Головна
 

Суперечка слов'ян

18 травня 2001, 09:02
0
3

Історії стосунків православних і греко-католиків в Україні присвячується стаття журналіста "Московського Комсомольця" Сергія Бичкова.

55 років тому, 8 березня 1946 року, охоплені єдиним поривом греко-католики Західної України вирішили з'єднатися з Російською православною церквою. Львівський церковний собор, скликаний за наказом Сталіна, зібрав 216 греко-католицьких священиків і 19 мирян. Вперті поїхали в товарних вагонах у Сибір. Верховний головнокомандуючий вирішив поставити жирну крапку в багатовіковій суперечці Рима і Москви.

Брестська унія була укладена 1596 року. Частина православних Західної України на чолі з епископатом вирішила возз'єднатися з римсько-католицькою церквою. Умови об'єднання були необтяжливими: духівництво уніатів залишалось одруженим, не був запроваджений католицький богослужбовий обряд. Розходження з православними залишалося тільки в одному - за богослужінням греко-католики згадували не патріарха, а Папу Римського. Ті православні Західної України, які повстали проти унії, зберегли вірність патріарху. Багато неправди було зроблено католиками в ті давні часи. Пройшли сторіччя, і греко-католики не тільки затвердилися на Західній Україні, але обросли національними традиціями і завжди славилися високоморальним християнським життям. Жили міцно і трудилися, влаштовуючи своє життя по-хазяйськи.

Коли 1939 року Сталін уклав союз з Гітлером, радянські війська ввійшли на територію Західної України. Почалися масові арешти, розстріли, розкуркулювання. Населення зустріло нову владу вороже. А коли почалася війна і прийшли гітлерівці, чимало західних українців влилися в нацистські ряди, щоб помститися за арештованих і розстріляних родичів. 1945 року, після перемоги над Гітлером, цей опір тоталітаризму нітрохи не зменшився. І отоді в Сталіна народився геніальний план - зруйнувати основи віри, знищити греко-католицьке духівництво, а замість нього направити на Україну слухняних Кремлеві православних. На чолі ініціативної групи духівництва стояли протопресвітер Гаврило Костельник і два священики - Антоній Пельвецкий і Михайло Мірошник. З їхньої ініціативи в березні 1946 року у Львові був проведений церковний собор, на якому священики Антоній і Михайло стали єпископами. Собор прийняв постанову: "...ліквідувати унію, відійти від Рима і повернутися в нашу батьківську Святу православну віру і Росіянку православну церкву". Після цього в греко-католиків були відібрані всі храми, а в них почали служити православні священики.

Однак цього разу геніальний план Сталіна не спрацював - опір духівництва, яке зберегло вірність своїм переконанням, не припинилося. В роки хрущовської відлиги повернулися з таборів уцілілі священики і нелегально продовжували робити таїнства і богослужіння вдома. Протягом усього післявоєнного періоду греко-католицьке духівництво продовжувало служіння Христу. Їх заарештовували, засилали, але віра продовжувала жити. Наскільки серйозного значення надавав партійний апарат Львівському собору, можна судити по документі з архіву ЦК КПРС. Він називається "Про деякі заходи в зв'язку з 40-річчям Львівського церковного собору" і датований березнем 1986 року. Заступник завідувача Відділом пропаганди ЦК КПРС Слезко, звертаючи до членів Політбюро, пише: "У даний час Ватикан, антирадянські уніатсько-націоналістичні центри Заходу не покидають спроб відродити уніатство на Україні. Заявляючи про неканонічність Львівського собору, вони називають його "актом русифікації", поширюють наклепницькі вигадництва й інсинуації про відсутність свободи совісті в СРСР, переслідуваннях віруючих, закликають їх повернутися в лоно Української католицької церкви". Особливо підсилилася підривна радиопропаганда, почастішали спроби нелегального ввозу з-за кордону наклепницької релігійно-націоналістичної літератури, уніатських предметів релігійного культу в зв'язку з 40-річчям собору". Слезко пропонує членам Політбюро дозволити Московської патріархії провести пишні торжества з нагоди ювілею у Львові і Почаївської лаври, із залученням ТАСС і Держтелерадіо. І навіть доручити Держкіно відзняти документальний фільм про святкування 40-річчя.

На документі розписалися всі члени - від Яковлева до Бірюкової. І провели б пишні торжества, якби не гримнув Чорнобиль. Коли почався розвал СРСР, греко-католики вийшли з підпілля і почали богослужіння у відібраних храмах. Православним довелося потіснитися. Між духівництвом і мирянами виникали конфлікти. Була створена чотирибічна комісія, у якій були представлені всі сторони. Спочатку удалося загасити спалахнулі пристрасті і старі образи. Була досягнута домовленість про паритетний розділ храмів. Однак знову призначений голова Відділу зовнішніх церковних зносин митрополит Кирило Гундяєв відчув себе обійденим. Ні він, ні його структура не були представлені в чотирибічній комісії. Він вирішив торпедувати успішні переговори з Ватиканом і греко-католиками. Це йому вдалося, і незабаром намітилася нормалізація відносин обернулася колишньою конфронтацією. Минулі 10 років владика Гундяев тільки збільшував давню ворожнечу. Не володіючи дипломатичними талантами, він умудрився утопити гостру проблему в інтригах і дрязгах. Очікуваний приїзд Папи Римського на Україну заскочив зненацька православних. Протистояти приїзду вони не в змозі, оскільки Папу запросив президент України Леонід Кучма. Знову пішли в хід старі обвинувачення в прозелітизмі і захопленні храмів. Усе це нагадує банальну сварку в комунальній квартирі. Замість того щоб принести покаяння, православні разом з "соколами" Жириновського прямують по Москві, протестуючи проти приїзду Папи на Україну.

Перебуваючи з візитом у Греції, Папа приніс покаяння за старожитні гріхи хрестоносців, що зруйнували 1204 року Константинополь. Священик Олександр Мень писав: "...треба вміти каятися і тверезо бачити минуле, каятися друг за друга. Якби це була тільки історія, все показувало б зовсім інакше. Важко зараз каятися за древніх людей, які жили багато тисяч років тому. Ніхто не почуває себе причетним до провини якого-небудь єгипетського чи фараона навіть Ісуса Навіна - усе це безмірно далеко. І навіть не хронологічно, а релігійно, морально і по-людському. Тим часом те, що відбувалося на початку XX століття, у XIX чи в XVIII століттях, - це поки ще все та сама цивілізація, в якій ми живемо і сьогодні". Покаяння оздоровлює не тільки відносини між людьми, але і між Церквами. Воно очищає душу людини і змушує забути старі образи, допомагає будувати майбутнє. Прийшов час принести публічне покаяння православним за участь у сталінських репресіях проти греко-католиків. Тільки в цьому разі можливе взаєморозуміння і примирення між християнами.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах