Головна
 

Гроші американських платників податків йдуть на рекламу українських фашистів

22 травня 2001, 09:02
0
15

Недавно російське інтернет-видання Страна.ru опублікувало редакційну статтю, яка пройшла в Україні практично непоміченою. У матеріалі говориться, що американська допомога, яка виділяється на демократію і розвиток України, йде на фінансування, як пишеться в статті, "українських фашистів": "Одержувачами цих грошей виявляються українські дослідницькі групи, фонди, інститути, центри й асоціації, зв'язані з українськими так званими націонал-демократичними організаціями".

Формально політика США стосовно України спрямована на зміцнення демократії, допомога в здійсненні ринкових реформ, інтеграції України у світову економіку і міжнародні політичні й економічні організації. Однак український напрямок виявився на периферії американської політики. У цих умовах вироблення американської політики на українському напрямку виявилася узурповане вузькою групою приватних інтересів - групою конгресменів і сенаторів, які спеціалізуються на східноєвропейській тематиці. Ідеологом цієї групи виступає Збігнев Бжезінський, ненависть якого до Росії сильніше за любов до демократії, в її реалізацію втягнуті його сини, і особливо Марко Бжезінський. У результаті американська політика в Україні підриває молоду українську демократію. Ця політика суперечить ідеалам свободи і демократії, які традиційно відстоювалися США в XX столітті, вона суперечить національним інтересам США, оскільки веде до росту антиамериканізму. Спробуємо показати це на прикладах.

1. Гроші американських платників податків - українським фашистам для боїв з міліцією

Різні американські організації здійснюють різні програми допомоги українським громадським організаціям. Ядром фінансової підтримки є USAID, USIA, а також Freedom House. Вони багато в чому прямо одержують гроші американських платників податків. На Україні ці організації працюють як прямо, так і через багато інших американських же організацій. У кінцевому рахунку одержувачами цих грошей виявляються українські дослідницькі групи, фонди, інститути, центри й асоціації, пов'язані з українськими так званими націонал-демократичними організаціями.

Це такі партії, як Український Народний Рух (два розколотих крила - Удовенко і Костенко), Українська республіканська партія (Левко Лук'яненко), "Батьківщина" (Юлія Тимошенко), Українська консервативна республіканська партія, а також такі фонди й інформаційні центри, як Фонд інформаційного розвитку (Олександр Кочетков), "Рух-інформ" (Віктор Лінчевський), "Україна інкоґніто" (Дмитро Стус).

Крім окремого систематичного фінансування, американські гроші йдуть і безпосередньо на масові акції через зонтичну організацію Коаліція "Свобода вибору". Через координатора Владислава Каськіва гроші надходять на діяльність комітету "За правду", що є активним учасником організації акцій "України без Кучми".

Усі ці партії, фонди й інформаційно-дослідницькі центри є членами Форуму національного порятунку і беруть участь у русі "Україна без Кучми", який намагався усунути від влади президента України раніш терміну. Зробити це законним шляхом не видається можливим, оскільки популярність організаторів акцій серед громадян України так само мала, як і популярність президента Кучми, голосів у парламенті в них небагато.

Тому після декількох місяців акцій громадянської непокори й активних, але нечисленних маніфестацій організатори вдалися до спроби державного перевороту 9 березня, коли бойовики спробували взяти штурмом будинок адміністрації президента і блокувати будинок парламенту. Організатори акції в її ході у весь голос заявляли про початок національної революції.

Однак перераховані вище націонал-демократичні організації включають здебільшого інтелігентів, гарячих на словах, але не здатних битися зі спецназом і відбирати зброю в міліціонерів. Цією головною для революціонерів роботою зайнялися інші організації, які також входять у Форум національного порятунку й беруть участь у русі "України без Кучми". Це УНА-УНСО (Українська національна асамблея - Українська народна самооборона), Союз офіцерів України, СНПУ - Соціал-націоналістична партія України, КУН - Конгрес українських націоналістів, партія "Братерство" Дмитра Корчинського і його ж "Щит Батьківщини".

Найбільш сильна, відома з них - УНА-УНСО. Це воєнізована організація, її члени одягнені в типові однострої фашистських штурмовиків, виступають під прапорами зі стилізованою свастикою, ненавидять євреїв і комуністів. Її бойові загони брали участь майже у всіх війнах на просторах колишнього СРСР. У Молдавії вони воювали з росіянами проти молдаван, в Абхазії - із грузинами проти чеченців, у Чечні - з чеченцями проти росіян. Тобто їм неважливо, на чиїй стороні воювати, головне - воювати, одержувати гроші, зброю, вербувати прихильників.

Українські громадяни, які воювали проти нацизму в другій світовій війні, розуміють, що УНА-УНСО - фашисти, тому, незважаючи на всю їхню гіперактивність, на виборах вони одержують регулярно менш 1% голосів. Тому українські фашисти вкрай мають потребу в рекламі. І цю рекламу вони одержують максимально на акціях опозиції проти Кучми.

Бойовики УНА-УНСО складають ядро бойових загонів, які наскакують на вулицях Києва і Львова на міліцію. За це вони, їхні прапори, лідери і гасла систематично виявляються на екранах ТВ, на фотографіях у газетах. Популярність антикучмівської опозиції на Україні різко упала після заворушень 9 березня, а чисельність УНА-УНСО - збільшилася. Але маніфестації ці, як ми вже показали, проводяться фактично на гроші американських платників податків, які, виходить, оплачують бійки і маніфестації українських фашистів перед десятками телекамер.

Українські фашисти активно підбираються до американських грошей і іншим шляхом - через радикальні українські профспілки, що їх фашисти намагаються захопити зі змінним успіхом. Колишній голова виконкому вільних профспілок Олександр Мриль був і членом УНА-УНСО. На щастя, коли гроші АФТ-КПП пішли українським профспілкам через FTUI (Free Trade Union Institute), фашисти були витиснуті з профспілок. Але вони не залишили своїх спроб підкорити собі профспілки.

Тодішній лідер УНА-УНСО, харизматичний лідер Дмитро Корчинський, прямо говорив, що його організації дісталося чимало грошей від американських платників податків, і що ті мають бути цим задоволені, тому що гроші дісталися борцям з Росією і комунізмом, а не були пропиті в шинках профспілковими активістами під "сім-сорок". Це типовий для сучасних фашистів антисемітський пасаж, коли вони прямо не говорять про євреїв, боячись карного переслідування, але натякають на них ("сім-сорок" - назва єврейської популярної мелодії).

Усе це відбувається наприкінці 90-х років, через 80 років після того, як, злякавшись комунізму, німецька еліта початку фінансувати Гітлера. Німецькі політики і промисловці сподівалися, що вони використовують Гітлера у своїх інтересах, а вийшло, що це він використовував їх. Можливо, прийшов час згадати уроки історії і припинити загравати з фашистами й антисемітами?

Тим більше що все більш популярною стає наступна версія вбивства українського журналіста Георгія Гонгадзе. Не безвладний Кучма віддав наказ убити мало кому відомого журналіста, який задав йому зненацька різке питання на одній із прес-конференцій, а самі майбутні організатори акції "Україна без Кучми". Спочатку підслухали 10 годин телефонних розмов Кучми, виділили там лайки на адресу журналіста, потім убили нещасливого журналіста, далі звинуватили в усьому Кучму. Рішучі революціонери і шанувальники Гітлера і Муссоліні з УНА-УНСО цілком здатні на це. Якщо ця версія буде доведена слідством, то вийде, що журналіста убили на американські гроші, відпущені на підтримку свободи слова.

Висновок з всього цього простий: важливий урок XX століття полягає в тому, що не треба вступати в спілку з фашистами, думаючи, що ви використовуєте їх, - ні, це вони використовують вас.

2. Боротьба проти демократії

Згідно з опитуваннями громадської думки 30% громадян України вважають, що Україна має об'єднатися з Росією. Ще 51% вважають, що Україна повинна мати з Росією особливо гарні відносини (щось начебто моделі США - Канада чи Європейського союзу). Тому демократичним шляхом на Україні не може бути обраний політик, який виступає за погані чи навіть просто нейтральні відносини з Росією. Тому непопулярна українська ультранаціоналістична опозиція боїться демократії. Їхній кандидат може перемогти тільки шляхом адміністративного тиску на виборців і тотальний контроль над ЗМІ.

Тому ці ультранаціоналісти, об'єднані в рух "Україна без Кучми" ще й одержують, як ми показали вище, гроші американських платників податків, виступають проти таких демократичних принципів, як свобода інформації, свобода розмовляти рідною мовою і федералізм. Вони проти свободи пересування інформації, оскільки на Україні це означає свободу купувати московські газети і дивитися ТВ із Москви. Вони проти визнання російської мови другою державною, незважаючи на те, що нею розмовляє половина громадян України - тому, що серце їхньої політики - не демократія, а антиросійський націоналізм, який живиться фінансово. Вони проти федералізації України і вільних виборів регіональних лідерів, тому що бояться, що в половині українських регіонів переможуть політики, які виступають за політико-економічний союз з Росією. І ця їхня антидемократична політика не просто підтримується з Вашингтона вузькою групою інтересів, яка узурпувала американську політику, але і прямо організовується звідти. Будь-якому неупередженому спостерігачу ясно, що Україні потрібні розвиток демократії, економічний союз з Росією й економічні реформи.

3. Гроші на борьбу проти корупції йдуть на підтримку корупціонерів

Корупція в посткомуністичних державах - величезна проблема. Завдяки їй купка так званих олігархів збагатилася за рахунок мільйонів громадян, потягла мільярди доларів з бюджетів і національної економіки в оффшори. А мільйони громадян у результаті розчаровуються в демократії і ринковій економіці. Тому американські громадяни справедливо вважають, що треба допомагати посткомуністичним державам боротися проти корупції.

Але на Україні американські гроші, спрямовані проти корупції, прямо йдуть на політичну підтримку найбільших корупціонерів! В очах рядових громадян Юлія Тимошенко - найбільший олігарх, який нажила величезні статки на крадіжках російського газу при потуранні українських чиновників. Вона була головним фінансовим порученцем Павла Лазаренка, який сидить в американській в'язниці. Але після її арешту Форум національного порятунку організував масові акції на її підтримку, сподіваючись на її гроші.

Одними з головних організаторів акцій виступили Сергій Головатий, президент Українського правого фонду, Володимир Стретович, лідер Всесвітнього конгресу українських юристів - одержувачі американських грошей на боротьбу проти корупції. А гроші тут відіграють чималу роль, ЗМІ вже неодноразово говорили, що учасники цих акцій у Києві на підтримку Юлії Тимошенко одержують гроші за участь у них, навіть є телевізійні кадри. Ви скажете: незважаючи на гроші, що вони одержують, вони мають право на політичну позицію. Так, але чому ця політична позиція сконцентрувалася на підтримці найбільшого українського корупціонера?

Відомо, що антиамериканські настрої досить широкі у світі, вони ростуть і в Росії. На наш погляд, цей антиамериканізм вадить російській політиці, оскільки США протягом XX століття були оплот свободи і демократі у світі, а демократія у США працювала 200 років і повинна бути гарним прикладом для політиків інших країн... Однак антиамериканізм у світі буде рости стрімко, якщо замість справедливості і демократії американська зовнішня політика буде захоплена вузькою групою геополітичних авантюристів, для яких світ - просто шахівниця.

Як до США будуть ставитися російські політики і громадяни, якщо гроші американських платників податків будуть продовжувати фінансувати воєнізовані марші українських фашистів і платні акції в підтримку найбільших корупціонерів? Чи будуть у Росії серйозно сприймати американську заклопотаність демократією, якщо США будуть продовжувати перешкоджати демократії в Україні тільки тому, що більшість громадян України виступає за союз з Росією і за повні права російській мові?

Україна - великий сусід Росії, і від відносин з нею залежить майбутнє Росії. Нам потрібні найтісніший союз і спільний рух у Європу. За цей курс виступає абсолютна більшість громадян обох держав. Якщо політика США, яка виражає інтереси вузької групи, а не народу США, перешкоджатиме цьому демократичному вибору народів двох країн, то геополітичні авантюристи і їхні маріонетки на Україні - всі ці Бжезінські і "бжезінята" - будуть відкинуті ходом історії і волею виборців.

Ми звертаємо увагу членів конгресу США на те, до кого потрапляють гроші американських платників податків, які виділяються на допомогу демократії і розвиток України, а йдуть проти демократії і розвитку. Виходячи з вищесказаного, я стверджую, що нинішня політика США в Україні суперечить національним інтересам США, як вони декларуються їхніми лідерами, оскільки це викликає неповагу до лукавої політики США і веде до росту антиамериканізму у світі. Ця політика суперечить тим ідеалам свободи і демократії, в які вірять громадяни США, і віримо ми.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах