Головна
 

Україна - не Швейцарія

11 липня 2001, 11:19
0
5

Надзвичайний і Повноважний Посол РФ в Україні Віктор Чорномирдін заявив в інтерв'ю оглядачу “Независимой Газеты” Вікторові Тимошенку, що нейтральний статус не пішов би на користь стратегічним інтересам Києва.

 

Аналізуючи перші кроки Віктора Чорномирдіна як посла в Україні, багато хто зосереджує увагу на дипломатичній і економічній проблематиці. Тим часом не слід упускати з виду, що коло діяльності Віктора Степановича значно ширше: відомо, що президент Володимир Путин своїм указом також призначив його спеціальним представником голови російської держави в Києві. Тому Чорномирдін від початку наділений набагато серйознішими повноваженнями, ніж "звичайний" посол. Звідси й ті узагальнення, на які Віктор Степанович вийшов, відповідаючи на питання кореспондента "НГ" в одному зі своїх перших серйозних інтерв'ю ЗМІ.

-Вікторе Степановичу, російські й українські газети після вашого призначення писали, що Москва призначила свого намісника на Україні...

- Це повна нісенітниця. Український вектор зовнішньої політики РФ визначений президентом Росії Володимиром Путіним. Для Росії Україна - стратегічний партнер, це положення зафіксовано у "великому" російсько-українському договорі. Деякі політики в Росії страждають на недомислом і дотепер вважають, що незалежна Україна - тимчасове явище і що Росія в перспективі повинна поглинути Україну.

Росія зацікавлена в тому, щоб Україна була могутньою, процвітаючою державою, але в той же час мені поставлена задача проводити російські

Росія зацікавлена в тому, щоб Україна була могутньою, процвітаючою державою

інтереси у взаєминах з Києвом. Міждержавні відносини Росії й України повинні будуватися на взаємовигідній основі. Більше того, думаю, що Москва й Київ повинні координувати свої інтереси, тобто за взаємною домовленістю шукати рішення спірних і конфліктних питань таким чином, щоб не завдавати матеріальниого й психологічного збитку одне одному, нехай навіть шляхом часткової відмови від хвилинної вигоди.

- У Києві серед українського істеблішменту є прихильники як прозахідного, так і проросійського економічного і політичного розвитку України. Причому представники вищих ешелонів влади іноді залежно від кон'юнктури роблять діаметрально протилежні програмні заяви.

- Гляньте на географічну карту. Україна розташована в центрі Європи, граничить з багатьма державами, має вихід до моря. Природно, що пятдесятимільйонна

Сотні років спільної з Росією історії роблять Україну її природним партнером

країна не може бути нейтральною державою, в неї є свої економічні, геостратегічні й політичні інтереси. Водночас Україна - це держава не західної, а слов'янської цивілізації, православної культури. Сотні років спільної з Росією історії роблять Україну її природним партнером.

Нейтральний статус такої держави, як Україна, може істотно підірвати її стратегічні інтереси. Адже Україна - не Швейцарія. З урахуванням природних геополітичних реальностей за Києвом могла б бути закріплена роль регіонального лідера. Але самоусунення України від рішення важливих регіональних питань може призвести до того, що місце регіонального лідера займуть інші країни.

Думаю, що окремі питання між Москвою й Києвом, розбіжності між "західниками" і "слов'янофілами" природні і легко з'ясовні. Між нашими країнами є тільки одна проблема - дефіцит порозуміння. Україна - досить молода держава. Національна еліта ще тільки шукає відповіді на принципово важливі, визначальні питання.

Я думаю, що об'єктивно існує ринок слов'янських країн, країн СНД, де ми можемо разом з Україною встановити свої взаємини, ціни, причому на взаємовигідній основі. Це аж ніяк не виключає того, що Україна освоює ринки Азії, Західної Європи чи Латинської Америки. Я не розумію тільки тих українців, що лобіюють політику економічного ізоляціонізму своєї країни від Росії. Навпаки, Росія, вважаю, повинна допомогти Україні освоювати ринки Центральної Азії.

- Однією з проблем російсько-українських відносин є борги колишнього СРСР…

-Так, це одна зі складних проблем, що обтяжує двосторонні відносини РФ і України. Верховна Рада поки не ратифікувала так званий нульовий варіант по боргах колишнього СРСР. Хочу зазначити, що Росія як країна - правонаступник колишнього СРСР виконує свої зобов'язання перед фізичними особами - громадянами України. Адже Паризька угода 1992 року не ставить за обов'язок Росії це робити. Хочу нагадати, що останній уряд СРСР усі гроші витратив на закупівлі так званого критичного імпорту - продовольства, ліків. Росія й Україна, як і інші союзні республіки, повною мірою користувалися цим спільно. Найбільш раціональний вихід із ситуації - відмова від взаємних претензій по боргах колишнього СРСР. Повірте, Україна від цього нічого не втратить.

- Що ви можете сказати про стан і перспективи російських інвестицій в українську економіку?

- Для російського бізнесу потенційно немає привабливішої країни для інвестицій, ніж Україна. Українська сторона також зацікавлена в російському ринку, є вдалі приклади українських інвестицій у російську промисловість, але, на жаль, їх поки дуже мало. Я сумніваюся, що Україна знайде альтернативу російським

Для російського бізнесу потенційно немає привабливішої країни для інвестицій, ніж Україна

ринкам у Європі, чи в країнах Азії, чи Латинській Америці. Частка Росії в українському товарообігу сьогодні 38%, що складає 9,3 мільярди доларів. Але митні бар'єри, у тому числі ті, котрі з'явилися для України з липня цього року, - це дуже погано. Звичайно, на даному етапі про це доводиться шкодувати. Хотілося б, щоб уряди обох держав знайшли рішення.

Водночас, хочу наголосити, що важливими умовами, за яких ріст російських інвестицій в Україну стане правилом, є лібералізація підприємницької діяльності, стабільність українського і російського законодавчого поля, посилення боротьби з корупцією і податкове стимулювання інвестицій як у РФ, так і на Україні.

Велике значення для російських інвестицій матиме реформування адміністративної системи України - адже загальним законом для всіх пострадянських країн є те, що адміністративні важелі впливу на економічне співробітництво двох країн створюють живильне середовище для корупції.

- Чи потрібна Росії й Україні "велика" торгівельна угода, чи кожну сферу спільного бізнесу будуть регулювати рамкові угоди?

- Російсько-українське економічне співробітництво багато в чому визначалося становленням державності в наших країнах після розпаду СРСР. На Україні - це прийняття Декларації про державний суверенітет, Конституції, визнання України світовим співтовариством як суб'єкта міжнародного права, проголошення Україною свого без'ядерного статусу, вивіз ядерних стратегічних і тактичних боєприпасів до Росії і знищення ракетоносіїв. У відносинах з Росією - це підписання угод про статус і дислокацію російського Чорноморського флоту в Севастополі і, нарешті, підписання і ратифікація Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією.

Міждержавні відносини між РФ і Україною за минулі 10 років пройшли складний шлях розвитку. Але головне, і цього не слід забувати, - те, що, незважаючи на об'єктивні протиріччя між нашими країнами, що, безсумнівно, визначаються національними інтересами держави, усі питання міждержавних стосунків зважувалися цивілізовано, за столом переговорів, силу права не було підмінено правом сили.

Що ж стосується вашого питання, то загальні принципи й правила економічного співробітництва між нашими країнами закладені у "великому" договорі. Думаю, що сьогодні державі вкрай важливо не тільки не заважати встановленню ринкових відносин між діловими колами Росії й України, але і встигати створювати необхідну законодавчу базу для економічного співробітництва і розвитку інтеграційних процесів між нашими країнами.

- Вікторе Степановичу, відомо, що Росію й Україну багато чого поєднує, але ж є й великий вантаж проблем. Адже національні інтереси навіть дуже близьких народів і держав можуть і не збігатися...

- Природно, нинішня характеристика інтеграційних процесів і кооперативних зв'язків лише відбиває інерцію минулих років, а принципово нові економічні відносини, як і механізми вже прийнятих політичними лідерами рішень, створити за минулі від розпаду Союзу 10 років не вдалося. Єдність двох країн формувалася протягом багатьох сторіч, її підсумком було створення самодостатньої економіки, що забезпечувала необхідну соціальну захищеність їхніх громадян.

- Що ви думаєте про політичну опозицію на Україні?

- Як посол я недавно зустрічався з українськими політиками, зокрема й тими, котрі дотримуються діаметрально протилежних точок зору на розвиток української державності, зовнішньополітичних орієнтирів України.

- Чи не здається вам, що президент Леонід Кучма, запрошуючи Папу Римського, намагався в такий спосіб вирішити деякі внутрішньополітичні задачі?

- Можливо, у чомусь ви й маєте рацію. Однак я давно знаю Леоніда Даниловича й упевнений, що його ставленняя до Росії дуже дружнє. Він хоче одночасно дружити і з Росією, і з Заходом. Це, звичайно, добре. Але особисто я не впевнений, що Захід має дружні почуття до самої України і намагається якомога швидше прийняти її в обійма. Ні Росію, ні Україну ніхто особливо на Заході не чекає, у "золотий мільярд" нас не візьмуть - сподіватися не варто. З нами будуть дружити, нам будуть багато обіцяти, але за своїх ніколи не визнають. Тому не варто особливо сильно зваблюватися.

- Усі очікували, що з вашим призначенням у Києві загостриться дипломатична боротьба за Україну між вами й американським послом.

- Звичайно ж, я не збираюся виступати в ролі коментатора з внутрішньополітичних проблем України, як мій американський колега. Але в той же час буду все робити, щоб захищати економічні інтереси Росії на Україні й України в Росії. Мій офіційний статус спеціального представника президента РФ уповноважує мене вирішувати ці проблеми. Серед політиків, представників ділового світу України в мене багато друзів, і нас поєднує бажання зробити відносини між нашими країнами взаємовигідними. Думаю, в нас усе повинно вийти.

- Вікторе Степановичу, як ви можете оцінити нинішній стан гуманітарного співробітництва Росії й України?

- Гуманітарне співробітництво України й Росії перебуває в стані стагнації, культурного й інформаційного обміну майже не відбувається, а проблема розвитку і функціонування російської мови на Україні надмірно політизована. Багато в чому це пояснюється комерціалізацією культури, шоу-бізнесом. Наскільки я пам'ятаю, тільки один раз за минулі 10 років були

Російська культура в Києві незрівнянно краще представлена, ніж українська в Москві

Дні української культури в Москві і, відповідно, російської в Києві. Давайте активно працювати в цій галузі. Я знаю, як тепер подається образ Росії в українських шкільних підручниках історії. Але ж і образ України в російській свідомості теж значно збляк - у Росії не вистачає української культурної й інформаційної присутності. Чому б, наприклад, не видавати в Росії яку-небудь українську газету - адже таке є в усіх країнах світу, де значна частка українського населення. А в нас у Росії його, здається, понад п'ять мільйонів. Моя дружина, приміром, теж українка.

- У Москві є Український культурний центр. А в Києві російський потрібний?

- Дуже потрібний. Хоча, звичайно, російська культура в Києві незрівнянно краще представлена, ніж українська в Москві. Тут, у Києві, є й російський драмтеатр імені Лесі Українки, і музей російського образотворчого мистецтва, і російські книги в бібліотеках, хоча різко скоротилося їх відновлення.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах