Головна
 

Гострі грані пострадянського переділу

17 серпня 2001, 10:13
0
6

"Циніки запевняють, що люди чи держави об'єднуються виходчи з загальних інтересів не в ім'я творення, а для боротьби з кимсь або чимось. Це не потребує доказів, коли йдеться про військові блоки", пише оглядач російської "Незалежної газети" Катерина Тесемнікова в статті про останні за часом мотиви інтеграції того, що залишилося від СРСР...

Циніки  запевняють, що люди чи держави поєднуються, виходячи з загальних інтересів не в ім'я творення, а для боротьби з кимсь чи чимось. Це не потребує доказів, коли йдеться про військові блоки Скажемо, для протистояння один одному США ініціювали створення НАТО, а СРСР - підписання Варшавського договору. Але тоді в нас говорили про боротьбу "сил соціалізму і прогресу" з "силами імперіалізму і реакції". Зараз йтиметься не про те, наскільки толерантними один до одного стали відтоді Москва і Вашингтон, а про останні за часом мотиви інтеграції того, що залишилося від СРСР.

РЕГІОНАЛЬНІ СОЮЗИ

На пострадянському просторі об'єднання формуються не тільки на підставі спільності військово-політичних інтересів (учасники Договору про колективну безпеку (ДКБ) намагаються бороти з ісламським екстремізмом, однієї з негласних цілей російсько-білоруського союзу стало бажання протистояти розширенню того ж НАТО, який надовго пережив свого ідеологічного супротивника), але і на економічній основі. Члени економічних союзів теж не від того, щоб "дружити проти когось". Так, ГУУАМ, який задекларував метою відтворення "Великого шовкового шляху", тепер виробляє методи спільної боротьби із сепаратизмом. Більш того, керівники Грузії, України, Узбекистану, Азербайджану і Молдавії із самого початку не приховували, що мають намір "протистояти імперським амбіціями Росії". Як це не парадоксально, але і Євроазіатське економічне співтовариство (Евразес) набуло більш-менш реальних обрисів (переродившись із митного союзу) лише після активізації гууамівців, які заговорили, зокрема, про формування на території держав-учасників зони вільної торгівлі.

Тепер багато хто думають, що і СНД корисно було б (пройшовши таким чином оздоровчу процедуру) з чимось поборотися. На останньому самміті Співдружності в Сочі загальним ворогом були оголошені наркотики. До протидії наркотранзиту намагається підключитися Іран. Не дуже давно посол ІРІ в Москві в розмові з кореспондентом "НГ" поскаржився, що Тегеран витратив величезні гроші на зміцнення кордону з Афганістаном, але припинити потік наркотиків не вдається. Туркменія, яка має з Іраном прозорий тисячокілометровий кордон, стала коридором для поставок туди афганського зілля. Однак президент Туркменії і стоїть на порозі визнання режиму "Талібану", хоча його лідери не тільки не заборонили наркобізнес, але обклали опійний мак податком.

Наркотики привели до росту випадків легалізації незаконних доходів у Казахстану і Киргизії, що вигідно відрізняються від інших центральноазіатських країн більш розвитими банківським системами. Ще одним напрямком вкладення наркогрошей стали приватизовані в державах Центральної Азії підприємства.

От і вирішили "навалитися на наркотики всім СНД", а заодно і реанімувати чудову у своїй марності конфедерацію. Днями про це добре розповідав Олександр Лукашенко, який чомусь визнав за необхідне в такому контексті вколоти ГУУАМ. Білоруський президент без натяків заявив, що ГУУАМ створювався "у спис" Союзу Білорусії і Росії, тобто "дивлячись на темпи розвитку білорусько-російського партнерства в президентів Грузії, Узбекистану, України, Азербайджану і Молдавії зіграла ревнощі" і вони створили "даремне утворення в рамках СНД".

Відповідь негайно пішла з грузинської держканцелярії, яка оголосила, що ГУУАМ почав створюватися в 1997 р., раніше за Союз Росії і Білорусії. Перше їх об'єднала загальна позиція за договором про звичайні збройні сили в Європі, потім по транспортуванню енергоносіїв, створенню транспортних коридорів, Причорноморсько-Прикаспійському співробітництву. Все це і досі зближає лідерів Гууаму не тільки між собою, але, наприклад з турками. Анкара не ховає своєї зацікавленості в розвитку співробітництва в політико-військовій і торгово-економічній сферах із членами Гууама. Недавно міністр оборони Туреччини Сабахаттін Чакмакоглу приїжджав у Крим, де йшлося про постачання Україною в Туреччину важкого озброєння, зокрема тисячі танків Т-80, а також про реалізацію міжнародного проекту "Блек-Сі-Фор", розроблювального шістьма державами Чорномор'я. ГУУАМ не впав, навіть незважаючи на прогнозовану навесні цього роки зміну політичних пріоритетів Кишинева. Після перемоги на виборах у Молдавії комуніста Володимира Вороніна експерти попереджали, що Росії не варто зваблюватися. Багато хто з буцімто проросійських кандидатів перемагав на виборах у країнах СНД. Навіть Едуард Шеварднадзе в порівнянні зі своїм легітимним попередником Звіадом Гамсахурдіа був більш виграшним для Москви варіантом. Час розставив усе на свої місця, і навряд чи не єдиним мотивом для проведення Тбілісі політики добросусідства у відношенні Москви стала залежність Грузії від поставок російського блакитного палива. От і зараз Міністерство палива й енергетики Грузії веде переговори з міжнародною групою компаній "ІТЕРА" по проекту угоди про подачу природного газу "Тбілгрес".

Проте грузинським політикам не варто ображатися на емоційні вислови білоруського лідера. Лукашенко погано говорив про Гууам не стільки для того, щоб інших насварити, скільки щоб себе похвалити. Тоді ж, до речі, він висловився за "регіональні союзи усередині СНД, які не розколюють Співдружність", і сказав, що вважає за можливе функціонування об'єднань держав з різнорівневою інтеграцією. При цьому Лукашенко без удаваної скромності завив, що "Союз Білорусії і Росії ніяк не розвалив СНД. І показав іншим країнам, як можна розвивати відносини".

Показово, що за останнім часом саме представнику офіційного Мінська вдалося ще раз "розкрутити" одного з найактивніших прихильників Гууама - Гейдара Алієва - на відвертість у відношенні боротьби Росії із сепаратизмом. На недавній зустрічі з білоруським прем'єром Єрмошиним президент Азербайджану виразився в тім плані, що дії федералів у Чечні виправдані і відповідають міжнародним нормам. Однак азербайджанському лідеру традиційно здалося за необіхдне ввернути оборот про "байдужість світового співтовариства до конфлікту навколо Нагорного Карабаху". "КАСПІЙСЬКА П'ЯТІРКА"

У принципі прагнення Баку присісти в реверансі перед Москвою зрозуміло - останнім часом загострилися його стосунки з Іраном і Туркменією. Тегеран, посилаючи військові літаки баражирувати над Азербайджаном, попередив, що має все необхідне для охорони свого сектора в Каспійському морі і має намір уживати заходів до всіх іноземних компаній, які спробують вести роботи в 20-процентному секторі іранського узбережжя. Баку ж наполягав, що про секторальний розподіл ще ніхто не домовлявся. Тоді ж президенти трьох прикаспійських країн, які обговорювали на самміті в Сочі тему Каспію, заявили про недоцільність перегляду морських границь. Вони начебто б спочатку навіть погодилися, що, позаяк РФ, Азербайджан, Казахстан і Туркменія (президент якої, щоправда, на самміт не приїхав) є правонаступниками СРСР, а проблеми кордонів на Каспії між СРСР і Іраном були свого часу вирішені, довгоочікувану зустріч лідерів прикаспійський держав можна провести і без іранського лідера. З'ясовувати, була на сочінському самміті така розмова чи ні, у Москву приїжджав заступник глави МЗС Ірану Алі Ахані, який натякнув, що ігнорування думки Тегерана може привести до втручання зовнішніх сил, які загрожують інтересам прибережних країн. У російській столиці іранського представника заспокоїли. Тут вітають позицію Тегерана, яка зводиться до того, що посилення присутності НАТО в Азіатському регіоні являє загрозу безпеки Росії й Ірану, а також Індії і Китаю. Тегеран свого часу пропонував провести чотирибічну зустріч.

Те, що суперечка навколо нафтових родовищ послабляє позиції Азербайджану, почали розуміти й у Баку. Тут уже говорять про те, що ситуація, яка склалася на півдні Каспію, "грає на руку недругам двох сусідніх держав". Та й з погляду економічного прагматизму, мабуть, що у випадку наростання напруженості у відносинах можуть провалитися і проекти у сфері електроенергетики, зокрема по поставках у Нахічевань. Не обійшлося в Баку і без нагнітання внутрішньополітичних пристрастей. Азербайджанські комуністи заявили, що "напруженість, яка нагнітається на ірано-азербайджанському кордоні, грає на руку нашим загальним ворогам. Йдучи на приводу у своїх закордонних хазяїнів, так звані політики і деякі ЗСІ в погоні за дешевою сенсацією намагаються загострити ситуацію і перетворити її в міжнародний конфлікт. Необхідно раз і назавжди закрити дорогу тим, хто намагається перетворити Азербайджан у полігон з'ясування стосунків між Росією й Іраном".

 ЧИ МОЖНА ДРУЖИТИ НЕ ТІЛЬКИ "ПРОТИ"

У момент загострення азербайджано-іранських відносин у Тегерані щодалі більше стали говорити про будівництво газопроводу, який зв'яже Іран і Вірменію. Єреван і Тегеран привітали участь у цьому проекті зацікавлених країн, і зацікавлені знайшлися. Віце-прем'єр РФ Віктор Христенко оголосив, що Росія готова розглянути питання про свою участь у проекті будівництва цього газопроводу. Одночасно Тегеран активізував контакти з партнером Вірменії і Росії по Євразес - Киргизією. Недавно заступник голови МЗСу Асанбек Осмоналієв обговорював у Тегерані з міністром закордонних справ Ірану Камалем Харрази питання спрощення візового режиму. Поки киргизький дипломат вів переговори в Ірану, Аскар Акаєв обговорював у Чолпон-Ате з представниками делегації конгресу США перспективи розвитку киргизько-американського співробітництва. Треба сказати, що політика компліментарности в киргизького керівництва рідко кульгала. Так, Бішкек вступив у Всесвітню торгову організацію, ігноруючи домовленості, досягнуті в рамках Митного союзу про координацію своїх контактів із ВТО. Однак сприяння в питаннях збереження безпеки Киргизія чекає від Росії. Днями в Москву заїздив міністр оборони Есен Топоєв поговорити про перспективи військового співробітництва з російським колегою. Крім того, що зараз знаходиться в Бішкеку штаб Колективних сил швидкого розгортання (КСБР) на центральноазіатському напрямку готується до командно-штабних навчань. Росія першої виконала прийняті на себе зобов'язання і сформувала батальйон на базі 201-й дивізії в Таджикистану. По батальйону до складу КСБР виділили також Казахстан, Киргизія, Таджикистан.

Усі вони побоюються ісламських екстремістів, причому як "своїх", так і тих, які дислокуються зараз на афганській території. Щоправда, військові експерти в Душанбе думають, що талібам не удасться до весни наступного року домогтися значного успіху на півночі Афганістану, оскільки сили Північного альянсу розгорнули активні бойові дії в ряді північно-західних і південно-західних районів Афганістану і мають у своєму розпорядженні достатню кількість зброї і боєприпасів. Самі ж "жителі півночі" стверджують, що деякі польові командири талібів переходять на сторону альянсу через дискримінаційну політику керівництва талібів до непуштунського населення. Можливо, це тільки пропагандистська риторика, але політика талібів справді рясніє звірствами. На минулій тижні в Кабулі привселюдно повісили чотирьох чоловік, яким судова влада талібів інкримінувала організацію вибухів в афганській столиці. Протест в усьому світі викликав також арешт 24 співробітників "Шелтер Нау Інтернешнл", включаючи громадян Австралії, Німеччини і США.

Усі спроби врегулювання ситуації в Афганістану в рамках групи "6+2" чи індивідуальні - ті, що їх іниціюють Москва чи Ашхабад, поки результатів не дали. Причому якщо до Москви після афганської війни довіра остаточна підірвана, то туркменська влада запевняє, що здатна умиротворити воюючі сторони. Разом із тим витрати політики, яка проводиться туркменським керівництвом, при всіх її плюсах найчастіше заважають врегулюванню не тільки чужих проблем, але і своїх власних. Неоднозначно була сприйнята у світі ліквідація Туркменського театру опери і балети "як далекого національним традиціям". Однак не раз висловлювалася думка, що тверда політика туркменського керівництва визначена складним ландшафтним розташуванням республіки: тут дуже мало води. У Туркменії навіть відзначається національне свято "Крапля води - крупиця золота", вигадане президентом, щоб нагадати про цінність води в умовах пустельної республіки, а також сприяти передачі з покоління в покоління традицій дбайливого ставлення до водяних ресурсів. Залишається розраховувати на нафтогазовий комплекс. Зараз його інвестиційні можливості збираються вивчати компанії Dragon Oil, Shell, Schlumberger, а також російські "Петроальянс", "Інтерпайп", "Волгабурмаш". В Ашхабада є проекти, які передбачають залучення іноземних інвестицій у розробку спірних родовищ, включаючи той же "Сердара" (в азербайджанській версії "Кяпяз", а в радянській інтерпретації "Проміжне"), але він може виявитися під сумнівом, як і проект Транскаспійського газопроводу для доставки туркменського газу на світові ринки через території Азербайджану, Грузії і Туреччині.

Поки позиція Ашхабада по Каспію не дала йому союзників у жодній із прикаспійських держав. Але і для них самих нерозв'язаність проблеми статусу моря-озера може зірвати цікаві проекти. Поки ж Тегеран твердо дотримується принципу розділу Каспію на рівновеликі 20-процентні зони. Москва, Астана і Баку виступають за розмежування дна Каспію по модифікованій серединній лінії при збереженні основної частини водяного простору в загальному користуванні. Начебто б до такого рішення за певних умов схиляється й Ашхабад. Суперечки ведуться довго, і єдине рішення, що напрошується в контексті всього вищесказаного, - це об'єднання п'яти прикаспійських держав у новий регіональний союз. Ідею "каспійської п'ятірки" вже оголосив Віктор Калюжний.

З культурою політичного компромісу поки слабенько майже у всіх керівників нових незалежних держав. Так що поки виходить: щоб з кимсь подружитися, треба з кимсь насваритися.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах