Головна
 

Стоячи на перехресті

27 лютого 2001, 10:24
0
4

Парадокс історичного розвитку України - зробивши, образно кажучи, два кроки, вона опинилася на роздоріжжі. В одну мить до вад власного менталітету, типової української млявості (як би щось не сталося!) додалися зовнішні труднощі, і подолати сумніви - це означає вийти з чарівного кола: його українці ніби обвели навколо себе, захищаючись від ворогів, але й з нього ані кроку... Але ще є як позитивні варіанти, так і негативні, вважає чеське інтернет-видання "Transitions Online".

Згадаймо грудень 2000 року, коли “Кучмагейт” тільки лише починався і президент України Кучми казав, що звинувачення проти нього та його оточення є “атакою на нашу державність, стабільність українського суспільства”. Він також зауважив, що це є спробою “показати Україну як дике і темне суспільство”.

Слава богу Україна ще не є таким. Однак без належної турботи вона може піти регресивним шляхом сусідньої Білорусі. Проблема полягає в тому, що дані події вийдуть з-під контролю і, незважаючи на народну опозицію та міжнародний тиск, Кучма використає усі доступні засоби, щоб утриматись при владі, які інші його колеги в регіоні. 14 лютого на зустрічі, спонсорованій Фондом Карнегі Міжнародного миру, аналітики погодились, що “курс, обраний сьогодні, визначить напрям руху України: до демократії чи до авторитаризму із сильнішим контролем та меншою можливістю політичного вибору.”

Скандал навколо зникнення журналіста Гонгадзе, знахідки його тіла та оприлюднення інкримінуючих касет спричинили до хаосу в країні, якого вона не знала з часів здобуття незалежності.

Сьогодні дії Кучми нагадують дії людини, загнаної в кут: 13 лютого влада заарештовує колишнього віце-прем’єра та провідного опозиційного політика Юлію Тимошенко, звільняє голову Служби безпеки України. Сьогоднішня риторика влади стала більш жорсткою і, порівнявши учасників протесту з нацистами, нагадала радянську манеру.

Однак Україна не Білорусь, а Кучма не Лукашенко: у звіті Карнегі йдеться про те, що, хоч в Україні і існує очевидне переслідування ЗМІ та учасників демонстрацій, але “немає важкого клімату страху”. У звіті також наголошувалось, що в оточенні Кучми є люди, які можуть прискорити сповзання країни в авторитаризм. Кучма не деспот, але і не демократ. Президент опинився в складному становищі після проведення у квітні минулого року суперечливого референдуму, який посилив владу президента. Західні держави стиснули зуби, сподіваючись, що це не схоже на дії диктатора, який прагне узурпувати владу, а швидше на дії розстроєного реформатора, який бажав прискорити реформи, але йому на заваді ставав парламентський тупик.

Це фундаментальне питання – яке ще має бути вирішене. Однак Захід, окрім продовжувати тиснути з метою проведення нормального розслідування справи та правдивого висвітлення розвитку громадянського суспільства в Україні, може зробити мало що. Україна, як і Білорусь, є нестабільною для Заходу. Бажання збільшити свою участь, здебільшого через неприбуткові сфери, у розбудові держави, розвитку громадянського суспільства та, зрештою, інвестиціях існує. Але також є і геостратегічні аспекти, тобто роль України, як буфера НАТО та майбутнього кордону Європейського Союзу, і, звісно, вплив більшого сусіда – Росії.

Багато аналітиків кажуть, що Захід вже втратив Україну на користь Росії і що країна вже більше не “схиляється до Заходу”. Росія все ще залишається основним інвестором України та магнітом інвестицій західних компаній, яким заважають бюрократичні перешкоди та культура бізнесу в Україні. Обидва ці показники перебувають на низькому рівні. Можливість Інвестувати в Україну була віддана російським компаніям, які мають ноу-хау та зв’язки. Більше того, хоч Україна все ще бере участь у програмі НАТО Партнерство заради миру, українські солдати регулярно проводять спільні навчання з російськими. на те, що Україна потрапляє в руки Росії вказують і інші ознаки: Кучма під час зустрічі з Путіним домовився про об’єднання електромереж та співпрацю в аерокосмічній галузі.

Зараз Україна стоїть на перехресті доріг.

Оприлюднені плівки, що ніби свідчать про замовлення президентом убивства журналіста, спричинили до скандалу та викликали хвилю протесту. Однак у багатьох країнах колишнього СРСР, такі речі ніколи б не з’явились на поверхні – плівки ніколи б не оприлюднили. А якщо б і були оприлюднені, то учасників протесту змусили б замовкнути.

Принаймні в Україні скандал став публічним, а дії проти учасників протесту обмежені. Незважаючи на погані ознаки, це принаймні є свідченням певного прогресу у переході країни до демократії.

/матеріал узято з сайту pronas.net/

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах