Головна
 

Київ - жовтень 1993-го

14 лютого 2001, 11:56
0
5

"Те, що відбувається на Україні, нам легко зрозуміти. Це - 1993 рік. Тільки замість Єльцина - Кучма. 2001 року на Україні приблизно такий же економічний, політичний і правовий хаос, який був у напівпарламентській-напівпрезидентській-напівпаралічній Росії 1993-го", вважає оглядач російської газети "Сьогодні" Леонід Радзіховський.

Президентські лайки, недоведене убивство Гонгадзе, похвальба кучминського силовика, що в нього є "орли бойові без совісті", - подібних "насіннячок" і в нас вистачало. Хай би хто-небудь опублікував записи "розмов з Коржаковим" - теж би, напевно, мало не здалося, так, утім, є і пряма вказівка: 1996-го Чубайс прямо говорив про "всю кров, усі злочини", що "за ним" (за Коржаковим) є. Так що річ не в приводі - річ тільки в слабості Кучми. Говорять, "це гірше, ніж злочин, це помилка". Але для політика є щось куди гірше, чим помилка. Це - слабість.

Серед президентів країн СНД є "сильні особистості" - колишні члени Політбюро: Ніязов, Назарбаєв, Каримов, Алієв. Але, як відомо, "Схід - річ тонка", не будемо міряти їхньою нашою міркою. А от бути сильним у напівдемократичній, периферійно-європейській країні - завдання важче. Його зміг вирішити один Єльцин. Лукашенко зберіг силу ціною втрати навіть напівдемократичності, Кучма на наших очах втрачає усе. Подібність Києва-2001 з Москвою-1993 підсилюється ще і тим, що боротьба українського Форуму національного порятунку (пам’ятаєте наш Фронт національного порятунку-1993?) проти Кучми не має ні ідеології, ні загального лідера. Отут змішалися в купу ліві, праві, прихильники Заходу і Росії... Лідер у цієї купи один - Кучма, "проти якого дружать усі". Саме таким був і Єльцин-1993. Тільки він і сам за характером, масштабом, долею був лідером - на відміну від Кучми...

Кучма намагається знайти силу в опорі на російський лікоть. Тільки сподіваючись на підтримку Росії, він наважився піти в контрнаступ. Арешт "прекрасної панночки", грізне звертання до народу - усе це має показати, що Кучма готовий йти на таран, готовий буквально повторити жовтень 93-го в Москві. Що ж, тепер черга опозиції кидатися на коліна перед Москвою, благати про підтримку. У будь-якому випадку судьбу хворої України буде вирішувати російський лікар. Але як би лікарю самому не заразитися!

Для Росії небезпечно і "випустити Україну", і "придбати Україну". Завдання в тому, щоб зберегти оптимальну відстань від "братерської республіки" - приблизно таке, як зараз.

Ясно, що, якщо Україна потрапляє в щільну американську опіку, кращі шматки при приватизації (процес там ще не дійшов і до середини), а також український споживчий ринок проковтнуть американці, якщо вона гойднеться у бік НАТО, то для Росії це означає й економічний, і військово-політичний удар.

Менш ясно інше. Якщо Кучма (чи його переможний суперник) стане "кремлівською маріонеткою", то тоді Москва наживає собі не менш серйозні проблеми. Абсолютно вивітрілий російсько-білоруський союз раптом одержить зовсім новий зміст. Виникне майже нескорима геополітична спокуса створити - для початку - "слов'янську Антанту", а там уже крок до відродження якогось варіанта Імперії. Очевидна нині думка, що в нас немає на імперію сил, відразу забудеться. Росія смикнеться в імперську сторону - і це загрожує крахом уже не Україні, а нашій країні. А слов'янська Антанта як би не стала слов'янською Атлантидою...

І дистанцію від України дотримати, і впливу на Україні набути - чи впорається Путін з цим завданням?

---------------

Статті, розташовувані в рубриці "Світ про нас", передруковуються з інших джерел без купюр і змін. Кореспондент.net не завжди поділяє точку зору автора даних публікацій.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах