Головна
 

"Подивися, дитинко, як красиво малиновим світиться"

Корреспондент.net, 24 квітня 2001, 08:53
0
6

26 квітня чорнобильській катастрофі виповниться 15 років. Потрапити іноземному журналісту в зону відчуження Чорнобильської АЕС зараз можна трьома шляхами. "Дикуном" - доїхавши до огородження і ввійшовши в зону крізь будь-яку дірку в заборі. Акредитованим при адміністрації "туристом" - приблизно за $200 у день. І відрядженим - за запрошенням якої-небудь місцевої організації. Кореспондент російського щотижневика "Коммерсантъ-Власть" Сергій Пєтухов вибрав третій шлях.

 

"Дикуном" було якось боязко. А туристом - надто дорого, та й перебуваєш увесь час під наглядом. Липове відрядження і коштує набагато дешевше (моє обійшлося в $100), і волі більше.

Почалася моя подорож біля станції київського метро "Імені героїв Дніпра". До сьомої ранку тут уже зібралася юрба з баулами й авоськами - народ після вихідних повертався на роботу в зону відчуження. Незабаром почали під'їжджати автобуси - "Лази", такі зараз рідко де побачиш, люди постарше їх пам'ятають з радянських часів. І завантажилися в кращих радянських традиціях - з тиснявою і скандалами.

Точно через дві години, о 9.30, наш автобус загальмував на КПП зони відчуження. Міліція перевірила документи, ми в'їхали в 30-кілометрову зону і хвилин через десять вилізли на автовокзалі Чорнобиля. Юрба, що оживила на кілька хвилин міський пейзаж, швидко розсмокталася. Знову стало порожньо й тихо. Але все-таки ясно, що люди тут живуть: у вікнах будинків білі фіранки, а подекуди з труб піднімаються димки.

Перших аборигенів я побачив дуже незабаром. Частина працюючих на виробництвах з безупинними циклами чергує тут по два тижні безвилазно (потім стільки ж відпочиває вдома, за межами зони). Два тижні - термін великий, а робота не терпить порожнечі... Коротше, аборигенів я зустрів у магазині - з них утворилася коротенька черга до барної стійки. Були в магазині і знайомі обличчя - мої недавні попутники купували пляшки і закуску. - Валю, запиши на мене, - сказав мужик у камуфляжной формі і відійшов до столика зі склянкою, наповненою по вінця прозорою рідиною.

Наступний похмелявся теж у кредит, "на книжку". Тут усі одне одного знають і одне одному довіряють. Хоча б у сенсі сплати за випивку. Та й гроші в зоні для України непогані. Зараз середня зарплата там складає $50-60, з урахуванням подвійного коефіцієнта на руки кожний одержує $100-120 (у гривнях, зрозуміло). Крім того, за кожний день у зоні платять добові. З січня цього року добові підняли до 18 гривень (трохи більше $6). П'ють у Чорнобилі справді багато. Особливо в день масового заїзду - у понеділок. Хоча запитай будь-кого, і він відповість, що за технікою безпеки випити 100-150 грамів спирту має сенс тільки до опромінення, у даному випадку - до в'їзду в зону. Пити в зоні з погляду радіобіології даремно і навіть шкідливо - хоча б тому, що п'яний може упасти в радіоактивний бруд. Утім, двом вищим чиновникам зони, яких я побачив уже ввечері, що шкандибали головною вулицею містечка (Радянською, звісно), це не загрожувало - їх дбайливо підтримували дружини. Стороною, погойдуючись, брела ще одна фігура в камуфляжі. -Прокурор, - тихо повідомив мене гід з організації, що "відряджала" мене в Чорнобиль. -Колишній.

На свіжий погляд життя тут разюче нагадує сценки зі старого радянського фільму "Дівчата" з Миколою Рибниковим у головній ролі, тільки реальні чорнобильські персонажі одягнені не в тілогрійки, а в камуфляжні строї.

Як на будь-якій радянській "будівництві століття", у Чорнобилі наявні всі атрибути неодруженого життя в общагах. Є тут і "чорнобильські дружини" - принаймні, нову людину відразу освітять: з ким можна, а з ким не можна.

Розваг немає. Раніш, говорять, були танці в клубі. Спортом, включаючи футбол, займатися можна тільки в закритих приміщеннях. На вулиці ризикуєш вдихнути "гарячу" радіоактивну частку з піднятого пилу. Ґрунти піщані, тому узбіччя на дорогах заасфальтовані. Громадського транспорту немає, всі ходять пішки. Машин мало, і піймати попутку важко. В день мого приїзду снував туди-сюди лише дорогий новенький джип, що явно випадає з загального тла.

- А це хто такі? - запитав я зустрічну дівчину років тридцяти п'яти, схожу в своїй уніформі на камуфльовану мотрійку. - Есбеушники, -чомусь пошепки сказала вона (СБУ - це Служба безпеки України).-Що вони тут забули? - здивувався я. - Мабуть, браконьєрів ловлять...Ні для кого на Україні не секрет, що в зоні прекрасне полювання і риболовля, тут багато кабанів, козуль, зайців, навіть вовки розплодилися, а білий амур з водоймищ охолодження і Прип'яті габаритами нагадує сомів. В українській пресі приблизно раз на тиждень пишуть, що цю дичину і рибу потім продають у Києві, а можливо, і на ринку біля Київського вокзалу в Москві. Останнім часом підлітки з околишніх сіл занадилися тягати з зони брухт, їх ловлять і судять, але набіги "сталкерів" не припиняються. Я запитав одного з місцевих: - А як же колючий дріт? Мужик посміхнувся: - Невже там дірок немає?

Містечко оживає тільки до середини дня. Найжвавіше місце - біля їдальні. Годують у зоні три рази на день і безкоштовно з розрахунку 5 гривень (90 центів) на людину щодоби. Незважаючи на удавану мізерність цієї суми, сніданки, обіди і вечері цілком покривають витрати калорій людини, що займається важкою фізичною працею на свіжому повітрі. Як відрядженому, мені теж було призначено безкоштовне харчування, і я скористався з можливості, з теплим ностальгічним почуттям спостерігаючи, як куховарка в несвіжому халаті наливає мені чай ополоником з великого баняка...

Після чаю гід повіз мене в епіцентр - туди, де 15 років тому відбувся вибух. Щоб потрапити в 10-кілометрову зону, треба пройти ще один КПП. За ним починається єпархія мінатомпрому України, тоді як зовнішнє 20-кілометрове коло - під егідою МНС України.

Дорогою, навпроти споруджуваної замість зупиненої ЧАЕС теплоелектростанції, я побачив дивні будівлі під яскравими іноземними прапорами. Було дуже схоже на декорації з американського фільму. Принаймні, американський прапор впав мені в око відразу.- Містечко будівельників електростанції,-пояснив супутник.- На гроші інвесторів побудований. Це їхні прапори. У центрі внутрішньої режимної зони - сама Чорнобильська АЕС і підприємства, що її обслуговують. Метрах у двостах від "саркофагу" 4-го енергоблоку височіє оглядовий майданчик - двоповерхова будівля, що нагадує офіс доброї фірми, із місцем для паркування машин і доглянутим квітником.

Саме сюди водять за гроші іноземних кореспондентів. Я знову заощадив. Красиві дівчата-екскурсоводи розповідали про аварію, для наочності демонструючи послідовність подій 26 квітня 1986 року на розбірному макеті ЧАЕС. До речі, як мені розповіли, кожна дівчина обов'язково знає принаймні одну іноземну мову - крім російської.Я запитав одну з дівчат :- А як ви від радіації захищаєтеся? - Так ніяк. Приїжджаємо, перевдягаємося в санпропускнику в інший одяг. Нам недавно дозволили вдягатися не в казенне, а у своє. Чіпляємо накопичувальний лічильник, після роботи здаємо і назад перевдягаємось. Якщо хтось фонить, можуть змусити помитися в душі...Після лекції можна вийти на балкон і сфотографуватися на пам'ять на тлі "саркофагу", що я зробив, попросивши, щоб у кадр увійшло рідкокристалічне табло з цифрами, що постійно міняються в діапазоні від 0,1 до 0,2 міллірентгена (це приблизно на порядок вище природного тла, але вважається практично нешкідливим). З іноземця за фотографію "саркофага" з оглядового здеруть $20. Можна сказати, що чорнобильці пишаються своєю станцією. Від неї близенько до нині мертвого міста Припять. Я з'їздив туди на машині. На арковому мосту на в'їзді в місто мій гід зупинив машину, і ми вийшли. Він сказав: - Подивися, звідси вид гарний.

Подивився. Нічого особливого, хіба що з мосту 4-й енергоблок видно як на долоні, до нього менше 2 км. "В них усіх тут дах поїхав",- вирішив я, але вголос чемно похвалив: -Красиво .- Ага, - хекнув мій супутник. - Краса невимовна. А особливо красиво тут було ввечері 26 квітня. Сюди з Припяті тоді приходили родинами, з дітьми, помилуватися руїнами енергоблоку: "Подивися, Марічко, бачиш, дитинко, як красиво малиновим світиться". І тихо, але виразно виматюкався.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах