Головна
 

Українських жінок продають у Македонії

1 серпня 2001, 10:57
0
30

«The New York Times» публікує статті про повій у Македонії, яких привозять із країн Східної Європи. Українка, яка втекла з борделя, говорить, що сама вона родом з Одеси, а на роботу її запросили серби, які пообіцяли їй "вірне працевлаштування" за кордоном. З ними вона приїхала в Югославію, де вони незаконно пішки перетнули границу з Македонією. Її привезли в будинок у містечку Куманово в північній Македонії... «Її утримували під охороною, методично били, і, щоб позбутися від усього цього жаху, їй довелося стати повією», пише Карлотта Голл.

Село Велеста, розташоване на південно-сході Македонії неподалік від границі з Албанією, - одна із найсвоєрідніших місцевостей у цій частині Балкан. Високі цегельні будинки сусідять з поритими глибокими коліями путівцями, а з-за сараїв надять різнобарвними вогнями нічні клуби і стріп-бари з багатообіцяючими назвами "Мадонна" і "Парадізо". До незвичайного поєднання сільської тиші і гамору нічного життя великого міста додайте ще погану репутацію цього сільця.

Перший бар на головній вулиці - "Експрессо". У входу в клуб стоїть групка хлопців і дівчам у вузькому одязі. Неподалік у чорному "Мерседесі" сидить дуже вгодований бритоголовий чоловік з напівдюжиною золотих ланцюгів навколо м'ясистої шиї.

Дозвольте вам представити найбагатшу людину Велести – Ділавера Леку.

За останні кілька років через бари і ресторани Велести, більшість яких належить п-ну Леку, пройшли сотні жінок і дівчат з посткомуністичних країн. Про це свідчать розповіді місцевих жителів, дані поліції, міжнародних правозахисних організацій і слова самих жінок. Переважна більшість жертв п-на Лека – жінки, яких обманом заманюють на "високооплачувану роботу за кордоном", примушують до проституції і тримають під замком проти їхнього бажання.

Цих жінок купують власники барів, які продають їх далі, як тільки відвідувачам приїдаються їхні послуги. Їхнім перевезенням займаються добре організовані групи торговців "живим товаром", які діють у прикордонних районах і володіють розгалуженою мережею "пересильних баз" по всій території Балкан і Західної Європи.

Ці "мережі ганджу" живлять десятиліття військових конфліктів у цьому регіоні і жахлива бідність посткомуністичної Східної Європи. По всій території Балкан десятки тисяч жінок потрапляли в пастку до відомих своєю жорстокістю і потягом до наживи кримінальних угруповань, а потім починався справжній кошмар: зґвалтування, побиття і рабство в буквальному розумінні.

У недавній доповіді уряду США сусідні з Македонією країни – Греція, Боснія, Югославія, Албанія, Румунія, Болгарія і Ліван, - були названі країнами, де ситуація з торгівлею жінками просто катастрофічна.

Македонія, принаймні, намагалася вдатися до якихось контрзаходів: уряд заслужив визнання міжнародного співтовариства завдяки відкриттю центра для постраждалих жінок, закриттю деяких барів і висилці додому кількох десятків жінок.

Однак проблема Македонії полягає в тому, що вона залишається транзитною країною для сучасних работоргівців і ринком проституції, який розвивається – частково через "попит" з боку персоналу ООН і миротворців НАТО, які приїздять сюди у відпустку з сусіднього Косова. А оскільки Македонія постійно перебуває під загрозою масових заворушень і початку громадянської війни, організована злочинність і контрабанда знаходять тут благодатний ґрунт, а торгівля молодими жінками, швидше за все, стане №1 у списку їхніх найбільш дохідних оборудок.

Коли двоє наших журналістів відвідали бар п-на Лека, вони мали сумнівне задоволення спостерігати, як одягнений в одяг Адама, але не закутий у золоті ланцюги хазяїн закладу до ранку розважав своїх гостей. Він прогнав дівчат і після того, як бармен подав келихи із сумнівним віскі, замовив нову пляшку, що її відкрив власноручно.

П-н Лек поскаржився нам, що його справі завдав непоправної шкоди пятимісячний конфлікт між етнічними албанцями й урядом: його відвідувачі – македонські слов'яни й іноземці - більше не насмілюються приїжджати у Велесту, велику частину населення якої складають албанці. Щоправда, і поліція більше не влаштовує облав, однак це для нього - слабка розрада. Він говорить, що більше не виїздить із села, побоюючись найманців уряду.

П-н Лек заперечує свою причетність до торгівлі "живим товаром" і говорить, що всі працюючі в нього жінки знаходяться тут самохіть й у них є робочі візи: "Можете самі поговорити з ними і ви побачите, що всі їхні документи абсолютно легальні і знаходяться в повному порядку".

Але на початку цього місяця з бара "Експрессо" втікла 22-річна українка. Їй вдалося добратися до Скопьє і зв'язатися зі співробітниками посольства України. За кілька днів ця жінка, яка не назвала себе, побоюючись бути впізнаною, уже розмовляла в спальній центра для постраждалих жінок з чотирма іншими дівчатами, привезеними торговцями в Македонію.

За її словами, у Велесті жінки попадали в пастку: їм не платили і не відпускали додому. Деяких жінок, як її, примушували до проституції, деякі з них уже були "жрицями любові", але всі вони – а їх було до 35 у різний час – не намагалися втекти боячись, що їх поб'ють, і навіть гірше: "Він говорив: "Я купив вас, так що тримайте язика на прив'язі", - розповідає вона про свого боса. – Деякі дівчини втікали, але коли їх ловили, їм було непереливки".

Українка сказала, що сама вона родом з Одеси, а на роботу її запросили серби, які пообіцяли їй "вірне працевлаштування" за кордоном. З ними вона приїхала в Югославію, де вони незаконно пішки перетнули границу з Македонією. Її привезли в будинок у містечку Куманово в північній Македонії, де і продали п-ну Леку, який привіз її у свій бар у Велесті. Її утримували під охороною, методично били, і, щоб позбутися від усього цього жаху, їй довелося стати повією: "Це справжні кримінальники... Вони брехливі, підлі люди", - говорить вона про торговців.

Коли вона говорила, було неможливо вгадати, чим буде супроводжуватися її наступна репліка: сльозами чи рясними лайками вуличної повії. У неї довге пофарбоване волосся, тверда шкіра обличчя, мутні темні очі. Вона не випускає з пальців сигарету і постійно постукує нігтями по столу. На питання про те, що вона зробить після повернення додому, вона упевнено відповідає: "Звернуся за психіатричною допомогою".

Співробітники правоохоронних організацій нерідко жахаються розповідям жінок, з якими їм доводиться працювати, і бездушшю работоргівців. "Вони віднімають у дівчат, які йдуть на ризик роботи за рубежем, найдорожче – надію на краще життя, а потім просто знищують її", - говорить Ейлін Сімпсон, американський адвокат, яка працює в Македонії спостерігачем ОБСЄ по дотриманню прав людини.

За оцінками поліції, у Македонії зараз нелегально перебувають від 2 400 до 2 600 жінок. Однак реальне їхнє число уявити неможливо, тому що тільки дуже незначний відсоток потрапляє при поліцейських облавах або втікає і звертається в правоохоронні органи. Велику частину "товару" торговці негайно перевозять в інші країни. "За останні 10 місяців Міжнародна організація по міграції допомогла в репатріації 300 жінок, уряд вислав за межі держави ще 500", - говорить голова відділення МОМ у Македонії Мартін Вісс.

Як говорить глава служби надання притулку й імміграції в Скопье Благоджа Стойковський, за останні 10 років Македонія перетворилася в транзитний пункт переправки жінок із країн колишнього СРСР у Західну Європу. Тільки недавно торговці зрозуміли, що і вдома можна робити гроші.

За словами п-на Стойковського, у македонських торговців є численні зв'язки з "колегами" у Болгарії, Румунії і Югославії. Етнічні розходження не стоять на перешкоді злочинним угодам, і, незважаючи на всі регіональні конфлікти, албанці охоче співробітничають із сербами і македонськими слов'янами.

"Фальшивий паспорт коштує 500 німецьких марок (близько 250 доларів США), - говорить п-н Стойковський. – Послуги провідника через македонську границю з Косово обійдуться в 100 марок (50 доларів), а жінок продають за ціною від 1 000 до 2 000 марок (500-1 000 доларів). Їм обіцяють роботу в Італії, і деякі з них справді там виявляються – після двох-трьох місяців роботи тут їх перевозять в Албанію і перепродують в Італію. Наше містечко невелике. Жінкою не цікавляться більш місяця".

18-річна білоруска сказала, що вона відповіла на оголошення в одній мінській газеті, де пропонувалася робота офіціанткою в Італії. Єдина дитина в родині, вона говорить, що не зможе розповісти батькам про те, що з нею відбулося: "За пару тижнів перебування тут я подзвонила їм і сказала, що знайшла добре оплачувану роботу в барі", - говорить вона.

А направду її разом із двома іншими жінками утримував у квартирі в Скопьє чоловік, який примушував їх "обслуговувати" клієнтів. "Хазяїн" був поліцейським у відставці, сімейною людиною, який постійно розповідав їм про свою любов до трьох дітей. Але в перший же день, коли вона відмовилася роздягнутися перед клієнтом, він побив її і сказав, що буде продовжувати в тому самому дусі, поки вона не погодиться.

За словами п-на Стойковського, історії цих жінок типові.

За даними МОМ, 70% з 300 недавно висланих додому жінок були походженням із Молдови. Інші – з Румунії, Болгарії, України і Бєларусі.

80% опитуваних в офісі міграційної служби говорили, що вони прийняли пропозицію роботи за кордоном, а 90% заявили, що вони не підозрювали, що робота такого роду передбачає надання інтимних послуг. Більшість жінок говорили, що їхній змусили до проституції: утримували під охороною, відбирали документи і не виплачували заробітну плату.

"Після шести тижнів перебування на квартирі, де мене змушували догоджати клієнтам, мені дали ключ і дозволили вийти за сигаретами. Я взяла таксі до російського посольства", - продовжує своя розповідь 18-річна білоруска. Зараз вона повертається додому, але поки ще не вирішила, як розповісти батькам про те, що з нею трапилося.

Жінка, яка втікла з Велести, скористалася допомогою клієнта. Вона не знає, що їй тепер робити: "Хочу просто добратися додому і відпочити" – говорить вона.

Поліція переконана, що в найближчому майбутньому проблема лише збільшиться. Коли п-н Стойковський уже закінчував зміну, пролунав дзвоник. На тому кінці дроту повідомили, що в результаті перестрілки в західній Македонії було виявлено 7 жінок, привезених сюди на роботу, мабуть, жертв работоргівців. П'ять з них голосували на дорозі після того, як їхній бар підпалили албанські заколотники, двоє інших звернулися до міжнародних спостережливих організацій. Поліція переправила жінок у Скопьє. "Мені доведеться працювати весь вечір", - зітхає п-н Стойковський.

Переклад ForUm.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах