Головна
 

Україна в пошуках спонсора

27 липня 2001, 09:50
0
7

На думку автора "Російського журналу" Ольги Брильової, реальний стан речей в Україні такий: "Незалежна Україна" залежна. Вона в подвійній кабалі. З одного боку, ми залежимо від російських енергоносіїв, без яких нашій економіці (тому, що від її залишилося) - кранти. З іншого боку, ми залежимо (принаймні, нам наполегливо навіюється ця думка) від МВФівських доларів. Наша незалежність - це метання Труффальдіно між двома панами".

Ліна Костенко у своєму "Берестечку" описала з точністю щирого поета: "Куди не поткнешся - один ярем. І кожен тягне тобі, душогуб, - за руки - Річ Посполита з царем, азіяти - за п'яти, Литва - за чуб". Замість Речі Посполитої - у нас нині цілком собі посполите НАТО, замість царя - Президент Усея Русі, щоправда, тільки Великія і союзния Белия, але теж не слабо, тому що він тепер може зайняти і ключову позицію "за чуб". У розтягнутому положенні ми довго не проіснуємо - нас чи розірвуть, чи хтось підгорне під себе цілком.

СРСР був, звичайно, в'язницею народів, але ми, вийшовши на свободою, опинилися в становищі Вамби, сина Безмозкого, який все життя мріяв про свободу, а одержавши її, не знав, що з нею робити (якщо хто не пам'ятає - це з "Айвенго"). Ми опинилися віч-на-віч із простою і страшною істиною: ми слабкі. Розмови про сильну і незалежну Україну - передвиборча катеринка, яка звучить дуже непереконливо. Сильна і незалежна країна не бере міжнародні кредити і не краде нафту і газ, а дає міжнародні кредити і купує нафту і газ. От фундаментальна відмінність, інше - полова. Змінити щось у своєму житті може тільки той, кому при силі усвідомити реальний стан речей. А воно таке: "Незалежна Україна" залежна. Вона в подвійній кабалі. З одного боку, ми залежимо від російських енергоносіїв, без яких нашій економіці (тому, що від її залишилося) - кранти. З іншого боку, ми залежимо (принаймні, нам наполегливо навіюється ця думка) від МВФівських доларів. Наша незалежність - це метання Труффальдіно між двома панами. Українське прислів'я "ласкаве теля двох маток ссе", напевно, була відоме в якомусь вигляді венеціанському пройдисвіту, але дуже незабаром він познайомився і зі зворотною стороною медалі: коли одержав копняків від обох хазяїнів. Його досвід має нас дечому навчити, інакше навіщо Гольдоні писав свою безсмертну комедію? Ми зараз не можемо вибирати свободу і проводити незалежну політику на міжнародній арені. Ми можемо тільки вибирати один з видів залежності: від НАТО чи від Росії. Tertium не те щоб зовсім non datur, але виглядає досить неприглядно: залежність від ісламського світу.

Давайте ж розберемо докладно, яка з цих трьох залежностей нам підійде більше і дасть можливість не те щоб встати на ноги, а просто - бодай якось жити. Європа - це, звичайно, мрія, а інтеграція з НАТО зараз підноситься як найкращий хід з можливих. Підноситься наполегливо, немов реклама "Хед енд Шолдерс". З кожного кута чуємо: правова держава, міжнародний ринок, демократія.

Але давайте послухаємо, що говориться, а потім подивимося, що робиться.

Перше. Що така правова держава? Це держава, де найголовнішою соціальною силою є право. Тобто - Закон. А от що за Закон - це вже друге питання. Виходячи з даного визначення, правовою державою була, приміром, нацистська Німеччина. Дуже важливо це розуміти: найчастіше добре, коли в країні править закон. Але бувають такі закони, що гірше беззаконня. У нас коли говорять "правова держава", чомусь забувають уточнювати, якого роду право збираються установити. І доходить до смішного: агітатори лівої користі, приміром, апелюють до досвіду Піночета, який, мовляв, поклав край злочинності у своїй країні й установив там правову державу. Говорять вони при цьому з пенсіонерами і бюджетниками, але чомусь не згадують, що Піночет першою справою заморозив виплати пенсій на п'ять років, а бюджетників посадив на голодний пайок. Злочинність він, може, і придушив, але чи багато радості від браку грабіжників бабусі, якій пенсії не платять узагалі? За законом.

Далі. Міжнародний ринок. Не скажу, що мене ці два слова надихають. По-перше, цитуючи Михайла Мийхаловича Жванецького, "у нас таке враження склалося, що нас не чекали". Ну, вийшли ми на цей міжнародний ринок зі своєю сталлю і прокатом, а нам по голові - антидемпінговим законодавством. Це раз. Два - багато скаржаться на дурні наші експортні закони. Правильно, загалом, скаржаться, але є одне "але": скаржаться головним чином ті, кому вигідно, щоб експортні закони залишилися дурними. Чим безглуздіші і абсурдніші закони, тим складніша механіка розрахунків, побудованих на обхід цих законів; чим складніша механіка розрахунків, тим більше при "поділі" прибутку дістається тим, на кому ця механіка тримається. У нас немає жодного процвітаючого підприємства важкої промисловості - зате до дідька процвітаючих директорів підприємств важкої промисловості. Інтеграція в міжнародний ринок, таким чином, якщо і вигідна, то дуже обмеженій групі населення, що її, не надто вигадуючи, потрібно називати олігархією. І олігархія буде всіляко перешкоджати тому, щоб ця інтеграція стала вигідна всім іншим. Останнє, що олігархії потрібно - це процвітаюча Україна, де раює приватний підприємець. Тому що тоді перше висохнуть кредити МВФ, що зараз і складають чималу частку добробуту олігархії. Справді, навіщо благополучній країні кредити? Благополучна країна повинна їх не брати, а давати.

Тепер про наш рух до НАТО. Свого часу англійський дипломат не менш цинічно, зате чесно заявив, що в Англії немає постійних союзників - у неї є тільки постійні інтереси. США ще цинічніші, вони заявляють, що постійні союзники в них є і що заради цих союзників вони готові покласти душу тільки так. Але давайте подивимося на свіжий приклад того, як США поводяться зі своїми "союзниками" і "стратегічними партнерами". Причому не з усякими там Угорщинами-Польшами (у низку яких, приєднавшись до НАТО, потрапимо і ми), а з поважними Німеччинами і Франціями. Отож, розглянувши косовський конфлікт, ми побачимо цікаву штуку: усі вигоди від його результату отримали Штати, а всі шишки дісталися їхнім союзникам. Союзники надавали аеродроми, військові бази, авіаносці, матеріальні і людські ресурси; союзники приймали біженців - і ніяких політичних і економічних вигод від усієї цієї витівки не отримали. Всі "корінці" дісталися Штатам, усі "вершки" - Європі: падіння курсу "євро", політична нестабільність у регіоні, біженці і, нарешті, витрати по веденню війни.

Бжезінський, який висунув ідею "санітарного кордону" навколо Росії, чітко вказав Україні її місце - це місце прикордонного стовпа у вищезгаданому паркані. І не більш того. Думки про те, що ми зможемо якось впливати на політичну ситуацію у світі, приєднавшись до НАТО, прийдеться залишити: на цю ситуацію не можуть уже вплинути ні Англія, ні Франція, ні Німеччина. Штати підминають під себе всіх.

І ще одне. НАТО, заграючи з нами, постійно декларує, що не заміряється на політичну незалежність союзників. Чесно кажучи, краще б замірялися. Краще б нам запропонували політичну інтеграцію в Європу, а з економічною не квапилися. Тому що політична інтеграція передбачає взаємні і постійні зобов'язання, а економічна - зобов'язання разові. "Ліві" зовсім даремно лякають нас тим, що негарні буржуїни нас завоюють або куплять на корені: краще б вони це зробили - тоді вони взяли б на себе відповідальність за долю українського народу. Якби ми політично стали частиною Європи, на нас поширювалися б норми, прийняті в Європі. Простий приклад: от возз'єдналася Німеччина. В найближчі роки після цього на території Східної Німеччини була закрита за нерентабельністю купа підприємств промисловості. Але люди, які потрапили під звільнення, почали одержувати допомогу, що належиться безробітному Західної Німеччини. А от коли заводи почали закриватися в Чехії, Польщі й Угорщині, ті, хто потрапив під звільнення, одержали дулю (по мірках Західної Європи). Тобто: у разі економічної інтеграції в Європу тамтешні економічні закони тут починають працювати, а от тамтешні закони соціальні - ні. І ми знову маємо шишки, але позбавлені пряників.

Мораль, свіжа й оригінальна: якщо інтегруватися в Європу - то вимагати інтеграції повної. Політичної. З доступом до розділу пирога. А не так, щоб їх до нашого пирога пустити, а самим на їхній пиріг тільки облизуватися. Якщо нас розглядають як щит проти Росії - то ми маємо право на ті ж блага, що і будь-який європеєць: у випадку конфлікту з Росією ми першими "вигребемо", так що надбавка "за шкідливість" нам належиться. А цю надбавку ми одержимо тільки тоді, коли юридично станемо громадянами Європи. Інакше - наш шматок пирога знову розпиляють між собою олігархи.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах