Головна
 

Київ у кріслі сидить міцно...

7 березня 2001, 14:53
0
2

Але міцно можна сидіти і в кріслі катапульти... Такий погляд німецького газетяра Міхаеля Людвіга з "Francfurter Allgemeine Zeitung".

"Закордон досить давно застерігає київську владу, - пише "Francfurter Allgemeine Zeitung". - Раз по раз Захід тисне на Україну,  примушуючи її з дедалі більшими зусиллями проводити політичні або економічні реформи. Водночас він обіцяє допомогу за умови, що Україна пристане на його напучення. І от після того, як у листопаді минулого року були оприлюднені записи розмов президента Кучми зі своїми поплічниками, які спричинили хаос в уряді країни, а згодом, схоже, вказали на причетність президента до вбивства опозиційного газетяра, ожила опозиція і в самій Україні.

У парламенті і на вулиці лунає несамовита критика на адресу пихатої влади, яка викрила себе розмовами, і вона лише наростає. Досі українці на зустрічах із корумпованими і пихатими службовцями зазвичай бездумно кляли свою долю, знаючи, що з тими самими чиновниками нічого не можуть вдіяти.Нині незадоволення промовляє вустами руху "Україна без Кучми". А, проте, засновники «Форуму національного порятунку» вбачають у Кучмі лише рольову маску, яка говорить про його відданість системі. Вони прагнуть кардинального повороту, в кінці якого стояло б демократичне суспільство, і не бачать жодного іншого шляху крім обмежити обшир влади українського президента, піднісши парламент і уряд шляхом внесення поправок у конституцію.Політична революція як перший крок на тому шляху змін, який почався зі здобуттям державної незалежності десять років тому, проте досі нагадує якусь бурю в склянці води: вона обмежується майже столицею Київ, а провінція, насамперед російськомовний схід країни, схоже, не надто нею переймається. Відтак Кучма, проти якого спрямоване роздратування, сидить так само міцно у кріслі як і досі, навіть коли спершу йому не пощастило спонукати парламент прийняти закон про розширення президентських повноважень, який виборці якийсь час загалом схвалили на народному референдумі. Тоді чимало українців – так само і західних  - ще ставили Кучми за ґаранта того, що реформи будуть проводитися з великою рішучістю.З іншого боку, парламент роками насамперед виступав якимось гальмом і через свою виразну розпорошеність являв сумне видовище. Прихильники зміни конституції, які хотіли б гойднути маятник влади в інший бік, зворотній до того, в який спрямував його президент, дають доволі неясний привід сподіватися, що реформаторський потенціал у парламенті, так би мовити, в один вечір може досягти критичної маси. Однак з огляду на нинішній склад парламенту, в якому комуністи мають більшість, а решта вельми подрібнена у політичному плані, на це не випадає розраховувати.Отже, шлях українського громадянського суспільства, яке обстоює розширення прав парламенту, ховає в собі високий ризик. Адже чи підтримає більшість населення масштабні реформи – це ще питання...

Водночас окреслилося коло "стратегічних партнерів", з якими має Україна прямувати до повороту. Від Брюселя до Варшави довкола всі рівні. Це означає, що допомогти Україні можна було б тільки в тому разі, коли вона сама зрештою не збереться собі допомогти. "Підйом економіки" і "відкрите суспільство" при цьому дві сторони однієї і тієї самої медалі, мають переконати Київ, як це раніше зробили посланці ЄС.

Певна річ, коли самі радіостанції показують правду, спираючись на аналізи місцевих науковців або розчарованих політиків, то ця боротьба показує майже безперспективною. Адже Україні виростати у нормальну країну заважають економічно-політичні угруповування (клани). Натомість тільки Росії, ймовірно, нічого не завадить, позаяк усе просто йде їй у руки, узяти під контроль найважливіші українські заводи й фабрики. Нинішні "стаґнархи" – олігархи, які походять здебільша (зрештою, як і президент) з лав колишньої номенклатури радянської доби – спромоглися за десять років зробити важливий вклад у незалежність. Однак при цьому вони куди менше думали про державну незалежність пригнобленої нації, а швидше про те, щоб виділити частину радянської “кухні” – приміром, підприємців або урядових чиновників, піднявши їх над масою. Український патріотизм навряд чи спонукає їх відділитися від Москви.

Патріотизмові, отже, випадає вилазити боком власній еліті - гадає розчарована меншість в Україні. Втім, остання досі сидить біля довгого важеля і на свій лад сприяє тому, що становище раз по раз хитається, а міжнародний авторитет України і далі падає...".

/переклав з німецької Ігор Андрущенко/

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах