Головна
 

Немає Криму без вогню

5 червня 2001, 09:26
0
6

"Урядова криза на Україні закінчилася, прийшло літо. От-от туристи знову поїдуть у Крим - і знову їх будуть лякати хвилюваннями серед кримських татар", пише щотижневик "Комерсант-Влада". Чи заважають татари відпочивати в Криму, вирушила перевіряти кореспондент "Влади" Ольга Алленова.

Незадоволені

Таксисти, які юрбляться біля виходу з сімферопольського аеровокзалу, відразу визначають, що ми не туристи, і втрачають до нас інтерес. "Репортери мабуть,- кидає важкий чоловік у кепці, розглядаючи численні сумки і валізки з апаратурою. -Всі чорномазі їм спокою не дають". Вся увага зустрічаючих відразу переключається на ті, хто йде за нами: "Ялта, Алушта, Севастополь - недорого, швидко! Ялта, Алушта..."Узявся везти нас таксист Андрій. Дорогою в готель він пояснив нам причини журналістської непопулярності в місцевому середовищі: "Ви ж пишете всяку гидоту: татари, мовляв, війна... А до нас потім ніхто не їде. А тут люди від сезону до сезону живуть".

Татар у місті чимало, але в очі вони не кидаються, більше росіян і українців. Міські татари, за словами Андрія, більш цивілізовані за сільських: працюють на підприємствах, багато хто мають свою справу. Наприклад, Амірхан, власник автосервісу і чудової кав'ярні на окраїні Сімферополя. Повернувся на батьківщину на початку 90-х з Узбекистану, купив автокрамницю, обзавівся всім необхідним. Уже за два роки купив гарний будинок, відкрив кав'ярню, яка сьогодні вважається однієї з кращих у місті.-Працювати люблю, землю люблю, - розглядаючи темні руки, ламаною російською говорить Амірхан. -У Гурзуфі землі немає, удома немає, чужі живуть - що робити? Діти, п'ять штук, годувати треба.

Таких, як він, за словами Амірхана, тут мало. В основному з вигнання люди повернулися з торбинкою за плічми. Навіть продавши все, що вони мали в азіатських республіках, на батьківщині ледь змогли купити старі розвалені сарайчики, у яких тепер і живуть цілими родинами. -Тому і незадоволені. Гарячкують всі, загрожують погромами,- говорить Амірхан. -Вам загрожують? - перепитую. - Мені навіщо? Я свою справу роблю. Тузам нашим грозять.

Увечері знайомлюся з прес-аташе представництва президента України в Криму Марією Лажкіною. - Ой, ви ж за два дні нічого отут не дізнаєтеся, - журиться вона. - Тут же вся ця історія роками виміряється.

За словами пані Лажкіною, у Крим повернулося більше татар, чим було депортовано, а коштів на те, щоб їх розмістити, немає. Допомагають міжнародні організації, на них уся надія. Лідери татарського представницького органа, меджлісу, використовують народ для своїх цілей. -У них раз на чотири роки проходить національний з'їзд, курултай, де вибирається керівництво меджлісу. Незабаром черговий курултай, от вони і хвилюються... Але, якщо чесно сказати, причина конфлікту навіть не в цьому. Отут просто повноваження поділити не можуть, рада міністрів і парламент, -пояснює прес-аташе. -Верховна рада закони приймає, а "совмін" найчастіше їх саботує. От на татарах вони і побили горшки... А людей багато чого не розуміють - ті ж радикали, їм же тільки пошуміти дай...

Непримиренні

Самі радикальні представники татарського руху живуть у селі Врожайне, неподалік від Сімферополя. Саме тут уже кілька років влаштовуються антиурядові мітинги і проходять акції протесту: татари захоплюють будинок сільради чи спалюють атрибути місцевої влади. Тільки цього року в селі пройшло 15 мітингів.

Ми приїхали у Врожайне в хвилини затишку. У суботній день вулиці були пустельні: все населення працювало на городах за дерев'яними заборами. Місцева жителька Марія, засмагла під жарким кримським сонцем, розповіла, що татари, які приїхали в село, особливою агресивністю ніколи не відрізнялися: "Відразу працювати стали - хто як зміг: хто торгувати став, а хто на землю перейшов. Вони ж працьовиті". Сусіди Марії Еміне і Мустафа, які повернулися на батьківщину дев'ять років тому, на клаптику землі в будинку стали вирощувати картоплю, помідори й огірки. Цього ледь вистачає на життя родині з трьома дітьми і старою матір'ю. Живуть бідно, у важкі дні сусіди допомагають хлібом. -Роботи немає ні в селі, ні в місті, -говорить Мустаф. -Тим, хто живе в моря, легше: вони заробляють улітку на туристах і потім живуть весь рік на ці гроші. Якби в нас було більше землі, ми б могли продавати огірки і помідори на ринку, тоді діти б не голодували. Нас звинувачують ледве не в розбої, а ніхто нічого не робить для того, щоб ми не зброю в руки взяли, а лопату і граблі!

Мустафь кілька разів ходив у "походи" на Верховний суд і раду, разом з іншими брав участь у мітингах і кричав "Аллах акбар!". Мені він говорить, що війни не хоче, але, якщо землю не дадуть, він, як і багато хто, буде відстоювати її зі зброєю.

Татари складають майже половину населення села - їх тут більше півтори тисяч. Найбільший приплив мігрантів припав на середину 90-х років: з Узбекистану і Таджикистану повернулися близько тисячі чоловік. Вони купували невеликі ділянки і будували будинки. Тут же замешкали впливові татари з меджлісу. Саме тоді загострилася земельна проблема: у селі з невеликим запасом землі чисельність населення досягла 3,7 тис. чоловік.

Сільський голова Сергій Павлятенко, якого ми застали за поливом городу, довго відмовлявся з мною говорити. -Так дістали уже всі ці комісії, журналісти, міліція! - обурювався він.

Довідавшись, що ми з Москви, заспокоївся: -Головне, що не місцеві. Ті такий шум увесь час піднімають!.. Мене хіба що узурпатором не називають, а я ж тільки за законом...Під дзюркіт води, яка бігла по грядках, сільський голова розповідає про своїй "головний біль" - так називає він половину населення Врожайного, що її складають "особи татарської національності". Приблизно місяць назад сільські активісти при спробі штурму сільради побилися з міліціонерами, викликаними для охорони адміністративних будинків. Розбивши шибки, радикали зняли вхідні двері сільради і відразу спалили її на великому багатті. У прокуратурі Сімферополя за фактами хуліганства була порушена кримінальна справа, але далі опитування свідків слідчі не пішли. -Це ж не перший раз, це ж щороку відбувається, по п'ять разів за рік. А ніхто не покараний, тому як не можна - міжнаціональна справа, -міркує голова Врожайного. - Воно і правильно. Нам набагато важливіше зберегти тут мир, аніж покарати десять чоловік і цим викликати обурення величезної національної маси.

Недавно жителі Врожайного за указом президента України Кучми одержали земельні наділи - по п'ять із зайвим гектарів землі. Правда, цієї честі удостоїлися тільки 545 селян (з них всього 60 татар), які при Радянській владі входили в колгосп; іншим у відповідності з наступним президентським указом довелося задовольнятися ділянкою в один гектар. Обурені татари, розмахуючи розпорядженням кримського прем'єра, що вийшло раніше, Куніцина, вимагали від сільського голови земельних ділянок по 5,14 га на кожного, а сільський голова, посилаючись на указ президента, їм відмовляв. -Для мене хто важливіше - президент чи прем'єр автономії? - запитує мене Павлятенко і сам відповідає: - Звичайно, президент. І взагалі, хоч які укази отут видавай, але якщо немає землі, де я її візьму? Люди голодні, готові на все, вони ж звикли тільки землею жити. Але якщо влада нічого не робить, що можу зробити я, сільський голова?

Саме жителі Врожайного напередодні Дня скорботи, яким щороку в Криму відзначають річницю депортації татар, зірвали жалобне засідання уряду - чоловіки з боєм прорвалися на сцену, де в президії сиділи перші особи Криму й України, і змусили голову верховної ради Криму комуніста Леоніда Грача залишити зал. Цей інцидент, на думку багатьох політиків, продемонстрував, наскільки далеко зайшов кримський конфлікт.

Невдячні

У сусідньому селі Жовтневе Червоногвардійського району, що в 30 км від Сімферополя, у бараках і старих гуртожитках, живуть найбезправніші родини кримських татар. У товарному вагоні (такому ж, у якому 57 років тому їх відвозили на чужину) у рідне село повернулася і родина 80-річної Едіе Шамратової. Їй було 23 роки, коли в будинок прийшли військові і наказали збиратися. З трьома дітьми (чоловік Едіє в 41-му пішов на фронт) жінка потрапила в Таджикистан. У дорозі вмерли двоє дітей, вона їх поховала на якомусь перестанку. -Люди вмирали десятками, не було ні хліба, ні води,- насилу підбираючи слова, розповідає мені стара жінка. -У Сталінабаді ми жили в землянках, в очеретах. Усі, хто був із мною в землянці, померли.

Втративши останню дитину, Едіе важко занедужала і змогла вижити тільки завдяки турботам місцевого лікаря-волонтера. А незабаром Едіє знайшов чоловік, який повернувся з фронту. Спецпереселенці, які з ранку до пізньої ночі збирали бавовник, про повернення в Крим навіть не мріяли. Але от на початку 90-х поповзли чутки, що всі депортовані можуть повернутися на батьківщину. І сім років тому, поховавши чоловіка, Едіє з сином, дочкою й онуками повернулася в рідне село Нікіта під Ялтою. У будинок, у якому прожили три покоління Шамратових, вигнанців не пустили. Нові хазяїни, які приїхали в село з Підмосков'я, знати нічого не знали про переселенців, у яких відняли будинок, землю і майно. Два тижні Шамратови разом з десятком таких же родин жили у вагоні на залізниці, поки кримська влада не надала їм закинутий гуртожиток у Жовтневому.

Зараз у кожній кімнаті гуртожитку тулиться по п'ять-шість людей. Тут немає газу, гарячої води, а світло і холодна вода подаються по годинах. Узимку переселенці топлять грубку-буржуйку, що її привезли із собою з вигнання. Весь доход Едіє - пенсія 40 гривень (близько $8). На ці гроші живуть і її дочка і три онуки, які не одержують нічого: у місцевих соцзабезах немає грошей навіть на виплату дитячих посібників. Раніш переселенці ходили в місцеві адміністрації, зверталися в суди, багато хто доходив навіть до уряду автономії. Скрізь їх чекали офіційні відмовлення, а неофіційно говорили: "Спасибі скажіть, що узагалі вас отут прийняли, обідранців".

Такі історії можна почути практично в будь-якому кримському селі. Татари, які раніше тільки говорили про своє безправ'я, зараз переходять до більш активних спроб звернути на себе увагу уряду. У прокуратурі Сімферополя, біля будинку якої татари постійно влаштовують пікети, мені сказали, що саме жителі таких жебраків сіл, як Врожайне і Жовтневе, складають "найбільш небезпечну частину татарського населення, яка може спровокувати масову непокору".

Благословенна земля

Втім, багато хто в Криму вважає, що всі масові заворушення були спровоковані скоріше керівництвом кримських органів влади, ніж татарськими радикалами.

Найгучніший скандал за останній рік, на думку лідера кримських татар Мустафи Джемільова, що очолює національний виборний орган кримських татар, меджліс, був спровокований головою верховної ради Леонідом Грачем. Рішення верховної ради про установку православних хрестів по всій автономії - у доріг і в населених пунктах - на честь двохтисячоліття християнства татари сприйняли як особисту образу і звинуватили Леоніда Грача в розпаленні міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі. Установити хрести татари не дали - після того як у Судакському районі радикали автогеном спиляли поклінний хрест, православна церква відмовилася продовжувати реалізацію цієї ідеї. Леонід Грач привселюдно звинуватив татарських радикалів в актах вандалізму і дестабілізації обстановки в Криму. Татарські лідери в того ж самому звинуватили Грача. Протистояння переросло у відкриту ворожнечу, в яку виявилися утягнені не тільки політики, але і прості громадяни.

За полудня до від'їзду ми здаємося на домовленості нашого гіда Андрія і їдемо оглядати околиці Сімферополя. Майже відразу за містом, кілометрах у 15, починається ланцюг древніх городищ - чи те скіфських, чи то кіммерійських. У вапнякових скелях вибиті печери, з виступами-лежаками, у деяких збереглися навіть ритуальні насічки на стінах. "От у такий, напевно, і Христос народився", - мрійливо говорить Андрій. Оглядаємо видовбані прямо в скелі глечики з людський ріст - очевидно, для вина чи води. Багато хто досі зберігся цілком. Зрідка знаходимо висушені часом людські кістки. "Місця археологами не розроблені, -пояснює Андрій. -Так, місцеві тільки часом навідаються, що знайдуть, віднесуть. А отут адже справжні скарби для науки... "Зі скель відкриваються незвичайні зелені балки, немов шовкові під вітром, пагорби, гори... Через кілька кілометрів звідси - родючі землі Бахчісараю. Там, говорять, росте все, що посадиш. Ще далі - знаменитий Великий каньйон, найглибший у Криму. По ньому можна добратися до перевалу, за яким починається туристична Ялта. -Тепер розумієте, за что тут воюють? - запитує Андрій. -Є адже за що...

Гектар розбрату

Кримські татари почали активно повертатися з вигнання на батьківщину в останні десять років. Густонаселений Крим буквально затріщав по швах, коли сюди з Узбекистану, Таджикистану і Казахстану прибуло більше 270 тисяч татар. Тому ніхто не здивувався, коли два роки тому прем'єр кримського уряду Анатолій Куніцин видав розпорядження, згідно з яким голови адміністрацій і земельних комітетів повинні були виділити кримським татарам як представникам депортованого народу земельні ділянки середнього паю, тобто по 5,14 га. Однак слідом за цим вийшли укази президента України: перший, який наказує видати по 1 га кожному бажаючий, і другий, про розподіл землі між колишніми колгоспниками - по 5,5 га. Бажані наділи одержали тільки 10% татарського населення - ті, хто, повернувшись наприкінці 80-х - початку 90-х, устиг вступити в колгоспи. Іншим довелося задовольнятися ділянкою в 1 га. Це і стало причиною розбрату між місцевою владою і татарами, які населяють в основному сільську місцевість Криму.

"Татарин має одержати те ж, що одержує росіянин"

Мустафа Джемільов, лідер кримських татар, голова меджлісу: "Грач - це перший провокатор. У своїх заявах пресі він постійно нападає на меджліс, вищий представницький орган кримсько-татарского народу. Ідея охрестити весь Крим, поставивши по ньому дві тисячі хрестів, також виразно віддавала провокацією. При всій нашій повазі до християнських святинь ми вважаємо, що для них є своє місце і воно не там, де живуть і працюють люди різних конфесій. Крим не Рязань, де тільки одна релігія.

Радикальні дії, у яких нас звинувачують, є змушеною відповіддю на подібного роду провокації або на бездіяльність місцевої влади. Ярчайшим прикладом служить те ж земельне питання. На петиції і мітинги ніхто не звертає уваги, і, тільки коли люди приймають рішення зайняти, скажемо, адміністрацію району чи перекрити трасу, начальники починають з'їжджатися.

Вони забувають про те, що кримські татари - корінне населення півострова. Наша чисельність тут - близько 270 тис. Це 13% від загальної чисельності населення Криму, однак у верховній раді автономної республіки немає жодного представника кримських татар. Це хіба нормально? У виконавчих структурах влади, міністерствах, митниці, службі безпеки, податкової інспекції - жодного татарина. У питанні з землею йде справжній грабіж. За законом землю в Криму одержують тільки члени колишніх колгоспів. Але ж той^-татарин-те тут уже не було, коли працювали колгоспи. Якщо ми живемо в правовій державі, повинна відбуватися реституція - повернення того, що було незаконно відняте. А незаконно віднято було, згідно з адміністративними даними, близько 950 тис. га землі, що складає більш 60% того, що зараз приватизується. Ми ж не говоримо: віддайте нам 60%. Ми говоримо: віддайте хоча б пропорційно питомій вазі нашого населення. Татарин, вважаємо ми, має одержати те ж, що одержує росіянин, незалежно від того, був цей татарин членом чи колгоспу ж немає. І президент це розуміє - ми вже з ним зустрічалися, він набудований позитивно. Він думає, що голови автономії і представники меджлісу повинні сісти за стіл переговорів і вирішити, які зміни потрібні в законодавстві. Але Грачем, земельним комітетом, представництвом президента в Криму ці рекомендації просто ігноруються.

Але ж проблема вирішується просто. У Бахчисараї, приміром, середній пай на власника становить 5,5 га землі. Якщо ми розділимо землю між усіма, хто мешкає в Бахчисараї (і росіянами, і татарами), вийде в середньому на кожного не 5,5, а 4,5 га. Росіяни втратять зовсім небагато, а для відновлення справедливості цього буде досить.

За всі ці півстоліття, що ми домагалися повернення на батьківщину, ми нічиєї крові не пролили - нашу проливали. Але зловживати цим, говорити, що татари побешкетують і заспокояться, не можна, це велика помилка. Ми будемо захищати свої права всіма доступними демократичними методами. І дай Боже, щоб Чечня в нас тут не повторилася".

"У кримських татар вкладено стільки грошей, що ніякий інший народ у порівняння не йде"

Леонід Грач, голова верховної ради Криму: "Цивільне протистояння в Криму справді має місце. Більш того, пік ще не наступив. Зараз йде страшна боротьба усередині Криму проти самого Криму. Про стабільність можна буде говорити тільки тоді, коли буде єдиний державний підхід до рішення проблеми. Коли не буде заохочення, загравання і сприяння націонал-радикальним силам у Криму з боку української влади.

Якби повноваження, закладені в кримській конституції, удалося реалізувати, ми б мали зовсім інші економічні і соціальні результати. Але реалізувати їх не дає, з одного боку, кримський совмин, внутрішня п'ята колона, і націонал-радикали з татарського меджлісу, а з іншого боку, визначені кола в Києві. Крим - увесь час між молотом і ковадлом, йому зітхнути не дають. Природно, сюди не йде інвестор, що увесь час оглядається на політичну і міжетнічну ситуацію, бачить, що сьогодення автономного права автономія не має, що дестабілізуючі елементи пішли на таке безпрецедентне злиття, що важко пророчити, чим це закінчиться.

Я, звичайно, міг би сказати: хлопці, як я усіх вас люблю, давайте жити дружно. Мене не будуть проклинати, скидати, але я зроблю саму велику підлість, яка може дати такі міжетнічні потрясіння, що мене проклянуть уже не тільки татари, але і росіяни, і євреї, і українці. Якщо зараз усіх цих радикальних молодчиків не втихомирити, будемо мати другу Чечню. У Чечні пропустили момент, коли треба було розмовляти з радикалами. Не думайте, що Крим горітиме всередині. Я весь час повторюю: кримський конфлікт не буде локальним. Кримський конфлікт, якщо він розгориться, це буде конфлікт глобальний, у який насамперед будуть утягнені Москва і Київ.

Я розумію, що опинився в центрі міжетнічного, міжконфесійного спектру, у центрі різних політичних спекуляцій, але я виражаю не тільки свої інтереси як лідера партії, але інтереси слов'янського населення, усіх розумних людей. У нас уже забули, що крім татар були депортовані болгари, греки, вірмени... У кримських татар за останні десять років стільки вкладено грошей, що ніякий інший народ у порівняння не йде. Але скажіть, а сьогодні такий же безробітний, жебрак росіянин - він чим гірше? Чи караїми, що вимирає народ, яких узагалі залишилося тільки 600 чоловік у Криму? Ми кілька років поспіль, до речі, з моєї ініціативи, з бюджету Криму даємо по десятьох із зайвим мільйонів гривень на облаштованість татарського народу, ми не даємо такої кількості засобів по етнічній ознаці нікому - ні вірменам, ні болгарам.

А що стосується землі - як пояснити тому ж росіянину, що в нього забрали півтора гектара на користь чужого йому татарина? Питання вирішується по-іншому - потрібно роздавати ті землі, що не були розподілені, тобто східний Крим. Але вони ж хочуть землю в Бахчисараї, на південному березі, де немає, немає землі!

Меджліс - єдина у всій Україні незареєстрованна організація, яка проповідує екстремізм. І я, як представник влади, ніколи з незареєстрованною організацією за стіл переговорів не сяду. Це моя принципова позиція. Але для народних депутатів від татар двері мої завжди відкриті, тільки вони не приходять".

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах