Головна
 

Друг приїхав здалеку, це ж хіба не радість?

23 липня 2001, 13:11
0
4

На думку оглядача російської газети «Час Новин» Олександра Ломанова, який присвячує матеріал візиту китайського лідера Цзян Цземіня в три республіки колишнього РСР, незважаючи на невеликі обсяги співробітництва і відсутність широкого міжнародного резонансу, розвиток зв'язків офіційного Пекіна з цими Бєларуссю, Молдовою й Україною заслуговує на увагу Москви - хоча б у силу того, що все це відбувається в неї під боком на стратегічно важливому напрямку.

Сьогодні вранці китайський лідер Цзян Цземінь завершує поїздку по республіках колишнього СРСР - після дводенного відпочинку в Криму він вилетить на Мальту. Візит Цзяна в Москву і підписання між країнами глобального «договору XXI століття» затьмарили подальші контакти голови КНР із керівництвом Білорусії, Молдови й України. Незважаючи на невеликі обсяги співробітництва і відсутність широкого міжнародного резонансу, розвиток зв'язків Пекіна з цими пострадянськими державами заслуговує на увагу Москви - хоча б у силу того, що все це відбувається в неї під боком на стратегічно важливому західному напрямку.

На перший погляд бесіди Цзяна в Мінську, Кишиневі і Києві здаються одноманітними - тими самими словами лідери говорили про необхідність збереження Договору по ПРО, розвитку економічного співробітництва і поваги суверенітету. Навіть подарунки були однакові: у всіх трьох столицях Цзян залишив по 10 млн юанів (приблизно 1,2 млн дол.) гуманітарної допомоги.

Найбільше яскраво картина політичної єдності проявилася в Мінську. Цзян Цземінь заявив, що «китайська сторона підтримує білоруський народ у боротьбі за державний суверенітет і власну гідність проти втручання ззовні». У відповідь на похвали на адресу китайських реформ лідер КНР недвозначно підтримав підсумки президентства Лукашенка, повідомивши, що в ході візиту «навіч переконався в успіхах, яких домоглася Білорусія в останні роки». У підсумку в очах Мінська Пекін піднявся до того ж статусу, що і Москва, - Лукашенко заявив, що у світі немає інших держав, крім Китаю і Росії, з якими в Білорусії так динамічно й ефективно розвивалося б співробітництво у сфері економіки і політики.

Якщо в Білорусії на носі президентські вибори, то в Молдавії вони вже пройшли. Однак лідер країни комуніст Володимир Воронін також підкреслив політичну важливість візиту: «Для нас це визнання нового керівництва країни, обраного демократичним шляхом». У нього свої проблеми - в обмін на солідарність по тайваньскому питанню КНР підтвердила «повагу незалежності, суверенітету і територіальної цілісності Республіки Молдова», заявивши про підтримку зусиль Кишинева «по врегулюванню конфлікту на лівому березі ріки Дністер».

Пролунавши за день, слова Цзян Цземіня про підтримку України «у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність» могли здатися зайвими - зрештою, Київ нібито ні з ким зараз за території не бореться. Однак не варто забувати, що вже за Кучми стосунки Пекіна і Києва зазнали серйозного іспиту, коли прем'єр Тайваню Лянь Чжань у серпні 1996 року відвідав Київ з неофіційним візитом. Обурення Пекіна з приводу неприпустимо високого рівня контактів з невизнаним островом було підігріте чутками про таємну зустріч Ляня з Кучмою і навчання тайваньских льотчиків боротьбі з винищувачами Су-27. Сторони помирилися після того, як віце-прем'єр КНР У Банго привіз на Україну в дарунок 250 тис. дол. і запевнив Київ у тому, що Крим із Севастополем навіки належить Україні.

Цього разу уражений «справою Гонгадзе» Кучма заявив, що відносини з Китаєм мають пріоритетне значення для України, яка розглядає цю країну як основного партнера в азіатсько-тихоокеанському регіоні. Свою вірність справі дружби Кучма і Цзян продемонстрували всім, особисто завітавши на відкриття в Києві відділення товариства «Україна-Китай». Особливе значення події надає те, що президентом правління цієї структури є президент федерації футболу України Григорій Суркіс, один з найбільш впливових українських магнатів, відомий близькістю до президента.

Узагалі ж успіх нинішнього турне Цзяна по пострадянських країнах і та теплота, з якою голову КНР приймали в чотирьох різних столицях, пояснюється не в останню чергу психологічним чинником. Пострадянським керівникам нечасто доводиться спілкуватися з лідерами по-справжньому світових держав, які в обмін на співробітництво чи допомогу не тільки не учать їх жити, але ще і твердо заявляють про підтримку проведеної ними політики. Західники, звичайно, багатші і щедріші, але контакти з ними неминуче закінчуються розмовами про права людини і корупції, що їх у Москві, Кишиневі, Києві і Мінську не люблять так само, як і в самому Пекіні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах