Головна
 

Чому глобалізм загрожує націоналізму...

26 лютого 2001, 12:11
0
4

Досить пікантну тему зачіпає газетяр канадського видання "The Globe and Mail" Рей Конлог. Можна вважати це криком душі, який вирвався у відповідь на помилку організаторів виставки скіфського золота, що більшість експонатів відписали Росії. А, проте, тема, звісно, ширша, бо охоплює деякі аспекти існування молодої української держави, яка вступає в еру глобалізації, ще цілком не оформлена, тому що позбавлена національної стадії. Чи не загрожує їй це втратою безликістю?...

Україна незалежна від колишнього СРСР лише з 1991 року, так що можна уявити гордість збіднілої влади, коли виставка скіфського золота, зібраного з музеїв України, прибула до Бруклінського музею мистецтва в жовтні минулого року. А все через те, що колись на території сучасної України жили скіфи.

Однак, щойно українська виставка відкрилась у Брукліні, за кілька кілометрів у Музеї мистецтва Метрополітен відкрилась російська експозиція про скіфів. “Золотий олень Євразії”: говорячи про скарби скіфів та сарматів з російських степів, Україна навіть не згадувалась. Куратор виставки не вважає це випадковістю.

Росія має багато предметів скіфського походження, зібраних з часів, коли Катерина ІІ наказала здійснити перші розкопки у 1763 році. За часів комунізму, вилучення скіфського мистецтва продовжилось навіть тоді, коли радянська влада придушувала українську мову та культуру і заселяла частину України російськомовними іммігрантами. Усе це дає підстави говорити про те, що “музейна битва” виявляє гострі кути пораненого націоналізму та історичної образи.

Канадські українці на емоційному рівні також втягнуті в це. Багато з них приїхало освоювати прерії невдовзі після І Світової війни, і вони з жахом спостерігали, як Сталін винищував українців великим голодом 1932-33 років. Російськомовне населення замінило мільйони загиблих селян. Для канадських українців збереження їхнього спадку стало священною справою. Тож протягом десятиліть вони добивались від канадського уряду забезпечення державного фінансування україномовних шкіл.

Можна було б подумати, що незалежність України втішила тривоги, але по суті все тільки погіршилось. Націоналізм будь-якого гатунку сьогодні вже поза модою, а багато українців відчувають, ніби їх просять утриматись від того, що інші країни вже достатньо спробували.

“Ви хочете, щоб ми проминули стадію націоналізму і увійшли в новий глобалізований світ без національного періоду, який інші країни вже пройшли?”, - питає Франк Сисин, спеціаліст із історії середніх віків України, який викладає в університеті Альберта.

Сисин скаржиться на подвійні стандарти, що використовуються з 1930 – х років, коли перші європейські апостоли глобалізації – незмінно з таких великих держав, як Франція і Великобританія – почали наполягати, що все буде простіше без усіх цих маленьких держав і мов, що стоять на шляху.

Подвійний стандарт все ще існує, адже надмірний націоналізм США (система протиракетної оборони, відмова перейти до метричної системи) залишається поза увагою, тоді як націоналізм маленьких країн гостро засуджується. “Сильні, здається, ніколи не вважаються націоналістами”, - каже Сисин. “Ними вважаються лише слабкі, що намагаються змінити норму”.

Головною частиною ідеї глобалізації є мінімізація важливості культурних відмінностей.

Сучасний світ перетворює нас у те, чим ми були на нашому африканському початку – єдина людська сім’я. Такий мрійливий лібералізм сам по собі є тривалою релігією. Вона зазвичай проповідується людьми з сильних культур, які зазнають мало незручностей від розчавлення маленьких.

Це мало втішно для українців, яких, за словами письменниці Лідії Палій (Торонто), більшість століття залякували не відкривати рота. Дивлячись сьогодні на ситуацію в Україні, вона згадує систематичне знищення української еліти комуністами. Найкращі з українців, за її словами, “закінчили в Сибіру чи в раю”.

Сисин вважає, що Україна “втратила всі контакти зі світом” під час радянського періоду, коли її університети не мали достатньо паперу, щоб друкувати книги, а букви алфавіту, які не співпадали з буквами російського, були затавровані як “буржуазно- націоналістичні”. Зараз, коли Україна, входячи у світ, просить про визнання себе як народу і культури, їй кажуть, що поїзд вже пішов. Тепер вагу має лише індивід.

Але, звісно, це неправда. Особа, позбавлена спадщини, не може мати індивідуального життя.

/матеріал узято з сайту pronas.net/

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах