Головна
 

40 років "Куренівського апокаліпсису"

13 березня 2001, 10:49
0
3

Російський “Комерсантъ” пише про 40-у річницю так званого "Куренівського апокаліпсису". "Цей день у Києві пам'ятають усі люди старших поколінь: 40 років тому з ярів Жіночого Яру, куди впродовж одинадцяти років зливали пульпу Петровські цегельні заводи, з висоти 60 метрів на Подільський район потік поток рідкої глини", пише київський кореспондент "Комерсанта" Кирило Разумовський. "Катастрофа забрала життя понад 1500 чоловік, але громадяни СРСР довідалися про це тільки за тиждень, коли в київській вечірці з'явилися всього два некрологи від імені горкому партії і міськвиконкому".

Російський "Комерсантъ" пише про 40-ої річницю так називаного "Куренівського апокаліпсису". "Цей день у Києві пам'ятають усі люди старших поколінь: 40 років тому з ярів Жіночого Яру, куди протягом одинадцяти років зливали пульпу Петровські цегельні заводи, з висоти 60 метрів на Подільський район заюшив поток рідкої глини", пише київський кореспондент "Комерсанта" Кирило Разумовський.  "Катастрофа віднесла життя понад 1500 чоловік, але громадяни СРСР довідалися про це тільки за тиждень, коли у київській вечірці з'явилися всього два некрологи від імені горкома партії і міськвиконкому".

Висота грязьової лавини досягала 14 метрів, а швидкість - 5 метрів у секунду. Потік зносив трамваї і змивав одноповерхові будинки. Спустя кілька хвилин після початку затоплення на Подолі, у найнижчій частині міста, вал досяг висоти семи метрів, а через годину, коли бруд розтікся вже по всьому районі, - трьох. Потім глина почала твердіти і перетворилася у величезну братську могилу для тих, хто не зміг врятуватися.

Свідок катастрофи згадує: "Вранці прибігла сусідська дівчинка та й каже, що в провулку дуже багато води, тролейбуси не ходять. Я сіла в автобус, який був так переповнений, що мене буквально втиснули в задні двері. Вода стала досягати вікон машини. В автобусі стояв страшний лемент. Люди зрозуміли, що поховані живцем. І раптом усе потемніло. На нас йшов вал - суцільна пінлива маса сірого кольору. Вал здіймався вище за будинки і закривав небо. Людина, що стояла переді мною, на мить ривком розсунула двері і зробила крок уперед. Я - слідом за нею. Потік збив мене з ніг, але, дивом залишившись на поверхні і борсаючись, я дісталася до якоїсь огорожі. Коли я піднялася на неї, пролунав вибух - автобус, з якого я за якусь мить вибралася, був охоплений полум'ям. Хтось вибив передні двері, але врятувалися тільки жінка і дві дівчинки. У них сильно обгоріло волосся. Інші пасажири згоріли заживо".

А от як показував Поділ через кілька годин після лавини: "Ми змогли добратися тільки до середини Подільського спуску. Звідси відкривалася страшна картина: стадіон, який межує з Подільським спуском, 'Спартак' був вкритий таким шаром рідкого бруду, що його високої огорожі не було видно, а бетонні стовпи, що стоять уздовж неї, виглядали з цієї маси лише на півтора метри, так що видно були тільки ліхтарі. Це селеве море розтікалося дуже далеко - був затоплений трамвайний парк. Над поверхнею подекуди бовваніли дахи затоплених вагонів. Незабаром сюди прибули керівники міськради, потім військові із саперною технікою. Але навіть техніка, що могла їздити і плавати, не могла пересуватися по рідоті. Рятувати людей можна було тільки вертольотами... Тільки в трамвайному депо загинули 52 чоловік".

Влада на катастрофу відреагувала стандартно. У журналістів вилучили фотоплівки, будь-які публікації заборонили, а щоб уникнути "політичних ускладнень" на підприємствах скасували цивільні панахиди. Небіжчиків "по розподілу" ховали на всіх міських цвинтарях і навіть в області. Зате не скупилися на допомогу: потерпілі одержали ордери на квартири, деяким навіть видали талони на придбання на виплат телевізорів і холодильників.

Коментуючи "куренівську катастрофу", закордонні радіостанції, чи, як говорили в ті часи, "ворожі голоси", пояснювали те, що трапилося, звичайним радянським нехлюйством і безалаберністю. Радянська преса невиразно писала про "розгул стихії". Шість чоловік, причетних до будівництва дамби, були засуджені на різні терміни позбавлення волі. Але повної правди про трагедію досі не знає ніхто: всі документи зберігаються в архівах служби безпеки України. І тільки недавно невелика їх частина була оприлюднена в книзі "Куренівський апокаліпсис", підготовленій українськими журналістами.

Статті, розташовувані в рубриці "Світ про нас", передруковуються з інших джерел без купюр і змін. Кореспондент.net не завжди поділяє точку зору автора даних публікацій.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах