Головна
 

Росія й Україна. Інтеграція чи співробітництво?

17 серпня 2001, 09:22
0
4

"Здавалося б, заголовок позбавлений змісту. Не буває інтеграції без співробітництва - і навпаки", пише в продовження полеміки щодо російсько-українських стосунків у "Російському Журналі" автор Максим Кваша. "Але, як це часто буває в політиці, а в російській і тим більше російсько-українській політиці, слова змінюють зміст і набувають геть несподіваного забарвлення. Читаючи пресу, переконуєшся, що "російсько-українська інтеграція" стає одним з неоімперських кліше - із серії геополітичного марення".

Недивна алергія й українських еліт, і розважливих росіян, і Заходу, хоча саме його і хотілося б залишити за дужками, тому що сама ідея щодо істотного впливу останнього на пострадянську динаміку є типовим кліше тієї самої неоімперської ідеології. Реальна західна ангажованість у політичні й економічні процеси на Україні - незначна. Незначна, тому що незначні відповідні економічні інтереси. Справді, якщо нинішня перспектива дефолта цілком придатної для порівняння по розмірах Аргентини ставить під загрозу інтереси, виражені в десятках мільярдів доларів, то навіть повної дезинтеграції України не помітить практично ніхто.

Утім, деякі росіяни помітять. Помітять, тому що має місце співробітництво. Співробітництво, виражене в помітній частці торгового обороту, у російській власності на Україні й української в Росії - у взаємному бізнесі, коротше кажучи. Абсолютно правий Яков Паппе, коли, говорячи про російсько-українські стосунки, вирішив говорити про конкретні інтереси конкретних корпорацій і взагалі не чіпати загальнополітичні питання. Помітять (природно!) і українці, у тому числі і ті, що їдуть у Росію щодалі більшими юрбами на заробітки - торгувати, будувати, водити тролейбуси, - погоджуючись на будь-яку чорну роботу.

А от питання, чому це так, чому Україна, яка до розпаду СРСР не поступалася РСФСР за рівнем життя, так стрімко зубожіла, вимагає окремого розгляду.

Перше пояснення (див., наприклад, статтю Володимира Маленковіча) полягає в тому, що Україні не поталанило - за радянської влади там були розташовані підприємства важкої промисловості, які виявилися непристосовані до ринкового середовища. Певна логіка і частина правди в цьому, звичайно, є. Але хіба поталанило Білорусії, де саме була розміщена легка промисловість? Чи Казахстану, з його найбагатшими природними ресурсами?

Друге - "розрив господарських зв'язків". По більшій частині це - евфемізм для кінця халяви. Вигідні контракти неможливо зупинити ніякими політичними чи неполітичними обмеженнями. У трохи перебільшеному вигляді звучить це так: от раніше ви купували наш цукор, а тепер ви його в Бразилії купуєте в два рази дешевше; от раніше у нас ваш бензин був, а тепер ви його в Німеччину продаєте (у два рази дорожче); от раніш ви танки купували, а тепер вам танки не потрібні.

Третє пояснення - економ-політичне. В перші роки реформ серед економістів і політиків був украй популярний анекдот про те, чому треба уважно стежити за українськими новинами. Тому що там усе роблять навпаки і по дорозі наступають на всі можливі граблі - гарне виходило наочне приладдя на той приклад, як не треба робити. Як емісія приводить до гіперінфляції, як взаємозаліки руйнують бюджетну дисципліну, як корупція приводить до руйнування навіть того малого, що могло б інакше називатися діловим кліматом, як безглузде політичне протистояння приводить до паралічу влади й остаточної дизфункції державних інститутів, як нездатність зробити щось зі своєю економікою приводить до спроб паразитизму на чужий (це до епосу про тарифи на прокачування енергоносіїв і газові борги).

Направду, російські інтереси полягають зовсім не в тому, щоб скоріше інтегрувати Україну, а в тому, щоб наші сусіди стали жити краще і багатше. Сусіди по злиденній комунальній квартирі скандалять куди частіше, ніж забезпечені бюргери, які живуть по сусідству в упоряджених квартирах. Чим успішніше піде економічний розвиток на Україні й у Росії, тим більше буде взаємних вигод.

Мабуть, треба визнати, що російська політика останнього десятиліття стосовно України була на рідкість невдалою. Саме неоімперські комплекси (можливо, неусвідомлені) перетворили Україну на великого і, додамо, практично безнадійного боржника, а Росію (здебільшого в особі великих корпорацій) - на заручника внутрішньої політики  країни, яка щодалі стрімкіше "бананізується". У найбільш просунутому варіанті ідея звучала як перетворення Росії в міні-мвф для країн СНД, тобто в джерело кредитів, які обмінюються на економічну політику і власність, принципову для торгової інфраструктури Росії. Кредити дали і продовжують давати, у проекті бюджету 2002 начебто б навіть передбачений їхній істотний ріст, а з політикою нічого не вийшло. І Україні, і Білорусії де факто потрібні тільки російські дотації і ринки. Ну, з ринками зрозуміло, а от з боргами виходить не дуже - навіть їхній обсяг виявляється предметом найжорстокішого багаторічного узгодження.

Але ж саме російські експортні потоки й особливий торговий режим для СНД стали першопричиною паралічу української політики, так само як існування трагікомічного режиму Лукашенка в Білорусії. Зверніть увагу, практично всі корупційні скандали на Україні мають у своій основі або газ, або енергетику, або розрахунки з російським військовими, або всі разом. Якби споконвічно замість безвідповідального загравання проводилася справді тверда політика, по типі "все за гроші, причому за справжні гроші, за світовими цінами, без бартеру і міжурядової лабуди" - неодмінного джерела корупції і величезних станів навколоурядових ділків, - наші партнери по СНД були б змушені вести куди більш відповідальну внутрішню політику, грунту для корупції було б куди менше, і позитивні результати переходу до ринку вийшли б на поверхню куди раніше.

Так що в Росії тільки один шлях - співробітництво з Україною, таке ж, як і з всіма іншими. А інтеграція, зближення - не згадуйте, їй Богу. Якщо це кому-небудь потрібно, наші країни і так зблизяться. Рівне настільки, наскільки це вигідно – не Росії й Україні "як таким", а тим, хто працює - у бізнесі чи культурі, ЗМІ - де завгодно. Нам є де співробітничати. А от владі треба засвоїти урок: неоімперство непродуктивне.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах