знайшли тіло без голови, але Днк-тест для ідентифікації трупа досі не проведений – прим. автора), газета пише: "Усупереч усім зусиллям перекрити потік інформації, про плівку Мороза дізнається щодалі більше людей. Якщо правда і далі буде ховатися, наша довіра до Вас і рівень довіри народу упадуть ще нижче. З огляду на серйозність висунутих обвинувачень, - продовжує газета, - вся іноземна фінансова допомога Україні може бути заморожена».

Досягши, начебто б свого апогею, скандал, проте, може мати ще більш вагоме продовження. У тому плані, що інтеґрація України у світове співтовариство залежить тепер не стільки від зовнішньої, скільки від внутрішньої політики країни. Виступивши в минулу середу по телебаченню з застереженням про те, що Україна може бути опинитися в стані хаосу й       анархії, президент мимоволі продемонстрував значимість висунутих проти нього обвинувачень.

Журналіст радіо «Воля» Сергій Грабовський так охарактеризував нинішню ситуацію в країні: "Питання не стільки в тому, чи говорить Мороз правду, скільки в тому, що наше суспільство в стані зробити з цією правдою. І чи здатне воно взагалі що-небудь почати, як суб'єкт політичного життя цієї країни?

Реакція української громадськості на зникнення Георгія Гонгадзе була мінімальною. Тепер, коли вибухнула політична бомба, наша публіка як і раніше мовчить. Узагалі, для українського суспільства стало нормою життя погоджуватися з усім, що роблять влада, і не мати ніякої власної позиції.

 Чи здатне таке суспільство хоч на яку-небудь реакцію в ситуації, коли опозиційний лідер звинувачує президента країни в причетності до можливого убивства. На жаль, створюється враження, що наше суспільство знову вирішить, що впливати або бодай втручатися в політичне життя країни, не його справа…»

Статті, які публікуються в рубриці "Світ про нас", передруковуються з інших джерел без купюр і змін. Кореспондент.net не завжди поділяє точку зору автора даних публікацій.  

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах