Головна
 

Süddeutsche Zeitung: Українці віддають перевагу злотому

16 серпня 2001, 14:51
0
5

"Жителі прикордонних з Польщею районів Західної України незабаром можуть залишитися без засобів до існування. Поляки, вступивши в Європейський союз, закриють свою границю для українських гастарбайтерів. Але і без той попит польських "панів" на послуги сусідів починає падати. Охоче беруть на роботи українських жінок. Чоловіки, не знаходячи заробітку, сидять будинку, а після повернення своїх благовірних через кордон з ревнощів б'ють їхній і відбирають зароблені ними долари", пише німецька газета Süddeutsche Zeitung.

Часом вони невидимі, іноді нездоланні. Іноді їх позначають знаками на автобане, іноді вони захищені колючим дротом і мінними полями. Якими різними не були б кордони, вони накладають відбиток на життя людей у прилеглих районах. Інша сторона приваблює роботою, чи добробутом можливістю дешево скупитися, однак іноді там підстерігає ворог. Кореспонденти газети підготували серію матеріалів про те, що вони побачили в прикордонних районах.

Медика. Щоразу, коли автобус наближається до кордону, Ганку й Ігоря охоплює почуття слабості. Вони добре знають процедуру перетинання кордону. Вже п'ять років подружня пара з сільця, яке загубилося між західно-українським Львовом і і польським кордоном, їздить автобусом на роботу в Польщу. Про своє місце проживання вони говорити не хочуть, як не хочуть називати і своїх імен, оскільки те, що вони роблять, є незаконним. "Ліва" робота, часом трохи контрабанди.

Вони відносяться до числа тих десятків тисяч українців, які їздять на Захід, щоб заробити злоті. Злоті міняються на долари вже на польській території. Вдома роботи немає. Ще десяток років тому Ігор був офіцером Радянської Армії, фахівцем з електротехніки. Коли Україна стала незалежною, він пішов зі служби, щоб зайняти місце начальника відділу на заводі, який виробляв батареї. Однак на заводі, як і на інших промислових підприємствах у тих місцях, незабаром сталося скорочення персоналу. В окремих районах Західної України рівень безробіття перевищує 50 відсотків. Але навіть ті, у кого є робота, не можуть почувати себе щасливими, оскільки їхня місячна зарплата не перевищує 30-40 доларів США. При цьому постійно ростуть ціни на електроенергію, газ, воду, ліки, за виклик лікаря і, звичайно, на продукти харчування.

Митник з мікрокалькулятором

На щастя, в Ганки й Ігоря вдома є дві корови, дві кози, кури, великий сад і земельна ділянка. Всім цим господарством займаються бабуся з дідусем і два підростаючих сини. Самі ж вони вже тривалий час їздять "робити долари" у Польщу.

Автобус далекого прямування Львів-Люблін, на якому вони їздять, на кордоні ретельно перевіряють. "Сигарети, спиртні напої, золото, вибухові речовини? - запитують митники. При цьому як польських, так і українських прикордонників, які здійснюють контроль окремо, цікавить одне: вони звіряють у документах в'їздні і виїзні печатки. На підставі цього вони можуть підрахувати, скільки люди заробили на "лівій" роботі. В даний час погодинна зарплата складає від чотирьох до семи злотих (приблизно, 2,20-3,90 німецьких марок). Якщо робочий день складає десята година, і в тиждень один вихідний день, то за місяць виходить до 1 800 злотих (1 000 німецьких марок).

Митники на тій і іншій сторонах кордону все це швидко підраховують за допомогою мікрокалькуляторів і в залежності від настрою забирають 20 відсотків від цієї суми, іноді 10, а часом і геть нічого.

Але ще більш неприємне почуття Ганка й Ігор переживають, коли думають про те, що в найближчому майбутньому цей неприємний кордон буде для них, виходячи з усього, майже нездоланний. Польща в доступному для огляду майбутньому стане членом Європейського союзу (ЄС), східний кордон Польщі перетвориться в кордон ЄС, і для українців буде уведений візовий режим. Зараз вони можуть їздити туди по закордонному паспорті. Брюссель наполягає на тому, щоб Польща взяла на замок свій кордон якомога швидше. Однак уряд у Варшаві вдається до всього можливого, щоб тримати його відкритим якомога довше.

Вигоду від малого прикордонного повідомлення одержує весь район, вигідні для нього також і "ліві" робітники, навіть якщо їхні роботодавці обманюють податкові органи і соціальну касу. Річ у тому, що українці, такі, як Ігор і Ганка, є до всього також покупцями різного роду споживчих товарів у Польщі. З цієї причини на всіх дорогах, що йдуть убік Медики, і безпосередньо в самому прикордонному населеному пункті, назви товарів написані українською і російською мовами. Строкатий хаос реклами на латиниці і кирилиці. В апараті бургомістра Медики можна довідатися, що зайнятість 60 відсотків робочих місць тут залежить від малого прикордонного повідомлення. Зі Сходу сюди надходять прості, але добротні електроприлади й інструменти. У зворотному напрямку йде дешева корейська й індонезійська електроніка, яка проробила до цього шлях через західні держави. Польща для українців теж Захід. Усе, що є на польському ринку, представляє для них інтерес, починаючи від продуктів харчування.

ЄС не подобається кордону в її нинішньому стані, оскільки органи поліції багатьох країн союзу, насамперед, карне відомство цієї організації, дотримується думки, що на таких прикордонних переходах, як Медика, процвітає не тільки корупція. Через них у країну надходять наркотики з країн Середньої Азії, фальшиві гроші і підроблена продукція заводів України і Росії. Через Медику назавжди розчиняються на неозорих просторах колишнього Радянського Союзу викрадені на Заході автомобілі, а звідти в борделі і на вулиці надходять молоді жінки. Польща є центром усіх цих справ, які доставляють чимало турбот Европолу.

Далі проблема з біженцями з країн третього світу. Польські митники постійно витягають з вантажівок афганців, тамілів чи африканців, зупиняють їх у прикордонних огороджень, які збереглися з радянських часів. Однак у Брюсселі вважають, що число тих, хто попадає в країну нелегально, у кілька разів більше, оскільки професійні провідники підкуповують митників.

"Принизливі плани"

З погляду Брюсселя польсько-український кордон - це червона смуга, на якому повинні постійно "горіти всі сигнальні лампи і бриніти дзвоники тривоги", як висловився у Варшаві один чиновник ЄС. Затверджується, що вже, нібито, розглядається питання про введення туди після вступу Польщі в ЄС міжнародних митних і прикордонних підрозділів. У всякому разі, польська преса називає ці "плани принизливими".

Уряди Варшави і Києва все-таки заявили про створення робочої групи, які повинна розробити концепцію малого прикордонного повідомлення між майбутнім членом ЄС Польщею й Україною. "Це наша остання надія", - говорить Ігор. Тоді до нього вже ніхто не буде приставати, якщо доведеться їздити по Польщі в пошуках роботи, продовжує він. "Ми в радянські часи засвоїли, як обманювати органи влади і контролерів". Проте, він щодалі більше морщить своє чоло. Навіть чимало інтелектуалів обох країн, раніше завжди бачили друг у другу "заклятих ворогів", активно виступають за збереження малого прикордонного повідомлення. У Львові ліберальний журнал "Ї", який пише про культуру, присвятив цій темі весь свій останній номер.

Головний редактор Тарас Возняк побоюється, що кордон знову "відокремить Західну Україну від Європи". Регіон навколо Львова, починаючи із середньовіччя і кінчаючи другою світовою війною, входив до складу то Польщі, то Австро-Угорщини, то знову Польщі, поки не стала на чотири з половиною десятиліття радянським, потрапивши, таким чином, усупереч волі більшості населення, під егіду Москви. 85 відсотків населення є прихильниками греко-католицької церкви, що перебуває в підпорядкуванні Ватикану, п'ять відсотків - римсько-католицької. Місцева еліта була завжди орієнтована на Захід. Тепер Возняк змушений говорити так: "Ми не хочемо знову в ролі тих, хто проиграв свою історію".

Гордість за Радянський Союз

Ігорю і Ганке не до історичних категорій. "Відбудеться те, що має відбутися", - говорить Ігор. Для нього більше немає ніяких гарантій з того моменту, коли розпався Радянський Союз, яким він пишався, форму армії якого він носив. Обоє знають, що кон'юнктура в будівельному секторі Польщі щодалі більше погіршується. Усе менше чоловіків з його села знаходять там роботу, зате зростає попит на жінок для робіт як прибиральниць, чи гувернанток для робіт у саду. Одна варшавська газета інтелігенції звернулася в одному зі своїх матеріалів, які розповідають про українок, до Польщі з закликом, не бути в звертанні з ними зарозумілими. Поляки не повинні забувати, що десятиліття тому сотням тисяч з них теж доводилося за пару марок за годину працювати в німців, оскільки батьківщина нічого не могла дати заробити.

У багатьох західно-українських селах у прикордонних районах склалася з цієї причини незвичайна ситуація: жінки працюють, а чоловіки сидять будинку, охороняють житло і садиби, дітей і худобу. Деякі з розладу, заклопотано повідомила Ганка, починають пити, оскільки чоловік у будинку завжди був хазяїном і має утримувати родину. Так було завжди, і так повинне залишатися далі. Насамперед, цим страждають молоді люди, яких гризе почуття ревнощів. Коли дружина повертається з Польщі, розповідає Ганка на прикладі багатьох родин, її спочатку б'ють, потім чоловік відбирає в неї з працею зароблені долари.

Насильство безробітних чоловіків стало темою розмов серед українок, які в'їжджають у Медыку і виїжджають з її. Ігор задумливо вимовляє: "У тому, що кордон закриють, у цьому для наших родин є не тільки погана сторона". Потім продовжує: було б найкраще, якби все стало, як у радянські часи. Тоді в кожного була робота, це додавало людині впевненість, навіть якщо на карбованці мало що можна було купити. Те, що люди радянської України тоді практично не могли виїжджати за кордон, те й у цьому, за його словами, можна було знайти гарне: "Кордон у той час нам не навіював страх". (Переклад: Иносми.ru).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах