Головна
 

Симфонія болю

Корреспондент.net, 30 січня 2001, 11:27
0
2

Бабиному яру належиться особливе місце в історії єврейського народу, адже саме там сталася одна з найбільших його трагедій. Жорстока за своїми наслідками і незрівнянна за своїм масштабом, вона досі привертає увагу письменників і журналістів з усього світу. Одна з них - американська журналістка Селія Бейкер з газети "Солт Лейк Тріб'юн" (хоча слід визнати, що ця тема геть невипадково зачепила мешканку міста, позаяк саме у тому районі розташований один із "американських" осередків релігійного і єврейського руху)...

У 1941 році більшу частину північнозахідного Києва, що на Україні, займала відкрита могила. Цей рів у місцевому рельєфі, кажуть, був “глибокий і широкий, як гірська ущелина”. Тепер його вже немає – він зрівняний. До 1991 року місце Бабиного Яру ніяк не було позначене, однак, події, що там стались, не можуть бути викреслені.

19 вересня 1941 року нацистські солдати увійшли в Київ. Коли місто затрусилося від вибухів центральних кварталів, де були розміщені німецькі солдати, всю вину за це одразу поклали на євреїв, що жили в Києві.

Німецька відплата, в якій допомогу нацистам надавали деякі українські жителі та посадовці, стала жахом, який важко собі уявити.

Були розвішані оголошення, що євреї повинні з’явитись для депортації, в іншому разі підлягатимуть негайному розстрілу. Взявши з собою все, що можна було, люди зібрались, як і наказувалось, біля Бабиного Яру. Потім їх усіх поділили на маленькі групи: чоловіки, жінки, діти. Людей дрючками штовхали до схилу, де вони потрапляли під кулеметний вогонь, який скидав їх у могилу. В оперативному ситуаційному звіті Einsatzgruppe зазначається про загибель 29-30 вересня 33771 євреїв у Бабиному Яру, хоч деякі оцінки сягають 70 тисяч.

Божевілля продовжувалось і поширювалось і на інші групи – циганів, психічно хворих людей, в’язнів. За 18 місяців загинули і були поховані у Бабиному Яру приблизно 100 тисяч людей, більшість з яких становили євреї. Пізніше, бажаючи знищити докази геноциду, нацисти змусили євреїв - в’язнів викопати десятки тисяч тіл і спалити їх.

У післявоєнні роки радянські офіційні особи, маючи на своєму рахунку власну антисемітські політику, спробували забезпечити, що Бабин Яр зникне з пам’яті. Його не мало бути.

Після смерті Сталіна тендітна відлига радянської політики щодо мистецтва дала змогу поету Євгену Євтушенку опублікувати у 1961 вірш “Бабин Яр”, який однак був несхвально сприйнятий владою. Вірш нагадав про різню, а підтекст звинувачував існуючу владу у продовженні переслідування євреїв.

Відомий російський композитор Дмитро Шостокович поставив у небезпеку свою кар’єру, взявши “Бабин Яр” темою для 13-ої Симфонії, російська прем’єра якої відбулась у 1962 році.

Михайло Богуславський, який пішов на пенсію після 18 років кар’єри скрипалая у Utah Symphony, був другом Шостаковича, і на час прем’єри був в Росії, де спостергів всі політичні інтриги, що оточували прем’єру Симфонії № 13.

“Коли Євтушенко надрукував “Бабин Яр”, це було як вибух”, - каже Богуславський. “ Ніхто не чекав, що вірш може бути надруковано в газеті, однак таке сталось лише один раз, потім слова були змінені”.

Незважаючи на змінені слова, сама музика Симфонії № 13 вже була звинуваченням. Експресивний музичний словник Шостаковича не залишав сумніву про підтекст звинувачення радянської влади у продовженні анти-семітської політики.

“Тоді, під час комуністичного режиму, антисемітизм був державною політикою,” – зазначає диригент Московського державного сифонічного оркестру, який не раз, незважаючи на ризик і заборони виконував Симфонію. “Ця політика йшла прямо від комуністичних лідерів та партії. Комунізм і антисемітизм – синоніми. Я не знаю як так трапилось, але це факт.”

Переклад зроблено сайтом pronas.net

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах