Головна
 

Фюрери української опозиції зображують суперактивність на американські гроші

22 травня 2001, 11:45
0
8

Під таким заголовком російське інтернет-видання Країна.ru публікує інтерв'ю з директором Київського центра політичних досліджень і конфліктології Михайлом Погребінським. "У відношенні політичних організацій добре відомо, що націоналістичні організації, які в Україні зажили новим життям, існують виключно завдяки західній фінансовій допомозі, вважає Погребінський", пише автор матеріалу Ганна Черемушкина.

- Які, на ваш погляд, основні цілі Вашингтон переслідує на Україні? Ким вони ставляться і як реалізовуються?

- Насамперед, на мою думку, адміністрація Буша поки ще не виробила ясної лінії у відношенні України, як, утім, і в інших питаннях. Там є досить впливова група тих, хто відстоює антиросійську позицію. Її найбільш послідовним виразником є Збігнев Бжезінський, його учні, що працюють у різних організаціях, зв'язаних за участю і присутністю на Україні таких організацій, як, наприклад, Freedom House, українська служба радіо "Свобода", що її очолює Роман Купчинський. Ця позиція виражається в тому, що відновлення Росії як чинника погрози можливе в повномасштабному змісті тільки в тому разі, якщо Україна знову потрапить під вирішальний вплив Москви. У випадку ж, якщо Україна утримається як незалежна держава, буде незалежної зовні, то такої загрози Росія представляти не зможе. Виховані в цьому дусі політики, у тому числі і новому поколінні, є. Вони мали вплив як у попередній адміністрації, так і в нинішній адміністрації.

Схоже, що такої рішучої й остаточної позиції ще ні, і про це можна судити по деяких тонких моментах. Але є деякі зміни в риториці представників адміністрації Буша й інших організацій, які ще місяць тому займали рішучу антипрезидентську позицію. Сьогодні вона зм'якшується, але в цілому може перемогти якась проміжна лінія. Не ця, про яку я зараз сказав, що розглядає Україну як гаранта як би непосилення Росії, гаранта захисту інтересів Заходу в майбутньому від агресивної і, можливо, непередбаченої Росії.

Друга позиція більш прагматична. Вона полягає в тому, що Україна як чинник стабільності в Європі заслуговує того, щоб вникати в її внутрішні інтереси і не намагатися грубими засобами змістити вектор суспільної думки, вектор позиції більшості осіб. Вона має на увазі тонші дії, що зберігають хоча б формально статус поважного партнерства й у відношенні Росії, і у відношенні України. Я думаю, що поки немає ясної позиції. Тому говорити сьогодні щось більш виразно важко.

- Як ви вважаєте, наскільки активно працюють американці на українському напрямку? Які українські політичні сили одержують гроші від США?

- Я не маю такої інформації. Є тільки дуже непрямі дані про те, що, по-перше, існує система грантів, як і в Росії. Ці гранти, насамперед американські, вони дістаються головним чином організаціям, які мають національний український ухил, і практично не дістаються організаціям нейтральним у цьому відношенні. Це можна розглядати як одне з джерел по підтримці антиросійської активності. Скажемо, є такі організації, як "Правнича фундація" - юридичний фонд, очолюваний Сергієм Головатим, активним опозиціонером. Я припускаю, що вона не може існувати на внутрішні кошти. Швидше за все, вона існує на якісь гранти, це моє припущення.

У відношенні політичних організацій добре відомо, що націоналістичні організації, які тут зажили новим життям, існують винятково завдяки західній фінансовій допомозі. Зокрема, такі, як Конгрес українських націоналістів, Народний Рух України, "Реформи і порядок". Тобто фінансова допомога виявляється от цьому колу організацій, а також окремим людям, які представляють так званий третій сектор - дослідницькі центри. Є люди, що є лідерами якихось диванних партій, одночасно керують центрами третього сектора: центром дослідження демократії чи щастя всіх українців на світі. Вони легко одержують гранти. А в тих, хто хотів б щастя для російської мови в Україні, немає ніяких шансів.

- А хто очолює ці центри?

- Маленькі політичні фюрери, які на американські гроші зображують суперактивність. Якщо періодично вони потрапляють в адміністрацію президента, оскільки в нас не дуже звивиста кадрова політика, тоді вони відразу стають лояльними. Коли з'ясовується, що вони направду, крім як одержувати ґранти, нічого більше робити не вміють, це при тому, що в них є якісь наукові звання, вони викладали марксизм-ленінізм, їм доводиться йти, і вони знову стають опозиціонерами. У нас є такі, хто вже встиг попрацювати в адміністрації президента, у мера і все рівно повертаються в те місце, де дають ґранти і де можна почуватися незалежним.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах