Головна
 

Суперакція: Україна без Кучми і Росії

20 квітня 2001, 08:36
0
3

"У минулу неділю відбулася знакова подія. Точніше, не відбулося. Не відбулося об'єднання енергосистем Росії й України. Російська сторона звинувачує в усьому українських партнерів, які відійшли від уже погоджених позицій", пише російська "Нова газета". "Український прем'єр Ющенко уперше відкрито пішов проти Кучми, що підписав з Путиным відповідне угода під час дніпропетровського самміту".

Об'єднання енергосистем вигідне обом країнам. Однак на Україні є політичні сили, готові всупереч економічній вигоді і думці більшості українців відгородитися від Росії. Негласним лідером цих сил став Віктор Ющенко. Негласним, тому що на словах український прем'єр ні в чому не суперечив президенту. Коли почався касетний скандал, Ющенко демонстративно дистанціювався від Фронту національного порятунку, створеного силами різношерстної опозиції з єдиною метою — домогтися відставки Кучми. Зрозуміло чому: Ющенко будь-що потрібно зберегти свою посаду до передбачуваної відставки Кучми. У цьому випадку на період до позачергових президентських виборів він стає головою держави й одержує такий необхідний йому для перемоги на виборах адміністративний ресурс. Без цього ресурсу йому не стати президентом: занадто сильне неприйняття на сході України його прозахідної політики.  

Поки опозиціонери викрикували на площах «Геть Кучму!», прем'єр у тиші кабінетів присягався у вірності президенту. При цьому його політика спрямована не стільки на співробітництво з Європою, що було б логічно, оскільки Європейський союз є другим після Росії торговим партнером України, скільки відбиває американські інтереси в регіоні.  

 Уряд Ющенко зробив усе, щоб не допустити російський «Газпром» до приватизації української газопровідної системи. З'явилися плани залучення до приватизації англійської компанії «Бритіш газ», яка навіть не є покупцем російського газу. У відповідь «Газпром» зробив хід конем: разом з «Рургаз» і «Газ де Франс» підготовлений проект будівництва 400-кілометрового газопроводу від білоруського Кобріна до словацького Кошице, який забезпечить транзит газу в Європу в обхід України.  

Запитайте будь-як українського чи бізнесмена директора заводу, де за межами України є основний попит на українську продукцію, і він вам популярно пояснить, що українські товари, з огляду на співвідношення «ціна-якість», найкраще знаходять збут у Росії. При нинішньому рівні промислового устаткування, здебільшого виробленого в радянський час, Україна не може виготовляти продукцію, яка знайшла б покупця в Європі.   

Навіть такі низькотехнологічні товари традиційного українського експорту, як цукор і сталеві труби, мають головний ринок збуту в Росії. Росія займає перше місце у світі по імпорті цукру. Якби Україна була учасником Митного союзу, вона могла б одержати левину частку російського ринку. А зараз їй доводиться конкурувати зі світовими виробниками і щороку буквально випрошувати в Росії квоти на імпорт цукру.   

З трубами ще гірше. Не так давно російський уряд прийняв рішення про введення заборонних зборів на імпорт українських труб. Українські сталевари довгий час демпінгували, ставлячи в скрутний стан російських конкурентів, і ті домоглися від уряду заборонних пошлин. Якби Україна була учасником Митного союзу, цього б не трапилося. Українські і російські заводи були б у рівних умовах.  

Строго кажучи, режим вільної торгівлі без вилучень і обмежень між Росією й Україною більше вигідний Україні. Але чомусь саме Україна робить собі гірше. Український уряд завзято продовжує запрягати віз політики поперед коня економіки. Поставивши мету диверсифікувати зовнішню торгівлю, зменшити «залежність» від торгівлі з Росією, уряд України прирікає свою країну на ще велику залежність, оскільки згортання торгівлі з Росією не веде до росту експорту в інші країни. Відбувається просте зменшення експорту при тім, що Україна не може обійтися без імпорту багатьох товарів, насамперед енергоносіїв. А їх може продати тільки Росія. На Україні багато хто задається питанням, чому Росія продає газ Україні по 55 доларів за кубометр, тоді як Білорусії — по 30 доларів. З огляду на характер зовнішньої політики Києва, доцільніше було б запитати, чому Росія продає Україні газ по 55 доларів, а не по 80, як Литві і Польщі, що до того ж платять справно і твердою валютою, а не бартером. У результаті дефіцит платіжного балансу ще більше, а для його заповнення вже зараз ніяких кредитів МВФ не вистачає. Тим більше що американці поки більше обіцяють Україні, чим дають направду. Дивно, що прем'єр Ющенко цього так і не зміг зрозуміти.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах