Головна
 

Кучма вічно вагається...

27 липня 2001, 13:55
0
3

"Політичні скандали, які вирували на Україні останніми місяцями, затихли чи якісно змінилися. "Касетний скандал" майже забувся. Нові одкровення швидкого майора Мельниченка президенту Леонідові Кучмі вже не страшні, та й мало кому цікаві. Тіло Гонгадзе вирішено, нарешті, поховати", пише автор "Російського журналу" Яна Амеліна.

Корінні перестановки відбулися у вищих сферах державної влади. Насамперед, Верховна рада затвердила на посаді прем'єр-міністра лояльного президенту голову Українського союзу промисловців і підприємців, грамотного економіста Анатолія Кінаха. Якщо розглядати це призначення з погляду російських інтересів, то в Кучми були кандидатури і кращі - наприклад, голова податкової служби Микола Азаров. Його, однак, було б куди важче провести через парламент. Та й узагалі, український президент зовсім не говорив про повну переорієнтацію на Росію. Так що і Кінах Москву цілком улаштував.

Тим більше що спочатку новий прем'єр заявив: серйозної альтернативи російсько-українському стратегічному партнерству немає. Дві країни, мовляв, приречені на економічну інтеграцію, і побоювання, що вона може завдати шкоди незалежності і державному суверенітету України, позбавлені підстав.

"Головним словом" нового українського прем'єра був проголошений твердий прагматизм. "Ми повинні забути такий лексикон, як проросійська, прозахідна чи проамериканська зовнішньоекономічна політика України. Нам слід забути про добу романтизму і перейти до дій по захисту національних інтересів держави і формування умов для економічної інтеграції, який немає альтернативи", - заявив Кінах на своїй недавній прес-конференції в Києві. Представити, що подібні промови лунають з вуст його попередника - абсолютно прозахідного Віктора Ющенка - просто неможливо.

Однак призначення Кінаха поки не дає надії на швидкий дозвіл багатьох проблем, які затьмарюють російсько-українські стосунки. І навіть навпаки. Як тільки прем'єр озирнувся на новому робочому місці, він негайно оголосив, що в України великі проблеми з розплатою по своїх газових боргах перед Росією. А тому робити цього українське керівництво поки не стане. Замість повернення боргів Україна, як повідомляють інформагентства, знову почався несанкціонований добір російського газу. Чи те ще буде узимку, коли потреба в газі істотно виросте, а грошей у держбюджеті тільки зменшиться - адже попереду парламентські вибори.

Як відзначає експерт київського Агентства гуманітарних технологій Віктор Небоженко, "з політологічної точки зору, обрання Анатолія Кінаха - це чіткий і недвозначний знак того, що українська політико-економічна еліта втомилася і боїться йти вперед". Новий прем'єр став, таким чином, "проміжною фігурою", символом, який більш-менш улаштовує всіх акторів української політичної сцени.

Що ж стосується головних гравців українського геополітичного полючи - Росії і США - то в них, відзначає В.Небоженко, "сьогодні немає чіткої політики стосовно України, і, відповідно, своїх груп впливу, які могли б узяти владу. Якби Захід мав можливість запропонувати кого-небудь, крім Віктора Ющенка, він би зробив це негайно. Та ж ситуація й у росіян. От чому ні Захід, ні Росія не втручалися в процес вибору нового прем'єр-міністра України". Цікаво, що така ж політика, тобто відсутність усілякої політики, проводиться Росією й у Білорусією, так само як і в Молдавії. В обох випадках Москві дістанеться (дісталося) те, що було. Число проблем від цього тільки збільшувалося, а позиції Росії слабшали.

Але найголовніше в іншому. Як уже неодноразово відзначалося, Україна зовсім не схильна падати в геополітичні обійми Москви з розумінь слов'янського братерства. Тоді як у політичних порухах тіла із серії "вашим, нашим - спляшем" Леонід Кучма відверто процвітав. Так і зараз: задовольнивши Росію Анатолієм Кинахом, президент України відразу кинувся кланятися й іншій стороні. Протягом останніх місяців він неодноразово заявляв про тверде прагнення країни якомога швидше стати частиною Європи. Так само вважає і секретар Ради національної безпеки й оборони України Євген Марчук. На його думку, говорити про переорієнтацію країни на Росію не випадає: "Європейський вектор України ні на йоту не змінився. Навпаки, відбулася імпульсна, сильна мобілізація зовнішньоекономічної діяльності України в європейському напрямку".

"Прагненням України в Європу" порозумівався і візит в Київ і Львів Папи Римського Івана Павла II. Фактично організувавши візит Папи Римського, католики і греко-католики, які складають не більш 15 відсотків населення України і зосереджені в основному в її західних областях, зуміли нав'язати свою волю всьому українському народу, ще раз довівши тим самим міць і впливовість уніатського лобі (у яких, утім, ніхто особливо і не сумнівався). Політичне значення приїзду Папи важко переоцінити. Він зробив це всупереч волі єдиної канонічної православної церкви України - УПЦ Московського Патріархату - і мільйонів віруючих. Митрополит Володимир відмовився брати участь у зустрічі з римокатолицьким колегою. Натомість там не було недоліку в представниках різного роду раскольничьих угруповань - так називаної УПЦ Київського Патріархату на чолі з відлученим від церкви патріархом Філаретом (Денисенком) і Української автокефальної церкви з митрополитом Мефодієм. Вони бурхливо виражали свою радість із приводу приїзду Папи і будували подальші плани по створенню в країні єдиної помісної церкви.

Але цифри "відвідуваності" відслужених Іоанном Павлом II літургій у Києві і у Львові чітко висвітили й іншу давно відому особливість політичної географії України. Біля ста тисяч вдячних слухачів у столиці країни оцінюються спостерігачами як повний провал - очікувалося, принаймні, втричі більше. Але мільйон прочан у Львові (хоча б і включаючи чимале число поляків) очікуванням цілком відповідав. Загальна стриманість киян - і невтримний захват Галичини: "це наш Папа!" Розлом України на Східню і Західню означився з новою силою. От так об'єднав націю візит понтифіка.

Зрозуміло, що з чи Папою без нього, але експансія католицтва на землю православної України щодалі продовжиться. Країна входить у сферу підвищеного інтересу Ватикану. Чи варто, однак, Кучмі цьому потурати? Довго, ще дуже довго пригадуватимуть українському президенту поїздку Папи. Характерно, що, організувавши її, він аж ніяк не придбав симпатій серед "національно-свідомих" галичан, для яких Кучма назавжди залишиться "чубом". На Східній же Україні багато православні були не на жарт стривожені і скривджені явною зневагою голови держави до думки їхніх духовних лідерів. Так що вигоди президента тут досить примарні. Хіба що - вдалося похизуватися перед Заходом у тозі прихильника справжньої свободи совісті. Чи не занадто велика ціна за сумнівне задоволення?

Кучма вже не раз йшов на косметичні зміни у внутрішній і зовнішній політиці України, невеликі кадрові чистки (наприклад, заміну яскраво вираженого західника Бориса Тарасюка на більш помірного Анатолія Зленка на посаді міністра закордонних справ), щоб продемонструвати Росії своє бажання більш тісного зближення. Однак усе це робилося лише для одержання миттєвої вигоди, як узимку у випадку з газовими боргами. Москва, неявно, але досить жорстко підтримавши Кучму в "касетному скандалі", назавжди залишиться для нього важливим і коштовним союзником, якого він ні при яких обставинах не наважиться цілком і остаточно обміняти на західну матеріальну допомогу. Тим більше, що роздавати її ніхто не поспішає.

Головне завдання Леоніда Кучми залишається незмінним - це утримання особистої влади протягом усього терміну своїх президентських повноважень, що залишився, а також зміцнення позицій "його" олігархічних кланів. При всій позірній простоті колишнього директора оборонного заводу, силу цих прагнень Кучми не варто недооцінювати. Гра на геополітичних протиріччях у регіоні Росії і Заходу триватиме, а виходить, проросійські призначення, як і колись, стануть чергуватися з деклараціями про прагнення до подальшої інтеграції в ЄС, любові і дружбі зі США, саммітами ГУУАМ і т.д.

Все це доводить, що реального розвороту України убік Росії, а тим більше переходу до нових організаційних форм такої інтеграції - наприклад, вступу країни в Союз Росії і Білорусії - очікувати в доступному для огляду майбутньому не варто. Кучма буде прагнути до збереження статус кво. А робити це він уміє дуже непогано.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах