Головна
 

Дума про Україну: згинь!

27 липня 2001, 09:26
0
3

Російський "Російський журнал" продовжує публікацію неоднозначних і суперечливих матеріалів про Україну: "Що направду потрібно від України нам - простим москалям, досить далеким як від "великої політики для багатих", так і від "великої геополітики для бідних"? Зізнаємося чесно: нам потрібно, щоб Україна зникла", пише автор цього видання Кирило Якимець.

Свого часу Сергій Караганов заявив з телеекрана (за точність цитати не ручаюся, тому приводжу без лапк): Росії не потрібна Україна повністю, Росії потрібні лише деякі українські підприємства. Типова "розмова на користь багатих". А до розряду "розмов на користь бідних" можна віднести будь-якого роду міркування про "братерські народи" і "велику імперську геополітику".

Що направду потрібно від України нам - простим москалям, досить далеким як від "великої політики для багатих", так і від "великої геополітики для бідних"? Зізнаємося чесно: нам потрібно, щоб Україна зникла. Щоб Крим і Одеса починалися відразу за Бєлгородом. Ніякої тобі харківської урли з загону "Беркут", ніяких жадібних гаїшників ("даїшників"), ніяких прикордонників з їхніми "військовими хитростями" по вилученню "незаконно увезених в Україну" баксов і гривень. Гривні, утім, можна залишити: граючи на нестиковці курсів між гривнею, карбованцем і доларом, деякі примудряються непогано заощадити...

Найцікавіше, що більшість українців, схоже, поділяють цю позицію - принаймні, підсвідомо. Справді: Харків - "столиця радянської провінції"; Київ, звичайно, "мати міст росіян", але лише умоглядно, оскільки після розграбування Києва Андрієм Боголюбським, після періоду польського панування і після заселення України швидкими російськими селянами складно говорити про прямий історичний зв'язок між Київською Руссю й Україною; Одеса - російське імперське місто з єврейською специфікою; Крим "подарований" Україні Хрущовим... А Львів - це вже не Україна, це - "закордон", майже Польща. Навряд чи поляки готові визнати "галичан" за своїх. Мало того: "галичани", можливо, являють собою окремий народ зі своєю культурою, на базі якої і могла б виникнути та сама українська національна ідея... Але це вже "велика геополітика", до якої немає справи простій радянській людині - росіянину чи українцю. А ставлення українців до поляків тотожне українському ставленню до євреїв: польськими маєтками на Україні керували (а часто і володіли) євреї. Так що український антисемітизм, який ввійшов в анекдоти - це, насправді, антиполонізм. Нарешті, соковитий і самобутній образ українця, створений Гоголем, так і залишився на гоголівських сторінках. Що ж до української мови, то вона в першу чергу асоціюється з акцентом, популярним серед московських партійних працівників брежнєвської епохи.

Зрозуміло, у створення української національної ідеї зараз вкладаються чималі гроші - німецькі й американські. Так само як, думаю, якісь гроші вкладаються й в ідею "братерських народів". "Велика політика для багатих" продукує різні піарні форми "великої геополітики для бідних". Усі ці форми однаково сумнівні. На терені України, справді, проживають ті ж радянські люди, що і на інших просторах колишнього СРСР, однак питання про існування (нинішнього чи хоча б історичного) єдиного "радянського народу" відкритий. Але державний кордон, який відокремлює Бєлгород від Харкова, абсолютно реальний - що випливає, хоча б, із приведених слів Караганова. За дану реальність, видимо, і варто триматися при рішенні "українського питання" - по який би бік кордону не знаходилися ті, хто це питання намагається вирішити.

Якщо відставити вбік кухонну балаканину про "національну ідентичність" і "історичну справедливість", то перед нами залишається низка цілком технічних проблем. Існують виразні аргументи на користь зближення України з країнами НАТО. Існують настільки ж виразні аргументи на користь проросійської політики України. Нарешті, існують виразні аргументи на користь нейтралітету України. Так само, існують аргументи як проти зближення України з ким би те ні було, так і проти її нейтралітету. Якщо на побутовому рівні існування "країни Хохляндії" викликає сумнів або роздратування, що переходять в істерику профанних суперечок про історію і геополітика, то на рівні політичному Республіка Україна існує поза всякими сумнівами.

Головне, щоб у це, нарешті, повірили ми - і українці.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах