Головна
 

Американські фермери – добрі ангели української посівної

26 липня 2001, 15:55
0
11

"Гордон Сібрінг веде свій порваний "Мерседес" засіяними вибоями українськими дорогами. Він явно чимось незадоволений. Коли він зупиняє машину і виходить з неї, причина його поганого настрою стає зрозуміла", - журналістка американського видання The Wall Street Journal Елізабет Вайнстайн розповідає на сторінках журналу про будні американських фермерів в українській глибинці.

Кілька засмаглих працівників ферми метушаться неподалік від сівалки виробництва компанії "Джон Дір". Вони перемовляються по-російському, по черзі намагаючись щось підправити в рамі апарата. У розпалі посівний машина давно вже повинна б бути в поле, висаджуючи насіння в щедру українську землю...

П-н Сібрінг не вперше зауважує подібну сцену. "Торік я продав сівалку своїм північним сусідам. Проклинаючи мене і лаючи на чому світ стоїть, вони назвали мене брехуном – мовляв, я продав їм купу металобрухту, - говорить він. Але я знаю, що поки я власноручно не встановлю сівалку на трактор, вона так і буде лежати в бездіяльності.… Ні, щоб запитати мене, як нею користатися – вони приходять і вимагають назад свої гроші".

42-річний п-н Сібрінг – один із групи фермерів із Середнього Заходу США, які добровільно приїхали в Україну працювати над відновленням сільського господарства, яке прийшло в повний занепад після розвалу СРСР 1991 року. Відчуваючи гостру потребу у грошах, "прибульці з Дикого Заходу" незабаром переконалися, що на вирощуванні і продажі зернових можна непогано заробити. Оренда родючого українського чорнозему коштувала 10-15 доларів за акр, що складає однієї десяту вартості оренди землі в рідному Альбіоні Сібрінга.

Тоді як ґрунт тут – одна з кращих у світі, давно застаріле сільськогосподарське устаткування вкрай неефективне. Трактори і комбайни місцевого чи російського виробництва часто ламаються, а багато які з них не витримують і десяти годин польових робіт через перегрів двигуна. Запасних частин не вистачає, а серйозний ремонт такій техніці необхідний майже щодня, але технічні огляди проводяться дуже рідко. Приміром, за даними Адміністрації зовнішньої торгівлі США, 1998 року тільки 31% збирачів врожаю змогли вийти в поле. В наступні роки статистичний облік провести вже було неможливо.

Американські фермери незабаром дійшли висновку, що заробляти вони зможуть тільки в тому разі, якщо вони серйозно візьмуться за модернізацію технічної бази. На перший погляд, ця ідея обіцяла золоті гори і не була важка для виконання: тисячі віджилих своє століття машин простоювали в США, тоді як в Україні вони підійшли б щонайкраще. Фермери обшукали аукціони і розпродажі старої техніки в Штатах, і, на превелику втіху, знайшли масу устаткування 70-80-х рр. випуску, все ще придатного для обробки величезних полів.

Однак, як виявилося, невигадлива ідея п-на Сібрінга і його колег не враховувала деяких прикрих дріб'язків. Почалося все з того, що їм довелося представити зразки "нових технологій" недавнім українським колгоспникам, що все своє життя мали справу тільки з примітивною технікою російського виробництва. І хоча місцеві хлібороби заявляли, що їм конче необхідна сільськогосподарська техніка, банки або не надавали їм кредити, або пропонували процентну ставку 80%. Позахмарні відсотки раз і назавжди відлякували потенційних клієнтів.

І що гірше, у часи СРСР багато хто настільки звик до щедрої державної допомоги, що тепер просто "відучився" виплачувати борги. Фермер з Кентуккі Джозеф Паркер, який веде своє господарство на 15 000 акрах у Херсонській області, говорить, що ті кілька покупців устаткування для польових робіт, з якими він вів справи в 90-х, жодного разу не провели оплати вчасно, навіть якщо їм вдавалося одержати банківський кредит. 1996 року ситуація з продажем сільськогосподарської техніки настільки погіршилася, що він змушений був зосередитися на обробці землі: "Незважаючи на пристойні націнки на техніку, ми втратили гроші на прострочених платежах, - важко зітхає п-н Паркер. – Іноземцям завжди було важко зрозуміти особливості місцевої торгівлі".

1997 рік був суцільним кошмаром для на Сібрінга: найманий робітник украв велику частину виторгу за весь сезон, а кілька основних американських інвесторів відмовили йому в наданні подальших кредитів. Він збанкрутував і дав собі обіцянку для майбутнього свого підприємства знайти гідних довіри ділових партерів по обох сторони океану.

Сьогодні п-н Сібрінг, його український партнер Володимир Перчиклий і невелика група солідних інвесторів знають, як звести до мінімуму збитки від продажу імпортного устаткування. Вони не привозять більше техніки, чим зможуть продати, і вимагають велику частину суми наявними як перший внесок за комбайни, сівалки і трактори. Клієнти поступово виплачують кредит з доходів від продажу чи врожаю за допомогою бартерних угод. За останні місяці процентна ставка була знижена до 30%.

У типовій угоді - продажу зернової сівалки, г-н Сібрінг одержує первісний внесок у розмірі 25% вартості машини. У своєму рідному місті він купує сівалку на аукціоні приблизно за 4 500 доларів, розбирає її і переправляє морем в Одесу зі своєї компанії Siebring Export, яка знаходиться в Айові. По прибуттю в Одесу сівалку збирають, перефарбовують і продають клієнту. У підсумку, ціна сівалки складає 10 000 доларів і містить у собі витрати на перевезення, мита, податки і 20-25% націнку, а також оплату праці робітників і запчастин.

Для тих деяких клієнтів, кому по кишені таке устаткування, придбання швидко окупається. За словами президента приватної сільськогосподарської фірми "Енергоресурс" Анатолія Лабунського, "обробляти землю за допомогою американської техніки – все рівно, що з "Лади" пересісти на "Мерседес". Коли ми тільки відкрили справу, ми купили автоматичні поливальні машини. Витрати на їхнє придбання окупилися за один сезон".

Менеджер фірми Світлана Іванова говорить, що якщо для американців імпортні машини можуть здаватися застарілими, для українців вони – останнє слово техніки: "Наше сьогоднішнє устаткування надійніше, воно дозволяє нам одержувати кращі результати…у нас є надія, що ми вчасно закінчимо збір врожаю".

Акуратні ряди пшениці – ще одна ознака прогресу, принесеного американськими фермерами: ми спостерігаємо відродження етики праці. За словами п-на Сібрінга, як тільки українські фермери перебороли страх перед заморськими сівалками і комбайнами, вони "почали працювати як прокляті", щоб устигнути засіяти і зібрати врожай з якомога більшої площі.

В Україні одна американська сівалка може обробити за сезон 1 000 акрів землі. У США, говорить г-н Сібрінг, посміюючись, "з її допомогою ви можете засіяти 300 акрів, а потім ще довго роздумувати над питанням: "А чи не придасться мені сівалка більше за цю?"".

Сільські жителі, які більшість овочів і фруктів вирощують у власних садах, теж помітили зміни на навколишніх полях. Жителька Федорівки Марія Шепленко говорить, що американська техніка нагадує їй про те, що життя потроху йде на краще: "Приємно навколо бачити засіяні поля, - говорить вона, посміхаючись. – Раніше на полях були самі бур'яни". (Переклад: Форум)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах