Головна
 

Думка про Україну

15 лютого 2001, 11:58
0
5

«У нашого найближчого слов'янського сусіда наближається революція, або перевороту, або фашизація існуючого режиму, однак жодного позірного занепокоєння офіційна Москва не виявляє. Дипломати не гасають туди-сюди по світі, як у випадку з Югославією, прем'єри не розвертають літаки, і навіть ніхто не пропонує себе як посередника між українською опозицією і президентською владою, як зазвичай робиться у відношенні далекого від нас Близького Сходу», пише автор російського інтернет-видання СМИ.ru . Журналіст пояснює це тим, що «ніхто не уявляє собі, чим скінчиться "український жовтень 1993-го".

Офіційна Москва, як завжди (і вона привчила до цього російське суспільство), займається суто технічними проблемами. Поволі вийшла з-під контролю інфляція - зараз підправимо, так ще прийняли остаточне і безповоротне рішення повертати борги по кредитах. Президент займається президентськими справами, а уряд - урядовими, і вони ніяк не перетинаються, як, напевно, не повинні перетинатись обов'язки кондуктора і машиніста. (Кондуктор не відповідає за те, що машиніст проігнорував червоне світло на переїзді, а машиніст не несе відповідальність за те, що у вагонах різанина.)

Пояснень тут може бути два. Перше: Кремль вважає, що дестабілізація влади на Україні - це не занадто серйозно. Друге: Кремль вважає, що дестабілізація влади на Україні - це занадто серйозно.

Бездіяльність у першому випадку означає, що офіційний Кремль не довіряє мас-медійному розкручуванню кризи, і з самого початку вважає кризу олігархічною атакою на Кучму. А з олігархами - розмова коротка, шапками їх, шапками...

Бездіяльність у другому випадку означає, що цього разу "системна" пострадянська проблема підійшла впритул до Кремля, і виникла пряма відповідальність за те чи інше рішення, а реальної відповідальності ніхто не хоче.

Справді, у випадку з Югославією чи у випадку з Ізраїлем велика була інерція Західного світу, яка гасила будь-які самі божевільні починання російської "дипломатії", начебто сумнозвісного засилання в Косово десантного чи батальйону погроз Думи на адресу НАТО. В зовнішньому світі, при нинішньому геополітичному розкладі, можна когось кудись з Росії посилати, можна - не посилати, можна - бути посередником, можна - не бути посередником, однаково це ніяк і ні на чому не позначається. Ми - неплатоспроможні, цим усе сказано.

З Україною - геть інша річ, це справа внутрішнє, майже сімейна. Отут - або пан, або пропав. Або Україна в остаточному підсумку відколеться в бік Заходу, або - не відколеться. Або, з іншого боку, втягне Росію в орбіту своєї кризи, або не втягне.

У подібні критичні моменти, що вимагають прояви справжнього професіоналізму від "менеджерів Росії" і, скажемо, саморозкриття політичної суті власного режиму ("скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти"), політична еліта вважає за краще "почекати". Може, всі як-небудь саме собою залагодиться?

І треба сказати, що для цього є деякі підстави. У рамках, звичайно, визначеної самозаспокійливої логіки.

Арештована на Україні "газова принцеса" Юлія Тимошенко, вона ж - прапор опозиції Кучмі, обвинувачується в тому, що з товаришами поцупила до мільярда доларів. І це правдоподібно - хоча б за аналогією з тим, що поцупили в Москві.

Так це чи не так, ми, звичайно, не знаємо і ніколи не довідаємося, але найпростіший розрахунок підказує, що так, дійсно, на залишки зі зниклого мільярда доларів можна непогано утримувати будь-який комітет суспільного порятунку. На залишки з мільярда можна заодно змонтувати і будь-які компрометуючі плівки, нехай навіть і послівно, і побуквенно. На яких Кучма зізнався б не тільки в тому, що він наказав убити якогось Гонгадзе, але й у тому, що він наказав убити Путіна з усім його кабінетом.

Є резон підозрювати і те, що лікар, який проводив розкриття тіла нібито Гонгадзе (труп Гонгадзе - це підпал рейхстагу по-київскому), насправді також відпрацьовував свої украдені долари. "...Пан лікар був запрошений на допит, на якому ми хотіли б з'ясувати, куди поділися 3 млн. доларів, виділені Національному комітету боротьби зі СНІДом, що його він очолював з 1994 по 1998 рік" (Vesti.ru).

І тоді бездіяльність Кремля і підкреслене небажання втручатися в конфлікт - ні, навіть не на стороні одного з його учасників, а хоча б на стороні справедливості, що абстрактно розуміється - цілком зрозуміле і начебто б нормальне. Є логіка, що, розібравши зі своїми олігархами, Кремль точно так само по-наплювацькому ставиться до олігархів українських, не вважаючи, певно, що опозиція, створена на крадені мільярди, може мати корені в широких народних масах. Кремль не бажає сприяти розкручуванню кризи тим, що надавати їй занадто великого значення.

Головне - швидше наукладати яких-небудь договорів, і баста.

Якби тільки проблема полягала в одному Кучмі! Має рацію український президент чи не правий, але ні для нього, ні для Росії вже нічого не міняється. Кучма - слабшав, от у чому річ. Режим - слабшав, економіка - слабка. На Україні - як у Росії, а в Росії - як на Україні.

Змонтовані чи не змонтовані були ті плівки, убив Кучма чи не убив Гонгадзе, украла чи не украла Тимошенко мільярд доларів, але факт у тому, що Кучма - це звичайний малокультурний лідер, який матюкається, - немислимий імідж для нормального президента в нормальній державі. Він - символ прірви між пострадянськими елітами, які "пальці гнуть", і пострадянськими ж народами.

І зрозуміло те (а іноді це ще і видно), що ці еліти на всьому протязі пострадянського простору діють в умовах дефіциту легітимності, чи, сказати по-іншому, в умовах хоча і часто ніяк начебто б не вираженої, але тотальної недовіри до себе.

І усе, що вони можуть запропонувати тоді, - це екстремальні політичні форми. З одного боку - комітети суспільного порятунку, з іншого боку - "жовтень 1993-го". Маховик розкручується.

Закінчити цю думку про Україну можна цитатою з дуже короткої статті відомого публіциста Радзіховського, що, один з деяких, відчув саме цей аспект проблеми.

"Якщо Кучма (чи його переможний суперник) стане "кремлівською маріонеткою", - пише Радзіховський, - то тоді Москва наживає собі не менш серйозні проблеми. Абсолютно вивітрілий російсько-білоруський союз раптом одержить зовсім новий зміст. Виникне майже нездоланна геополітична спокуса створити - для початку - "слов'янську Антанту", а там уже крок до відродження якогось варіанта Імперії. Очевидна сьогодні думка, що в нас немає на імперію сил, відразу забудеться. Росія смикнеться в імперську сторону - і це загрожує крахом уже не Україні, а нашій країні. А слов'янська Антанта як би не стала слов'янською Атлантидою..."

 ---------------

Статті, розташовувані в рубриці "Світ про нас", передруковуються з інших джерел без купюр і змін. Кореспондент.net не завжди поділяє точку зору автора даних публікацій.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах