Головна
 

Чорномирдін: "Позуванням не займаюся"

5 липня 2001, 09:42
0
9

Віктор Чорномирдін, посол Росії на Україні, нарешті заговорив. Київські опозиціонери говорять про нього як про політика з непосольськими повноваженнями, називають його реальним українським президентом і побоюються, що він утягне країну в слов'янський союз. Сам Чорномирдін досі не розповідав, як він бачить свою нинішню роль - як заслання на Південь чи посилення уваги Росії до України. Перше інтерв'ю на новій посаді екс-прем'єр дав кореспонденту "Звісток" Яніні Соколовскій.

- Віктор Степанович, ви посол чи більше?

- У мене більше повноважень, аніж у звичайного посла, робота якого обмежується суворими рамками. Я ще і спецпредставник президента Росії по торгово-економічних відносинах, що дає додаткові можливості. Нинішня робота - не почесне заслання, я сам її вибрав, хоча раніш не міг собі уявити, що стану Надзвичайним і Повноважним. Заради чого? Мені і вдома непогано, кар'єра мені не потрібна, я бачив досить, щоб їхати кудись. Я депутат, попереду ще три парламентських роки...

Ідея призначити мене послом не моя, мені її запропонував президент Володимир Путін. Але мене не довелося умовляти. Відразу погодився, тому що розумію, що і як потрібно тут робити.

- Певно, ваші надзвичайні повноваження привели до розмов, ніби ви станете на Україні тіньовим прем'єром або президентом?

- Це пропагандистські трюки. Я буду робити те, що мені належиться, і те, що можу. Я проводжу в Києві інтереси Росії, але не на шкоду Україні.

Мені говорять: ви зараз займетеся газом, боргами, нафтопроводами. Займуся, але зациклюватися не буду. У Росії й України такий величезний потенціал, що ми повинні співробітничати глибше, ширше і ні в чому себе не стримувати. Про це слід згадувати не від випадку до випадку, коли поговорили, роз'їхалися і забули до нової зустрічі. Робота повинна бути постійною.

За місяць, що я в Києві, багато чого не встигнеш. Бачився з новим українським прем'єром Анатолієм Кінахом, домовилися, будемо вирішувати питання. Українські депутати просять моєї авдієнції. Поки знайомлюся з політдіячами - з багатьма і раніше спілкувався, але молоді мені невідомі.

- Зате головний український політик вам добре знайомий. Жива легенда, що ви дружите з Леонідом Кучмою ще з тих часів, коли український президент був гендиректором дніпропетровського "Южмаша"...

- Ми познайомилися 1992 року. Я тоді став віце-прем'єром, а він - українським прем'єром, був у Москві з офіційним візитом. Ми зустрілися на прийомі, опинилися поряд за столом, швидко розговорилися: він - директор, я - директор, у нас одна школа й одна доба. Зрозуміло, що ми швидко знайшли спільну мову, стали часто бачитися. Коли я став прем'єром, виявилося, що в нас багато знайомих - не політиків, а технарів. Кучма довго працював у Росії і на Байконурі. Коли він пішов з уряду, я не випускав його з ока. Ми зізвонювались і їздили один до одного.

Я пішов у відставку - він приїхав до мене в Москву, наші родини познайомилися. Дружина Леоніда Даниловича, як виявилося, з Уралу. І моя дружина теж. Так що в нас багато спільного.

Наше знайомство з южмашівських часів - легенда, але навряд чи хто може похвалитися такими довгими і нормальними відносинами, як у нас із Кучмою.

- На Україні, що пережила "касетний скандал", говорять: горе тому шпигуну, який оприлюднить записи розмов Чорномирдіна і Кучми.

- Хай спробують, розшифровки зроблять - отримають на горіхи. Деяким "доброзичливцям" не подобається Кучма-президент. Улаштували тут політичну кризу, навалилися, через океан сюди руки протягають. Але Кучму обрали українці, і їм, а не Росії чи комусь іншому вирішувати, хто тут буде президентом.

- Проте відносини Києва і Москви багато в чому визначає енергетична залежність України від Росії. Вважається, що її використовують як чинник тиску.

- Якби ми "тиснули", то зажадали б негайного повернення українського газового боргу. Але ми терплячі, дуже терплячі. Хоча ці борги по суті - пряме кредитування України Росією. І суми немаленькі - мільярди.

Ми не підступаємо з ножем до горла, хоча, як правило, борги треба платити. Ми вважаємо: Україна - не маленька і не бідна держава, а величезне поле для співробітництва, орати не переорати. І варто пам'ятати: Україна і Росія потрібні насамперед один одному, а не комусь іще.

- Вважається, що з вашим приїздом вирішиться проблема останніх десяти років - Україна віддасть газові борги. У країні немає коштів, аби повернути їх грошима. Йдеться про розробку нових способів відшкодування?

- Звичайно, Україна не в змозі видати таку суму. Є способи "розвести" цей борг, залишилося проробити механізм - цим займаються уряди.

Це професійно моє питання, і я не можу його обійти. Ми розуміємо, що не треба заганяти боргову ситуацію в кут, але настав час приймати рішення. Можна чекати ще місяць, два чи три, але далі що?

Ми більше не ведемо мову про товарні постави. Їх важко проконтролювати. У підсумку ними займається російська прокуратура.

- Ви говорите про мільйонні операції з товарними поставками Міноборони Росії в рахунок українського газового боргу? Їх проводили Єдині енергосистеми України. Цією організацією керувала нинішній лидер української опозиції Юлія Тимошенко, яка запевняє: російська прокуратура закрила її справу.

- Я справді говорю про Тимошенко. Російська прокуратура продовжує займатися цією історією, справа не закінчена.

- Які україно-російські проблеми, крім газового боргу, ви маєте намір вирішувати в першу чергу?

- Я не ховаю: багато питань мені давно і добре відомі. Непрості серед них: Чорноморський флот і військово-технічне співробітництво наших країн. Я хочу, щоб не тільки російський бізнес пішов на Україну, але й український - у Росію.

Київ від нас через дорогу, але його підприємців у нас не видно. По російській території лазить хто завгодно, а українці не приходять. Є хіба що мізер - донецькі і луганські вугільні компанії... А де Харків з його танко- і верстатобудуванням? Де середній бізнес, цікавий Москві і не тільки Москві? Йде тенденція до згортання співробітництва, а це погано для Росії.

Ще одна непроста для всіх тема - Крим і те, що відбувається на півострові. Якщо Україна послабить увагу до нього, там виникнуть проблеми, які не можна допустити. Це потенційно конфліктний регіон, де люди скривджені. Другий такий - Чечня, де воювали і 150 років тому. Тут ніщо не допомагає, навіть депортація.

У Криму народ був цілком вигнаний із землі і тепер повертається додому. Але далеко не всі хочуть, щоб це пройшло спокійно.

Не можна сказати, що на Україні не існує проблеми російської мови. Тут не тільки 13 мільйонів росіян, тут є й українці, що звикли говорити російською мовою. Якщо його відрізати, замінити українською державною, країна одержить масові заворушення.

По-моєму, повинні вималюватися контури рішення цієї проблеми: хай буде друга мова, її не слід легковажити.

Але чому Україна повинна більше усіх піклуватися про своїх росіян, коли ми самі про їх не дуже думаємо? Адже ми навіть книги з підручниками сюди не надсилаємо. Українці - друга по чисельності російська нація, але ми не займаємося розвитком їхньої мови в Росії. А коли нам закидають, говоримо: "Нас не трожь".

- Прилетівши в Київ, ви обіцяли вивчити украинську мову. Що, вдається її освоїти?

- Розуміти розумію, а читати не можу. Але це природно - я адже недавно прибув.

- Ваш перший дипломатичний жест був художнім: ви замовили російському художнику Нікасу Сафронову портрет вашого друга - українського президента. У порушення традицій повісите цю полотнину в посольстві чи якось ще застосуєте?

- Подарую його в серпні на день народження. Портрет ще не закінчений. Нікас, який з'ясував, що в мене з ним одна група крові, хотів намалювати мене. Але я відмовив - позуванням не займаюся. Вирішили, що він напише Леоніда Даниловича. Ціну ми не обмовляли, думаю, зійдемося.

- Ви сподіваєтеся, що український президент віддячить вас, як інгушський, який на цьому тижні вручив Вам орден "За заслуги"?

- Орден не потрібен, потрібен конкретний результат. Я завжди на нього працював, хочу одержати його і на Україні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах