Головна
 

Леонід Кучма - хроніка занепаду (I)

12 березня 2001, 13:13
0
5

Мабуть, найкраща стаття про нинішню ситуацію на Україні, сповнена тонкого сарказму й іронії, могла походити тільки від сусідів - її під назвою "Кучма, я директор!" Мартін Войцеховський опублікував у польській газеті "Gazeta Wyborcza"...

"Скажіть, що треба збудувати в Україні, а я збудую" – тими словами у листопаді 1992-го року Леонід Кучма привітав своїх радників" - так починається стаття в "Gazeta Wyborcha". - За хвилю до того Верховна Рада вибрала його прем’єром. Погляд керівника уряду, колишнього директора фабрики, в одну мить перетворився на девіз народу. 

За кілька тижнів по тому вибухнула гіперінфляція. Купони, які заступили радянські “рублі”, дедалі стрімкіше падали у вартості. В добу “прем’єрства” Кучми ціни підскочили на рекордну висоту – в 170 тисяч разів! Чимало людей втратили все, що заробляли роками. За кілька місяців роботи в уряді він пішов у відставку, позаяк “мав замало повноважень”. Водночас він був настільки прибитий браком успіхів в економіці (управління якою він вважав своєю цнотою), що хотів був геть залишити політику. Соратники насилу переконали його, аби 1994 року він вийшов на виборчі перегони з Леонідом Кравчуком. Кучма вагався, відмагався, нарешті виграв, хоча після поразки у першому турі мало хто відписував йому достатні шанси. У другому турі Кучма здобув 52 відсотки голосів, на кілька процентів випередивши Кравчука. 

Згідно з пострадянською традицією державні друкарні відразу ж по завершенню виборів випустили в світ портрети президента в кількох розмірах, аби службовці могли повісити їх над своїми письмовими столами. Коли добіг половини термін перебування Кучми в президентському кріслі, його співробітники, завбачаючи, що він буде вдруге боротися за пост президента, замовили в київському видавництві “Мистецтво” альбом “Леонід Кучма – людина й  президент”. Вже той заголовок, що його автори дали вступу – “Біографія Президента – життєпис народу”, говорить про те, що це за витвір. “Як дізнались американські вчені, – пише Володимир Дрозд, автор передмови, - на терені України вперше в світі приручили коня і винайшли колесо. Недалеко від села на Чернігівщині, де народився і виріс Леонід Кучма, археологи відкрили пам’ятки світового значення – скульптури з іклів мамонта, прикрашені візерунками, такими, якими нині прикрашають українські сорочки, рушники, великодні писанки. На березі Десни, яка тече недалеко, знайшли найдавніші в світі музичні інструменти, зроблені за доби пізнього палеоліту з кістки мамонта”. 

У першому ряду

Мешканці села Чайкине, в якому за 62 роки народився Кучма, певно, й досі не знають, що їм завдячує світ. Село інакше як глухим закутком не назвеш. Електрику в село провели в 60-х роках. Кучма згадує, що першу лампочку побачив у середній школі. Асфальтову дорогу збудували в 90-х рр., аби президентові було легше доїхати на батьківщину. 

Його батько Данило не вернувся з війни. Загинув у Білорусії. Кучма регулярно навідується до його могили, віддаючи данину пам’яті всім ветеранам Великої Вітчизняної війни, як у колишньому СРСР називається 2-а світова війна. На шкільній світлині Кучма сидить на першій лавці. Його посадили там, бо він був одним з небагатьох учнів, у кого були черевики. Запопадлива мати позичила ту лавку в сусідів, коли дізналася, що до школи приїздить фотограф.

Вивчившись, Кучма виїздить до Дніпропетровська. Вступає на престижний фізичний факультет. Університет був підпорядкований безпосередньо Москві, а не Міністерству Освіти УРСР, як інші учбові заклади. Випускників факультету зазвичай посилали у Дніпропетровськ, на завод “Південмаш”, найпередовіший і найбільший виробник ракет в СРСР. Працювало на ньому 50 тисяч чол. 

”Дніпропетровськ був містом досить специфічним: ніби українське, воно тяжіло до Росії. В 70-х роках я заїздив туди з делегацією. Супроводжував нас шеф міського комітету партії.  Відразу з летовища ми поїхали до церкви, що її наказала збудувати Катерина ІІ. Цариця хотіла, щоб місто звалося так, як її маєток Катеринослав, і правило за третю столицю Росії на рівні з Москвою і Петербурґом. Я був вражений, що місцевий партапаратчик знає не лише про той малознаний епізод, але ще й переповідає його з запалом”, - мовить професор Мирослав Попович, філософ з Києво-Могилянської Академії. 

В 70-х рр.. роля Дніпропетровська в радянській імперії виросла не лише з огляду на щодалі більшу кількість військових заводів. З містом був пов’язаний Леонід Брєжнев, генеральний секретар КПРС. В Росії і досі згадують, що Брежнєва привело до влади дніпропетровське “ракетне” лоббі. За його часів під містом з’явилися цілі селища, де були дачі всіх членів московського політбюро. Члени останнього навідувалися до Дніпропетровська частіше ніж до Києва. 

 В зв’язку з тими селищами пригадується одна історія. Крім тенісних кортів, саун, басейнів та інших переваг членам Політбюро, які хотіли відпочити, часто пропонували жіноче товариство. З сусідніх колгоспів збирали з десяток фізично здорових і вродливих дівчат, яких пестливо звали Галочками, або Галинками. Жодне інше місто не могло похвалитися подібним подарунком для “московських товаришів”. Ув’язненим дівчатам раз по раз хотілося розважитися. Стосунки з партійними дідами не втихомирювали їхню бурхливу вдачу. Як тільки якась з “Галинок” на якийсь час виривалася з кола, вибухав скандал. Більшість засідань партійного контролю присвячувалася тому, як тримати в руках “галинок”. Властиво у тому місті і виростав Кучма... ".

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах