Головна
 

Російський алюміній України: "РусАл" украв "УкрАл"

10 серпня 2001, 09:24
0
7

"Алюмінієва промисловість України дісталася їй у спадщину від СРСР і цілком розділила в минуле десятиліття долю всієї галузі, незважаючи на здобуття республікою політичної незалежності в 1991 р. Хіба що на Україні не було алюмінієвої війни в її "гарячому" сибірському варіанті, тому що коли прийшов час повної приватизації українських підприємств, алюмінієва війна в Росії вже практично закінчилася і гравці на цьому ринку остаточно визначилися", пише "Російський журнал". На думку автора статті Дмитра Старицького, сьогодні вся українська алюмінієва промисловість виявилася в руках російського капіталу.

Первістком української алюмінієвої промисловості став Запорізький алюмінієвий комбінат (ЗАЛК), який зводився одночасно з Дніпрогес у першу п'ятирічку, що на ті часи було прогресивно, тому що алюміній - це "консерви з електрики". Будівництво таких комплексів у Сибіру почалося тільки на початку шістдесятих років. Друге підприємство - Миколаївський глиноземний завод (МГЗ), побудований у сімдесяті під переробку гвінейських бокситів у глинозем. МГЗ відразу став ключовим підприємством у всій алюмінієвій промисловості СРСР, адже власною сировиною для виробництва алюмінію СРСР був забезпечений не більше ніж на 40%.

У радянський час глиноземом забезпечував країну В/ПРО "Разноімпорт". У ньому працювало кілька тисяч чиновників, які справно їздили в закордонні відрядження, але до біржової гри комуністичне керівництво країни їх не допускало з ідеологічних міркувань. Для продажу алюмінію на зовнішньому ринку (частка цього експорту в СРСР була дуже мала, тому що практично весь алюміній споживався ВПК усередині країни) і покупки сировини (імпорт бокситів і глинозему складав до 60% від споживаного) наймалися дрібні біржові трейдери з числа західних підприємців, які за 15% комісії робили всю роботу "Разноимпорта".

1992 року, коли Гайдар пустив усю російську промисловість у "вільне ринкове плавання", алюмінієві підприємства безупинного циклу виявилися кинутими на сваволю долі. От отут-те трейдери, які не хотіли втрачати свій добре налагоджений бізнес, вийшли безпосередньо на керівництво заводів і запропонували роботу на давальницькій сировині - толлінг. Те ж саме відбувалося на Україні, але через відсутність у держави твердої валюти для закупівлі бокситів. До кінця 1992 року на алюмінієвому ринку Росії й України цілком панували західні трейдери, що об'єдналися в офшорний конгломерат Trans World group (TWG) зі штаб-квартирою в Лондоні. Що природно, тому що Міжнародна біржа металів (LME) знаходиться в цьому місті. Керували TWG брати Давид і Саймон Рубени. За координатора проектів по СНД у них правив відомий персонаж алюмінієвих воєн - Лев Чорний.

Поки в Росії йшла алюмінієва війна між підтримуваними TWG компрадорами і "патріотично-настроєними" вітчизняними підприємцями, на Україні в алюмінієвій промисловості цілком панувала TWG. Особливий акцент на українському напрямку своєї роботи TWG зробила в період прем'єрства Павла Лазаренка, коли вона програла в Росії боротьбу за збереження толлінга групі "Сибірський алюміній". Група "Сібал" толлінг практично не використовувала і могла собі дозволити дорогу патріотичну PR-компанію за повернення державі податків, які втрачаються на толлінгу. На Україні толліинг ніхто не забороняв, і TWG через свою офшорку "Morley Treading Ltd" (яка безпосередньо працювала по толлингу з МГЗ) забезпечувала своїх російських партнерів Лева Чорного й Анатолія Бикова дешевою сировиною з країн СНД. Це також дозволяло Красноярському алюмінієвому заводу мінімізувати свої податки.

Остаточний етап російської алюмінієвої війни перемістився на Україну в боротьбі за МГЗ. У середині 1999 р. стало ясно, що той, хто володіє МГЗ, контролює всю алюмінієву промисловість Росії.

Голові "Сибірського алюмінію" Олегу Дерипасці вдалося притягнути на свою сторону менеджмент (крім гендиректора) і Раду трудового колективу МГЗ, які володіли 36% акцій заводу. Боротьба почалася за 64%, які залишилися у власності української держави. На цю частку заводу, крім "Сібалу", ще претендували TWG, окремо від її структури Анатолія Бикова і структури українського ПЕК, пов'язані з Юлією Тимошенко і контрольовані української оргзлочинністю.

TWG, яка практично купила українського прем'єра Лазаренка, надто не турбувалася за результат приватизаційного конкурсу, але все сплутали президентські вибори. Боротьба за МГЗ перемістилася в самі верхні ешелони української влади. На Україну разх по раз високопоставлені лобісти з Росії і США. Досить згадати, що інтереси "Сібалу" лобіював Анатолій Чубайс, а інтереси TWG - Борис Березовський. І вели переговори безпосередньо з президентом Кучмою.

Березовський, як завжди, хотів одержати щось речовинне за щось ефемерне: обміняти українські борги Росії за енергоносії на акції українських підприємств, у тому числі і МГЗ. Але Кучмі було потрібно щось більш істотне. У нього був цейтнот перед другим туром президентських виборів і практично не залишилося грошей на президентську кампанію. Компроміс, що його знайшли Дерипаска з Кучмою, влаштував навіть США. Лазаренко був усунутий від влади, прем'єр-міністром був поставлений Ющенко ("американський зять"), з яким у Дерипаски склалися найтепліші стосунки. Кучма одержав фінансування президентської кампанії. На інвестиційний конкурс були виставлені не 64, а 30% МГЗ, якій й купила нікому не відома фірма "Український алюміній". Крім того, вона єдина зобов'язалася виконати інвестиційне зобов'язання, виставлене Ющенком - побудувати на Україні алюмінієвий завод потужністю в 100-130 тисяч тонн алюмінію в рік. Голова "Українського алюмінію" Герман Ткаченко, виклавши за цей пакет акцій півмільярда гривень, відразу став в українській суспільній думці "олігархом". Але на той момент він ще лишався віце-президентом групи "Сибірський алюміній", яка, володіючи усього лише однією потужністю по виробництву первинного алюмінію - Саянським алюмінієвим заводом, приблизно 100 тис. тонн первинного алюмінію докуповувала на ринку. Одночасно, за підтримкою російського МЗС, "Сібал" пробився на світовий ринок бокситів у Сардинії, Ямайці і Гвінеї, забезпечивши постачання бокситів на МГЗ в обхід TWG. Таким чином, у Дерипаски опинилося 66% (контрольний пакет) МГЗ і контроль над основними поставками сировини для російської алюмінієвої промисловості.

Результат алюмінієвої війни був вирішений. Залишалося тільки чекати, коли позбавлена сировини імперія TWG сама піде з російського ринку, тому що 90% оборотного капіталу групи було притягнуто під дуже високі (за західними мірками) відсотки. Без підтримки російського уряду (яке після приходу до влади Путіна заборонило толлінг), без дешевої сировини - діяльність TWG на території колишнього СРСР позбавлялася надприбутку.

У TWG трапився розкол. Брати Рубени відмовилися від послуг Льва Чорного і скинули російські алюмінієві активи структурам "Сібнафти". Всупереч усталеній думці, Роман Абрамович не став продовжувати алюмінієву війну і запропонував Дерипасці мир. Результатом цієї угоди стало утворення 2000 року на паритетних засадах суперхолдінгу "Російський алюміній", куди ввійшли і "Український алюміній", і МГЗ.

Одночасно відбулася розбіжність Дерипаски й українського прем'єра Ющенка. Причина - відмова "Російського алюмінію" викупити акції, які залишилися у власності української держави, МГЗ за ті ж гроші, що й у 1999 р. Дерипаска запропонував за них у десять разів менше. Інших покупців на акції МГЗ просто не знайшлося. У відповідь Ющенко продав ЗАЛК не "Русалу", а "Ваз-інвесту". Умови продажу - закупівля "Автовазом" на Україні чорного металу для виробництва "Жигулів", що цілком відповідало інтересам "Автоваза", який і так уже весь метал після кризи 1998 р. закуповував на Україні в півтора разу дорожче за ту ціну, яку йому пропонують російські постачальники. Алюміній же ВАЗ традиційно брав із Запоріжжя. Причина - з України легше виводити капітали на Захід. Друга причина - страх керівництва Ваза, що Дерипаска захопить сам автомобільний завод, тому що "Сібал" у 2000 р. став виказувати особливу цікавість до автомобільної промисловості і вже купив два автобусних заводи. У результаті інтерес "Сібалу" до Вазу виявився облудним ходом. Дерипаска купив ГАЗ, а керівництво ВАЗа залишилося з застарілим алюмінієвим комбінатом, у який необхідно вкладати дуже серйозні інвестиції. Серйозних інвестицій Україна навряд чи дочекається найближчим часом. А потреби ВАЗа ЗАЛК може покривати і без додаткових інвестицій.

Таким чином, сьогодні вся українська алюмінієва промисловість опинилась у руках російського капіталу. Новий алюмінієвий завод, що його "Російський алюміній" збирається з майбутнього року будувати під Харковом, теж буде спершу стовідсотковою російською власністю.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах