Головна
 

Ньюсмейкер Павловський і ньюсмейкер Кім Чен Ір

6 серпня 2001, 13:37
0
8

«YтроRU» описує дві головні новини минулого тижня: приїзд Кім Чен Іра і новий сплеск скандалу після заяви віце-прем'єра Росії Христенка про надання офіційного статусу російській мові в Україні. «Отже, гора родила мишу, і навпаки: Кім Чен Ір приїхав і поїхав, а проблема російської мови в Україні залишилася», - такий висновок Карена Газаряна.

 

Корейський варіант арії варязького гостя, виконаний Кім Чен Іром перед Володимиром Путіним, більше нагадував арію князя Ігоря (з іншої опери): "О, дайте, дайте мені волю, Я свою ганьбу зумію спокутувати!". Тут необхідно зазначити, що універсальна придатність цієї чудової арії в різних обставинах разюча: як було б добре, коли б її свого часу виконав Савік Шустер, вигнаний з однойменної радіостанції за надмирне захоплення футболом в ефірі телеканалу НТВ, що вмить став ворожим. Утім, Кім Чен Ір просив не волі, а – про, дайте, дайте мені! – політичної підтримки, списання боргів, постачань зброї й допомоги російських військових фахівців, і найбільше – демонстративних рукостискань перед оком телекамери, виконаних з почуттям власної гідності й розуміння гідності співрозмовника. Що ж стосується ганьби, то північнокорейський лідер приїхав, мабуть, на його думку, спокутувати не свою, а Путінську "ганьбу", якою сам і покрив президента Росії торік: спочатку пообіцяв згорнути ракетну програму в обмін на західну допомогу в мирному освоєнні космосу, а потім, коли Шредер і Блер захоплювалися дипломатичними здібностями російського президента, взяв і сказав: я пожартував, а Путін, бач, повірив. І от тепер, приїхавши в Москву, Кім Чен Ір усіляко демонстрував серйозність підстав, що змусили його "пожартувати", а не говорити серйозно. Серйозна розмова почалася ще напередодні візиту. В інтерв'ю, розповсюдженому ІТАР-ТАСС, корейський вождь вимовив багато добрих слів про Володимира Путіна, з яким він "розмовляв з відкритою душею". Без тіні зніяковілості переваливши в такий спосіб за цей пікантний епізод, Кім починає атаку з застосуванням важкої артилерії. Атака ведеться проти найдрібнішого, природно, керівника, звичайно ж, найнезначнішої з усіх країн світу – саме Джорджа Буша-мол. Як Зюганов на Чубайса, обрушується Кім Чен Ір на американського президента. Той  Джордж Буш-мол. є ворогом номер один: "Нова адміністрація США, що нашуміла з приводу "ракетної загрози" від Північної Кореї, тепер стала чіплятися до наших звичайних збройних сил, прикріплюючи до них ярлик "загрози". Це повний абсурд, це новий нахабний виклик нам. На добро відповісти добром, на твердість – наджорстокістю – така наша незмінна позиція".

Довгий жаркий тиждень йшов потяг Кім Чен Іра по безкрайній Росії. Й усе навколо ціпеніло, застигало, стушовувалося і скручувалось: їде великий керівник, на перон не виходить, а так – подивиться крізь куленепробивну шибку, жебись чого не вийшло, і далі їде. А всередині, у броньованих вагонах – мовчазна північнокорейськая охорона, і ще – балакучий Пуликовський, і кухаря з цілою лабораторією, і перекладачі, що – могила, ні слова, ни-ни. І не було. Не було жодного слова. Одне тільки глухе мовчання. Журналісти мучилися, робили припущення, прикидали, якими будуть перші слова дорогого товариша на російській землі, сфотографували, ніби-то, навіть потяг, знайшли в ньому отвори від куль, опублікували знімок: дивіться, потяг броньований, але осатанілі вороги революції стріляють по ньому, от скільки ворогів у революції і її натхненника... але – ні-чо-го. Громадська думка ніяк не прореагувала. Російська людина в цю пору року звичайно огірки солить, а не сидить біля екрана телевізора, і взагалі майже не виявляє громадської активності; саме на це був розрахунок гекачепістів, що у серпневий день вирішили побалувати співвітчизників, що лишилися в столицях і великих містах, безсмертною музикою Чайковського і не менш безсмертною хореографією Петіпа. Але тоді сталося страшне, а цього разу – не сталося нічого. Приїхав довгий потяг, сірий, з нього вийшов чоловік в сірому френчі в димчастих окулярах і старомодних блискучих черевиках фасону "похорон Сталіна" і помахав товстими пальцями комусь. Усе відбувалося в обстановці строгої таємності на Ярославському вокзалі. Ця сама таємність і стала основною "фішкою" візиту Кіма. Саме її він і піарив, висловлююючися сучасною мовою. А те,що відбувалося власне в Кремлі, було нудним. Дали обід на честь прибулого диктатора. Потім голови Росії і КНДР Володимир Путін і Кім Чен Ір підписали Московську декларацію, у який корейська сторона заявляє, що її ракетна програма носить мирний характер і не являє загрози для країн, "які з повагою ставляться до суверенітету КНДР", а російська сторона вітає позицію КНДР. У рамках декларації обидві сторони висловили "рішучість сприяти зміцненню міжнародної безпеки". У документі, зокрема, говориться: "Беручи до уваги, що Договір з ПРО є наріжним каменем стратегічної стабільності й основою подальших скорочень стратегічних наступальних озброєнь, керівники двох країн висловили рішучість і в сторіччі, що наступило, всіляко сприяти зміцненню міжнародної безпеки". Кім Чен Ір також підтвердив, що "КНДР має намир дотримуватися оголошеного нею до 2003 року мораторію на запуск балістичних ракет". У свою чергу, Володимир Путін прийняв запрошення знову відвідати Північну Корею в будь-який зручний для нього час. Росія, відповідно до декларації, готова й далі грати конструктивну і відповідальну роль на Корейському півострові. Вона "поважає домовленості КНДР й Республіки Корея, а також підтримує продовження діалогу між Північчю й Півднем без утручань ззовні". Росія також вітала активізацію встановлення офіційних відносин між КНДР і рядом європейських держав і міжнародних організацій.

Так повідомляють інформагентства. "Ми не грозимо ракетами тим, хто нас поважає", – сказав великий керівник. Розмова в стилі "Ти мене поважаєш?", на його думку, повинна злякати Джорджа Буша-мол., головного світового імперіаліста і ворога всього прогресивного людства. Так думає Кім. А от для Путіна він, швидше за все, тільки зайвий аргумент у нескінченній суперечці з Бушем: щоб президент США став поступливішим, йому можна продемонструвати, що північнокорейський одіозний лідер у стані проробити шлях через усю Росію щоб підписати один – насправді не дуже істотний – документ. Тому що згода дотримуватися мораторію й одночасне "фе" з приводу НПРО – це два взаємовиключні поняття, крок уперед, крок назад.

Тепер керівник із Пхеньяна в сірому френчі, що ніби зійшов зі старих дагеротипів, невідомо навіщо відвідає Санкт-Петербург, а потім відправиться в таку ж стомлюючу подорож – назад на батьківщину. І весь його антураж, що давно вже перетворився на імідж, у такий же експортний політтовар, як і ядерний шантаж північнокорейського керівника, потягнеться разом з ним. Виїхав цирк, парад-аллє закінчився.

Куди більші пристрасті розгорілися на самміті голів держав СНД у Сочі. Самміт був неформальним, без краваток, і ця неформальність, що, здавалося б, припускає відсутність сенсацій, виявилася оманливою. Дивним чином сенсація помчалася навздогін президентам, що мирно обговорюють під лемент чайок і стрекотіння цикад наявність інтеграції і відсутність дезинтеграції. А вся річ у тім, що перший віце-прем'єр російського уряду Віктор Христенко саме в цей час мав необережність дати прес-конференцію інформаційно-аналітичному порталу Газетаснг.РуGаzеtаSNG.ru, під час якоїсь прес-конференції відповів на одне з питань приблизно так: "Пошук спільної мови – російської– допоможе нам вирішити виниклі проблеми". Щоб роз'яснити читачу, яке ж зі слів було тим тринітротолуолом, що рвонув, варто лише згадати, що промову перший віце-прем'єр робив про російсько-українські відносини. Не встиг текст прес-конференції з'явитися на загальний огляд в опублікованому вигляді, у дискусію негайно включився корифей мовознавства Г.О.Павловський, що фактично звинуватив Христенка в безвідповідальних і неосвічених спекуляціях. Корифей указав усьому прогресивному людству, що слова Христенка жодною мірою не відбивають лінію президента Росії Путіна й лише заважають правильному розвитку російсько-українських відносин. Що тут почалося! На сайті Газетаснг.РУ виступив доктор політичних наук президент Євразійської медіагрупи Вартан Тоганян, який заявив, що Павловський всього лише, мовляв, ревнує Христенка до "Газети СНД", а результатом цих ревнощів є те, що російсько-українські відносини найбільше страждають від публічних прочуханів, що дозволяє собі кремлівський політтехнолог улаштовувати високому урядовому чиновнику. Треба зауважити, що паралельно з Христенком московський мер Лужков устиг заявити щось про Севастополь чи Крим, і тоді на захист уже мера від політтехнолога Павловського кинувся його радник Костянтин Затулін, що взагалі пішов далі не тільки Христенка і його опонента з "Александер-хауза", а й самого акад. Н.Я.Марра, відомого мовознавця. Затулін висловився в тому сенсі, що українська мова – і не мова зовсім, а діалект російської мови, і так далі, і знайшла коса камінь, так що навіть сам президент самостійної і незалежної України Леонід Данилович Кучма взяв на себе роль арбітра і поставив крапки над "і". Вони виявилися, природно, крапками над "і", так що слово "Киев" завжди відтепер буде писатися "Київ" і російська мова не буде мати статусу державної в Україні. Піддавши критиці слова Христенка й Лужкова, Кучма сказав: "Якщо ми будемо звертати увагу, ми будемо піддавати жару". Таким чином, пан приїхав, пан нас розсудив, Павловський виграв, але дивне мовчання президента Путіна, в якого (а зовсім не в Кучми) Павловський, власне, і служить політтехнологом, так само як і Христенко – віце-прем'єром, залишає ще час і місце для миркувань.

Отже, гора родила мишу, і навпаки: Кім Чен Ір приїхав і поїхав, а проблема російської мови в Україні залишилася.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах