Головна
 

Торгівля зброєю. Як це робилося в Одесі (частина 2)

9 липня 2001, 17:21
0
5

Україна – не єдиний і, можливо, не найбільший постачальник зброї в регіони, що підпадають під ембарго ООН. Крім України, за даними міжнародних експертів, зброю постачають Росія, Бєларусь і Болгарія. Але навіть якщо Україна не єдиний учасник брудного бізнесу, історія розвитку її збройової промисловості з часу здобуття незалежності показова для розуміння механізму цього бізнесу.

 

 Посередники

Мінін, за словами італійців, виступав посередником, що підготував угоду генерала Роберта Гуея, диктатора Кот-Д'ивуара, скинутого в жовтні минулого року, з московською авіатранспортною компанією «Aviatrend», очолюваною колишнім радянським льотником-випробувачем Валерієм Чорним, давнім приятелем Мініна.

З документів, наданих «Guardian», видно, що «Aviatrend» зобов'язувався надати генералу Гуею 10 500 автоматів AK-47, 330 гранатометів, снайперські гвинтівки, пристрої нічного бачення й боєприпаси на суму 5 мільйонів доларів.

16 місяцями раніше Україну полишив інший «Ан» з 68 т стрілецької зброї і боєприпасів на борті. Літак транспортував смертоносний вантаж до Буркіна-Фасо – через диктатора Ліберії Чарльза Тейлора для повстанців Революційного об'єднаного фронту Сьєрра-Леоне.

Українське керівництво, що санкціонувало відвантаження, стверджує, що угода була законною. Проте, з Уагудугу в Монровію, столицю Ліберії, вантаж було доставлено на особистому літаку Мініна, звідки його вантажівками відправляли повстанцям РОФ у Сьєрра-Леоне – у порушення ембарго ООН. Центральне питання звинувачення – чи знав Мінін про те, що літак було використано з незаконною метою.

Торік Мініна засудили до двох років в'язниці за зберігання наркотиків. Два тижні тому його звинуватили в незаконному ввозі зброї. Мінін усе заперечує.

Історія Мініна починається в його рідній Одесі. У 70-х – у пору найбільшої еміграційної хвилі – він виїхав до Ізраїлю, однак після розпаду СРСР зайнявся бізнесом на своїй колишній батьківщині: використовуючи старі одеські зв'язки, Мінін зробив свої перші мільйони на торгівлі російською нафтою.

Мінін був приятелем Олександра Ангерта, на прізвисько Ангел, відомого своєю «безмежністю» одеського хресного батька, що живе тепер у Лондоні. Ангерт займався нафтою, що проходила через одеський порт, і рекетом. Свого часу він відсидів 12 з 15 років за вбивство. «Ангерт заправляв усім. Від нього залежали навіть політики», - говорить начальник одеської міліції Володимир Жураковський.

1993 р. Мінін перебрався до Італії, зареєструвавши компанію з торгівлі лісом у Цугу (Швейцарія), і відкривши офіси в Монровії і Тель-Авіві. ДО 1998 р. він уже торгував зброєю і «камінчиками».

Україна – не єдиний і, можливо, не найбільший постачальник зброї в регіони, що підпадають під ембарго ООН. Крім України, за даними міжнародних експертів, зброю постачають Росія, Бєларусь і Болгарія.

На початку травня нинішнього року транспортний «Іл-76» з вантажем зброї й амуніції на суму 250 000 доларів був арештований в аеропорті Бургаса. Автомати були чеського виробництва, авіакомпанія – українською, порт – болгарським. Пунктом призначення зброї була Ерітрея, хоча в документах одержувачем значилася Грузія.

Навіть якщо Україна не єдиний учасник брудного бізнесу, історія розвитку її збройової промисловості з часу здобуття незалежності показова для розуміння механізму цього бізнесу.

У радянські часи Україна була бастіоном радянської військової машини. На території республіки розміщалося 800 000 військовослужбовців – майже в три рази більше нинішньої української армії. В Україні була зосереджена 1/3 усього радянського ВПК. Військове виробництво давало 45% ВНП республіки.

За словами московського аналітика пост-радянського ВПК Олега Белослудцева, Україна виробляла таку кількість зброї і військової техніки, якою можна було озброїти 5 військових фронтів. З тих пір, як країну охопила тривала економічна криза, військові витрати покривали тільки 17% колишніх асигнувань, а новоявлені торговці зброєю, скооперувавшись з армійськими офіцерами, розтягали неосяжні «засіки Батьківщини», продаючи зброю по всьому світу – де тільки був попит. Українське керівництво завзято заперечує свідчення того, що зброя постачалася полковнику Каддафі в Лівію й талібам в Афганістан.

«Зброя і військова техніка, що розпродаються в результаті скорочення армії й конверсії проходили не тільки через державні структури, але й через тіньову економіку, що контролює значні обсяги українських постачань зброї», - зазначає Белосудцев. За його підрахунками, до 80% контрактів на експорт зброї проходили через 'тіньові структури'».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах