Головна
 

Леонід Кучма: хроніка занепаду (II)

12 березня 2001, 18:41
0
2

"Я - директор" - назва статті польського журналіста Мартіна Войцеховського звучить як останній аргумент. Воно і справді: що з директора візьмеш. Спосіб життя та й годі. Подаємо з невеликим скороченням другу частину статті ...

Злостивці говорять, що на щастя, його кар’єра пішла вгору, коли він оженився на доньці високого партійного діяча з Дніпропетровська. З простого інженера він перетворився на працівника конструкторського бюра, в якому працювала еліта радянської військової промисловості. У виданій напередодні останніх виборів автобіографії Кучма не надто розводиться про той час. “Службова” квартира (її дав завод), відпочинок у Болгарії, недільні виїзди з колеґами “на шашлики”. Таке тоді було життя. Мені важко оцінити знання Кучми-“технаря” з точки зору професіоналізму, але він, певно, був тямущий. Сорокарічного не поставили б інакше секретарем партійного осередку на “Південмаші”. То було куди важливіше, ніж бути генеральним директором”, - розказує Попович. 

Відтоді Кучма користується службовим літаком, який йому виділила частина Політбюро КПРС, відповідальна за військову промисловість, і має в Москві вагу куди більшу за першого Секретаря КПУ. В його обов’язки входить контроль за тим, аби завод якомога швидше виконував план. Верхи не обходило те, в який спосіб це можна було зробити. Треба зробити і все. Начальником Кучма був вправним. Лайка могла вшикувати навіть генерала. Спершу з його вуст лунав брутальний мат, а коли людина починала пояснювати, що якусь частину його колектив не встигне зробити, Кучма казав: “Хочеш мені сказати, що в тебе є два партійних квитки? А як я один заберу, то що, лишиться другий?”. Погрози зазвичай спрацьовували. Страх перед втратою партійного квитка, або позбавленням всіх привілеїв, робив справжні дива. 

Кучма з гордістю запевняє, що він особисто брав участь у старті 112 ракет. Був керівником відділу, на долю якого випало випробування воєнних ракет “Зеніт” і “Циклон”. Випробування проходили зазвичай на космодромі Байконур у Казахстані. Висидіти кілька годин у військовому транспорті без вікон було важкувато. У ті дні він і заробив собі хворобу в’язка -  відтепер вона загострюється кожної весни, як і пристрасть Кучми до гарненьких стюардес. Хоча приватне життя президента сповите таємницею, його дружина одного разу зізналася перед камерами, що їхнім стосункам стільки років, що ті інтрижки вона може йому вибачити. 

Траур у Галичині

«В середині 80-х Кучма лишався насамперед головним інженером, а відтак директором “Південмашу”. 1988-го року поїхав на Захід - до Італії, а відтак до Німеччини з екскурсією для директорів найбільших підприємств СРСР. “Я зрозумів тоді, - сказав він рік тому в інтерв’ю “Газеті”, - що в нас геть не все так добре, як нам виводить пропаганда”. Як керівник великого заводу увійшов до Верховної Ради УРСР. Тієї самої, яка ухвалить рішення про вихід зі складу СРСР. Всупереч тому, що пишуть його біографи, Кучма не був особисто причетний до здобуття незалежності. На політиці він не знався, під час засідань  Ради майже не брав голосу, а коли й брав, то лише проконсультувавшись із своїм сусідом Володимиром Філенком, тоді – діячем реформаторського крила в партії, нині - членом ліберальної партії “Реформи і Порядок”. З намови Філенка Кучма підтримав і представив депутатам постанову, яка декларувала економічну незалежність Києва від Москви, а відтак, у свою чергу, потягнула за собою виголошення повної незалежності. У референдумі за постанову проголосувало 90 відсотків мешканців, а злегковажити таку постанову нікому б не дали”, – каже Попович. 

Перший президент незалежної України Леонід Кравчук, хоча і має ступінь доктора економічних наук, вирішив, що економіку слід передати в руки прем’єра. По кілька спробах, вибір впав на Кучму. Директор великих підприємств, голова Спілки Промисловців і Підприємців здавався ідеальним кандидатом. Утім, Кучма побив горшки з Кравчуком. Може, обидва ясно відчували, що  невзабарі вони стануть противниками. З обіцяних реформ вийшов пшик. Кучма вийшов, почуваючись ураженим, хоча голосно заявляв, що мав замало повноважень. 

Битва за президентське крісло 1994-го року не була для Кучми приємним випробуванням. Позаяк він міг зв’язати хіба два слова українською і добивався для російської статусу другої офіційної мови – Західна Україна ставила його майже за зрадника. За Кравчука там голосувало понад 90 відсотків виборців. Були й такі, хто обіцяв, що поїде в еміґрацію, коли Кучма виграє. У першому турі виграв Кравчук. Кучмі не відписували великого шансу. Попередньому президентові симпатизували більше, надто в країнах колишнього СРСР, де на його перемогу працювала ціла цивільна адміністрація. Невідомо як, але перед другим туром радникам Кучми вдалося домовитися з призначеними Кравчуком керівниками областей. Певно, за рахунок такої собі джентлментської угоди, що вони не допомагатимуть ані Кравчукові, ні Кучмі. Кучма виграв головно завдяки голосам з вельми залюдненого і водночас проросійського Півдня і Сходу. В Галичині на кілька тижнів запанував траур.

  Кучма заскочив зненацька всіх. Чимраз краще говорив українською, відійшов од ідеї зробити російську другою мовою, патріотичними жестами почав схиляти на свій бік керівників західних областей. Його права рука Володимир Горбулін висунув гасло, що в політиці міжнародній Кучма – націоналіст, у внутрішній  - ліберал, а у громадянській – соціал-демократ. Влучно.

Таємна мова дипломатії

У сутичці за другий термін два роки тому Кучма хвалився, що з його рук країна отримала конституцію, а ще стабільну валюту – гривню - , що українцям не доводиться, як їхнім сусідам, росіянам, гинути у чеченській війні. Щоправда, до цього треба додати суцільну корупцію, колосальні затримки у виплаті пенсій і стипендій, непослідовність в економічних реформах, відсутність контролю над владою. Кучма обіцяв, що в другий термін буде “цілком новим президентом”.  Своєю стратегічною метою він оголосив інтеграцію з Європейським Союзом і радикальне прискорення реформ. Пристав на те, аби на чолі уряду став улюбленець Заходу, колишній голова Центрального Банку Віктор Ющенко. У Верховній Раді вдалося створити більшість, яка уможливила загалом нормальну роботу парламенту. 

Радість, однак, тривала недовго. Березневий референдум з розширення повноважень президента скидався на знущання з демократичних процедур. 80-а відсоткова підтримка для Кучми раз по раз викликала сміх. Ніхто, проте, не закидав тієї Кучмі “перемоги”, бо всі вважали, що Кучма у якийсь спосіб повинен контролювати цілком заколотний парламент, в якому більшість могла розпастися щохвилі. 

Заяви опозиції, яка викривала Кучму, набрали сили, коли 28 листопада Олександр Мороз, лідер соціалістів і колишній речник парламенту, оприлюднив записи, на яких людина з голосом, схожим на голос Кучми, наказує своїм працівникам вбити Гонгадзе. “К..., оце то сука! Віддати його, к... , до Грузії, і там на х... . Треба чеченців, аби його вбили і викинули” -  таке звучить на плівках. Восени Кучма казав, що сама думка про такі лайки примушує його червоніти. Люди, які зустрічалися з ним віч-на-віч, не такі категоричні. Чимало людей, які бували в президентській адміністрації, визнають, що власне така мова відрізняє тамтешні приватні розмови. 

Мороз говорить, що одержав плівки, які компрометують Кучму, від майора Мельниченка, колишнього охоронця Кучми. Мельниченко до осені працював у Кучми, а відтак несподівано втік за кордон. Майор каже, що в нього є записаних 300 годин президентських розмов. Коли їх почали крутити на “Радіо Свобода”, кілька українських політиків потвердили автентичність деяких фрагментів. Спершу викручуючись і відбріхуючись, прокуратура, а також спецслужби змушені були зрештою визнати, що президента підслуховували в його кабінеті. Згідно з офіційною версією голоси на плівках автентичні, але їх змонтовано з різних розмов. Кучма визнав навіть, що лаявся, хоча за місяць думка ця змушувала його червоніти. “Я директор і розмовляю як директор. Вже пізно відучуватися від тієї мови” – сказав він нещодавно в інтерв’ю “Радіо Свобода”... 

 Опозиція, яка добивається відставки Кучми, слабка. У Верховній Раді можна налічити голосів 100-150. Цього замало, щоб думати про леґальне усунення Кучми від влади, тим більше спершу слід було б ухвалити закон про імпічмент. З власної волі сам Кучма, певно, у відставку не піде. Коли я розпитував українських депутатів, газетярів, політологів про те, який він, Кучма, ті в один голос відповідали: “Радянський директор”. Нетерпимий до спротиву, впертий, емоційний, мстивий, а коли поставить собі якусь ціль, то за доб’ється її за будь-яку ціну. Відтак більшість моїх співрозмовників додавала, що людина він незла і що наказати холоднокровно вбити він би не міг.

У розпал нісенітниць і нападів від імені опозиції Кучма сказав нещодавно, що коли поміж українських політиків є хтось, на кому немає вини, то хай першим кине в нього камінь. Наразі бажаючих не видно. І, може, в тому полягає трагедія цієї країни. Принаймні, якась би невинна людина вельми придалася б українській еліті... 

/переклав з польської Ігор Андрущенко/

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах