Головна
 

Що таке Україна і як з нею об'єднуватись?

2 серпня 2001, 10:08
0
16

У матеріалі під таким заголовком автор "Російського Журналу", який розгорнув масивну антиукраїнську інформаційну кампанію, ставить під сумнів право українців називатися нацією, наявність у них спільної історії, а також доцільність подальшого існування України як незалежної держави...

Зараз мало хто задається питанням, що взагалі таке Україна, яку територію правильно називати цим ім'ям і хто такі українці, не говорячи вже про те, чи є взагалі така нація - українці? Досі нацією (етносом) прийнято вважати сукупність людей, які розмовляють однією мовою й яких об'єднує спільна територія, культура, історія, традиції, менталітет і релігія. Ми знайдемо всі чи практично всі ці ознаки й у молдаван, і в литовців, і у фінів, і в чеченців, і в японців. Але в тієї спільності, що прийнято називати українцями, ми не побачимо ні спільної історії, ні загальної культури, ні загальної релігії, ні загальної мови... Сьогоднішня Україна - це і сільськогосподарський захід (більше половини жителів - селяни), і промисловий схід (10-13% живуть на селі). Для порівняння хочу відзначити, що абсолютно у всіх областях і краях РФ городяни складають більш 50% населення.

Що стосується національної культури, то матеріальна її складова в різних районах України сильно відрізняється: традиційний український чоловічий костюм із шароварами розповсюджений у Київській, Полтавській і інших центральних областях, у Західній Україні ніколи не носили шароварів, традиційний костюм Полісся більше нагадує білоруський, Закарпаття - угорський і словацький, Буковини - румунський і молдавський. Подібного ж розходження існують між традиційним житлом у різних районах України.

Відсутність загальної історії зовсім очевидно. Південно-західна частина сучасної України (Червленна Русь, вона ж Галичина) була остаточно приєднана до Київської Русі лише 1031 року (ці землі були відвойовані в Польщі), а вже 1054 р. на Русі починається феодальна роздробленість, і територія сучасної України була відразу ж поділена на три частини між дітьми Ярослава Мудрого. Що стосується Закарпаття, то немає жодного документального підтвердження того, що воно входило до складу Київської Русі, зате в угорських літописах є вказівка на те, що в 903 р. дерев'яна фортеця Унгвар (офіційна назва Ужгорода до 1918 р.) була узята угорцями, а із середини XI століття і російські літописи згадують цю фортецю як таку, що належить Угорщини. Тобто Ужгород у 903-1918 р. входив до складу Угорщини, а в 1918-45 р. - Чехословаччини. У 1235 р. у Галичі запановує польський феодал Владислав Кормілічич. У 1238 р. він був скинутий, і влада перейшла до російського князя Данила Романовича, але останній вже в 1253 р. одержує корону з рук Римського Папи. А в 1340 р. Галичину захоплюють поляки, у 1370 р. - угорці й у 1387 р. - знову поляки. У середині XIV століття Буковина захоплена Угорщиною, а з 1359 р. - Молдавією, інші українські землі входять до складу Литовсько-російського князівства. У 1434 р. і 1436 р. до Польщі приєднані "Подільське і Белзьке воєводства". У XV столітті на сьогоднішньому півдні України закріплюються кримські татари. У 1500 р. до Московської держави добровільно приєднуються Чернігів, Новгород-Сіверський і Путивль, у складі Росії виявляються вся сьогоднішня Східна Україна (Чернігівська, Сумська, Харківська, Луганська і північ Донецької областей). Територія сьогоднішньої України в XV-XVI століттях входила до складу 6 держав (Угорщини, Молдавії, Польщі, Литви, Московії і Кримського ханства)! Тобто спільної історії знову бракує - і вже не тільки у відношенні Закарпаття. У 1569 р. українські території Литви переходять до Польщі, а з 1654 р. до складу Росії входить уся Лівобережна Україна і Запорожжя. Наприкінці XVIII століття до Росії приєднується Правобережна Україна (крім Галичини, Закарпаття і Буковини) і Кримське ханство, землі якого в Росії відтепер одержали назву Новоросії. Нинішня територія України ніким не сприймалася як щось єдине. Наприклад, декабрист Микола Муравйов у своїй "Конституції" планував перетворити Росію у федерацію з 10 держав, причому сьогоднішня Україна займала 2 держави: Українську (зі столицею в Харкові) і Чорноморську (зі столицею в Києві). Центральна Рада (ЦР) до літа 1917 р. поширила свою владу на 5 губерній: Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільську, Волинську. Лише 7 листопада 1917 р. ЦР опублікувала універсал, по якому Україна проголошувалася народною республікою в складі Росії, і в цю Україну включалися крім вищеозначених іще 4 губернії: Харківська, Єкатеринославська, Тавричеська, Херсонська. Однак такі домагання ЦР не були визнані ніким: більшовики, яким українські націоналісти своїми спробами захопити Харківську й Єкатеринославську губернії заважали боротися з Каледіним, проголосили в Харкові УРСР і не допустили в ці губернії представників ЦР. Сьогоднішні українські історики пишуть, що на виборах в Установчі збори наприкінці 1917 р. на Україні "українські партії одержали до 70% голосів, більшовики одержали усього близько 10%", однак такі цифри насправді є фальсифікацією історії. Якщо взяти дев'ять губерній, на которые претендувала ЦР, то по них з 9049 тис. українські партії, що голосували, одержали 48% (усі вони - соціалістичні), а загальноросійські - 44% (у тому числі, соціалістичні - 36%, з них більшовики - 10%). Українські блоки одержали більшість (66-78%) у Полтавській, Волинській, Київській і Подільській губерніях. У той самий час вони зовсім провалилися на виборах у Харківській, Херсонській і Тавричеській губерніях (0,2-11%), а в Єкатеринославській і Чернігівській губерніях одержали приблизно рівну кількість і українські (47-50%), і загальноросійські блоки (по 47%). Українські есери, українські соціалісти й українські соціал-демократи у всіх губерніях, де вони виступили успішно, об'єднувалися в блоки з місцевими радами селянських депутатів і тільки завдяки їм одержували високі відсотки, виступ без селянських рад спричиняв поразку. Те ж саме мало місце й у відношенні загальноросійських партій (есерів, більшовиків і ін.). Грань між українськими і загальноросійськими соціалістами була не настільки серйозна: 12 грудня 1917 р. у Харкові на з'їзді, ініційованому більшовиками, головою ЦВК Рад України був обраний член УСДРП Ю.Медведєв. Уже 30 січня 1918 р. Радянський уряд з Харкова переїхав у Київ, а ЦР замешкала в Житомирі, але і там її позиції були не настільки сильні. У лютому ЦР запрошує на Україну німецькі війська, за цей "успіх" ЦР за договором з німцями розплатилася з ними українським хлібом, м'ясом, яйцями і сталлю з чавуном. Більшість українців не підтримало цю окупацію, і після її закінчення в грудні 1918 р. українські націоналісти поступово зникають з політичної арени як реальна сила: українці відтепер вибирають між білими і червоними. Українські націоналісти не занадто наполягали на цілісності України: у квітні 1920 р. Петлюра укладає з поляками "варшавську угоду", по якому віддає Польщі Галичину, Волинь і частину Полісся.

Західна Україна жила в ці роки своїм окремим життям, незважаючи на можливість формального об'єднання з іншою Україною. 18 листопада 1918 р. у Львові проголошена Західно-українська народна республіка (ЗУНР), місцевий адміністративний апарат якої був сформований з австрійських органів влади. У червні-липні 1919 р. велику частину території ЗУНР захоплює Польща, а уряд ЗУНР переїжджає зі Львова в Станіслав, але незабаром поляки виганяють його і звідти. Північна Буковина перейшла до Румунії. У 1919 р. у Закарпатті "Народна Рада" приймає рішення про приєднання до Чехословаччині. Далі історія відома: у 1939 р. до УРСР приєднана Галичина і Волинь, у 1945 р. - Закарпаття, а в 1954 р. з нагоди 300-річчя возз'єднання України з Росією РСФСР передає УРСР Крим.

Сьогодні очевидно, що українська суверенізація 1991-2001 р. не принесла нічого гарного народу України. Економічний занепад виявився більш глибоким, аніж навіть у РФ. У цій ситуації Україна щодалі більше поляризується: схід, південь і центр явно тяжіє до Росії і кляне "західняків" за те, що ті заманили їх "у незалежність". "Західники" же звинувачують "наддніпрянців" у тому, що через їхнє москвофільство Україна досі не може стати "повноцінною" європейською державою.

Останнім часом у Галичині всі частіше звучать голоси за необхідність повного розриву не тільки з Росією, але і з всією іншою "москальскою" Україною. Депутат Дмитро Кублицький заявляє про "потребу оформлення Західної України в, скажемо так, щоб не "потрапити під статті", регіон з максимально можливим ступенем автономізації". Для цього необхідно утворення відповідного автономістського руху, метою якого буде "проголошення створення Парламенту й Уряду Західної України, <...> у майбутньому необхідно буде розглянути питання впровадження латинської абетки з переходом на неї в межах автономії. Для зближення з Європою нам буде необхідне "ментальне" відділення від іншої України, не говорячи вже про Росію".

Керівник Центра політичних досліджень "Новий хвиля" і редактор відділу політики газети "Поступ" (Львів) Кость Бондаренко заявляє, що "галицькі політики і суспільні діячі всі частіше стали нарікати на умови, у яких опинилася Галичина. Не та, мовляв, незалежність. З одного боку, є криза ідеї "Великої України" і соборності. Мене особисто в цій ідеї лякає одне: головним союзником західноукраїнських сепаратистів (хай навіть тактичним союзником) неминуче стає Росія". Він підтверджує думку про те, що "розходжень між західняками і наддніпрянськими українцями забагато. Психологи можуть також указувати на розходження в менталітеті галичан і наддніпрянців. Економісти вкажуть на розходження у виробничих пріоритетах. Етнографи - на етнографічні моменти, лінгвісти - на мовні і так далі". Бондаренко упевнений, що "Західна Україна має домогтися статусу автономної республіки в складі України".

Прихильник відділення Західної України депутат Чернівецької міськради Олег Хавич заявляє, що "групи інтелектуалів, які обговорюють проблеми західно-української відособленості, з'являються не тільки у Львові, але й у Тернополі, Станіславові (Івано-Франківську), Чернівцях, Рівному, ці ідеї виходять за межі традиційних інтелігентських кухонь".

Безумовно, об'єднання Білорусії, України і Росії просто необхідно для подальшого існування наших трьох російських народів (як називали до революції великоросів, українців і білорусів): наприклад, за даними опитування на Україні в червні 2001 р. тільки 10% (у першу чергу - жителі Галичини: Львівської, Тернопільської й Івано-Франківської областей) вважають, що Росію й Україну слід розділити закритим кордоном, митницями і візами, а 30% вважають, що Україна і Росія повинні об'єднатися в одну державу. Але об'єднання можливе з всією Україною за винятком трьох областей Галичини, де антиросійські націоналісти безроздільно популярні...

Так чи інакше, необхідність об'єднання України і РФ визнають навіть прихильники УНА-УНСО, тільки вони вважають, що столиця єдиної держави має бути в Києві.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах