Головна
 

Хто загубив Україну?

27 грудня 2000, 15:02
0
7

«КоммерсантЪ» друкує на своїх сторінках статтю журналіста The Washington Times Френка Геффні «Перегляд нашої політики у відношенні України». На думку автора, на тлі того, що відбувається в Росії, новообраний президент США, не повторюючи помилок свого батька, має невідкладно зайнятися питанням укладення стратегічного партнерства з Україною.

 Обійнявши посаду президента, Джордж Буш має намір невідкладно зайнятися вирішенням низки важливих питань у сфері зовнішньої політики. Більшість з цих проблем очевидні: війна, що розгорається, на Близькому Сході, нова загроза, яка виходить від Китаю, і нагальна потреба захистити американський народ від ракетної атаки. Інші проблеми, можливо, не настільки очевидні, однак вони не менш важливі для довгострокових американських інтересів. У їхньому числі і питання про стосунки США з однією з найбільш важливих країн у Євразії - Україною.

Після закінчення холодної війни політика Вашингтона стосовно України, волелюбної країни з 55-мільйонним населенням, яка сусідить із Росією, була неправильною. Змінюючи одна одну, адміністрації бачили в українському суверенітеті небажаний подразник для гарних відносин із Кремлем.

Президент Джордж Буш-старший  висловив цю ганебну точку зору у своїй мові 1 серпня 1991 року, що одержала згодом назву "котлета по-київски". У ній він закликав Україну залишитися частиною СРСР. На жаль, після розвалу Радянського Союзу команда Клінтона-Гора дотримувалася точки зору, що Москва залишається центром колишнього СРСР.

Єдиний раз за останні вісім років Україна серйозно зацікавила США лише тоді, коли їм треба було досягти дуже сумнівної мети - створити в цій країні зону, вільну від ядерної зброї. Весь інший час Сполучені Штати проводили політику, що, якщо давати м'яку оцінку, можна назвати "доброчинним невтручанням" у справи України і її народу.

У результаті такої політики проблеми України різко загострилися, і Київ став більш чуттєвий до звабних пропозицій, що доповнюється загрозливим тиском, який виходить від Москви.

Але тепер явно прийшов час виробити новий підхід. Росія Володимира Путина демонструє поведінку, що викликає щодалі більшу заклопотаність. У числі найбільш болючіших акцій - відправлення в Китай сучасної зброї на кілька мільярдів доларів (точна сума невідома), що постійно підсилюється тиск Кремля на сусідів, неприкрита ворожість до вільної преси і переслідування на підставі сфабрикованих обвинувачень у шпигунстві невинного громадянина США Едмонда Поупа. На цьому тлі стає очевидної необхідність зміцнення України як противаги Росії.

Якщо говорити більш конкретно, то новий президент США має невідкладно зайнятися питанням висновку стратегічного партнерства з Україною, що передбачає серйозну підтримку Сполученими Штатами незалежності, суверенітету й економічного росту цієї країни.

Якщо слова США підкріпляться справою, а саме політичною підтримкою, військовим співробітництвом, розширенням торгівлі, американськими інвестиціями й інтеґрацією України в Європу, Росія не зможе більше практикувати безпардонне залякування, примус і інші хижацькі дії у відношенні своєї колишньої колонії.

Однак щоб нове американо-українське партнерство відбулося, Київ має захотіти провести в життя істинно демократичні політичні реформи, а також упровадити вільний ринок. Необхідно установити і свідомо підтримувати владу закону - невід'ємну складову не тільки окремих воль, але і реального економічного росту.

Крім того, США мають дати зрозуміти Україні, що її уряду варто прийняти закони про приватизацію, права на власність, а також здійснити інші економічні реформи, необхідні для боротьби з процвітаючою корупцією, заохочувати підприємництво і забезпечити підтримку цих реформ народом.

Якщо новий президент зробить питання про висновок стратегічного партнерства з Україною своєю першочерговою задачею, він одержить бастіон у боротьбі проти російського реваншизму - спроб пана Путіна чи його послідовника заволодіти колишніми територіями. Надання допомоги в перетворенні України буде також сприяти тому, щоб вона стала силою, яка забезпечила б подальше процвітання прав особистості й економічний розвиток у Східній Європі і Середній Азії.

З іншого боку, якщо новий президент не зможе забезпечити такої широти підходу, то, коли виникне неминуче питання: "Хто загубив Україну?" - йому, можливо, прийдеться відповісти: "Я". З урахуванням наявної в даний момент можливості це визнання стане ганебним mea culpa для обох панів Бушів.  (Перевела Альона Міклашевська, “”).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах