Головна
 

Лукашенко поступився Кучмі дружбою з Путіним

28 серпня 2001, 08:37
0
7

"Свято в Києві вийшло з розмахом, як і планувалося. Здавалося, вся Східна Європа раділа. Президент Польщі Кваснєвський і лідер Македонії Трайковський були в Києві дорогими гостями. Але найдорожчим гостем був Володимир Путін...", пише російське інтернет-видання Ранок.Ру. Автор матеріалу Костянтин Білоцерківський називає візит Путіна в Київ "епохальним"...

Минулий тиждень був тижнем свят. Офіційних, помпезних і скромних, майже приватних. Найвеличнішою подією була десятилітня річниця незалежності України, відзначена в Києві із шумом бронетехніки і тріском вертольотів над Хрещатиком. Святом для української опозиції стало оголошене буквально напередодні святкування рішення президента Кучми не балотуватися в 2004 р. на третій термін. І, нарешті, світле свято для білоруського президента Олександра Лукашенка: ще один претендент на вищу державну посаду – Семен Домаш - відмовився від участі у виборах. Домаш з воза – Батьку легше.

Свято в Києві вийшло з розмахом, як і планувалося. Здавалося, вся Східна Європа раділа. Президент Польщі Кваснєвський і лідер Македонії Трайковський були в Києві дорогими гостями. Але найдорожчим гостем був Володимир Путін...

Візит Путіна в Київ, безсумнівно, епохальний. Його попередник, який відвідав українську столицю за багато років після Біловезької пущі, приїхав у гості вже не до свого колеги по однойменних угодах Кравчуку, а до його наступника Кучми, і змушений був вдавати гарну міну при поганій грі, тому що Україна і Росія спочатку поділяли Чорноморський флот, а потім ніяк не могли домовитися, хто кому і як платитиме за газ.

З Путіним усе інакше. Володимир Володимирович енергійно взявся за розбудову російсько-українських відносин. У цьому йому допомогла найжорстокіша політична криза, яка спалахнула в Києві торік. Криза виконала для зовнішньої політики Путіна ту саму доброчинну функцію, що і ціни на нафту – для внутрішньої. До того ж, президент України тоді дуже потребував підтримки. І вона була йому зроблена. Кучма в боргу не залишився, давши зрозуміти, що вміє бути вдячним: уперше за багато років Москва і Київ просунулись у питаннях врегулювання газової заборгованості. Тепер необхідно не зменшувати темп і продовжувати демонструвати зворушливе єднання в прагненні до ідеалів добра, справедливості, демократії, etc. Що і було зроблено на минулому тижні.

Путін – найпопулярніший закордонний політик на Україні. Рейтинг російського президента, згідно з опитуваннями громадської думки, вище сорока відсотків, що надзвичайно багато для лідера іншої держави. Активні члени українського суспільства, які звертають погляди свої на Москву, множаться з кожним днем. У день прильоту ВВП у Київ таких ще додалося, та й погляди були звернені в буквальному значенні слова: президентський літак трохи запізнювався. "Вони лежать і марять: ну що ж він не їде." Тридцять хвилин напруженого чекання. "Але от, гляньте, якийсь птах усе ближче і ближче по повітрю мчить." Це не птах, це літак Президента Росії. І от уже виструнчилися піонери, пардон, молоді українці й українки з квітами, хліб-сіль, оркестр, почесна варта, посмішки, спалахи, рукостискання, обійми і кортеж, який мчить із аеропорту "Бориспіль" у центр столиці незалежної України, де вже давно чекають, тремтять: от він, він їде, їде, їде. Прості люди заповнили вулиці і площі, висипали на балкони, поліція ввічлива, але строга, і знову спалаху, Леонід Данилович виходить зустрічати: широка посмішка, рукостискання... Зал у палаці "Україна", Кучма виголошує промову. Найголовніші слова: "Нам не треба йти на Захід, ми вже там".

А наступного дня – парад. Майдан Незалежності, в ударний термін відремонтований зусиллями мера Києва Омельченка, прикрашений стелою в кращих традиціях Зураба Церетелі: вгорі прикріплена панночка, яка символізує незалежність. Унизу, під стелою і, в певному розумінні, під панночкою - президенти Кучма, Путин, Кваснєвський і Трайковський. Повз них нескінченною колоною йде-гуде темно-зелений шум – військова техніка, установки "Град", танки, бронетранспортери. У небі – вертольоти і літаки: "И верьте нам, на всякий ультиматум / Воздушный флот сумеет дать ответ". Усі вірять. Усі посміхаються. Путін розмовляє зі спікером Верховної Ради Плющем, який в'ється навколо російського президента, і зі своїми колегами.

Після того, як усі відгриміло, відгуркотіло, відтріщало і відлітало, Путін і Кучма проїхалися по Дніпру. Путін висловився за підсумками свого візиту на Україну: "Братерство Росії й України - не легенда, а факт історії, і тому загальне майбутнє Росії й України – це майбутнє двох європейських держав, дуже близьких і зв'язаних одна з одною".

Ці слова знаменують нову епоху в російсько-українських відносинах. Немає сумнівів, що Росія офіційним Києвом більш не сприймається як антипод Заходу. Загальний рух на Захід повернув відносинам романтику початку дев'яностих: разом відректися від старого світу, обтрусити його порох з ніг, тільки от тепер рух отримав вектор: цивілізоване входження в загальноєвропейський будинок (забутий горбачовський термін), а не щось відцентрове – у деяку "свободу", у нікуди, по суті. Визначеність досягнута. Україна і Росія – ті, що йдуть разом.

Цікаво, що такий могутній піар-потенциал, як десятиліття української незалежності, не був використаний у передвиборчій і іншій цілях Олександром Лукашенком, білоруським Батькой, який не побажав перетворюватися в київського дядька й залишився вдома. Поки Кучма, Путін, Кваснєвський і Трайковський на Майдані Незалежності "дивились на небо та й думку гадали", Лукашенко був зайнятий власною вотчиною: відвідував різні міста і села Бєларусі, щоб в улюбленій манері перевірити стан справ на місцях і, коли що не так, негайно віддати розпорядження виправити. Пан приїде, пан нас розсудить. Прагнення Лукашенка, що чинить на кшталт Хлестакова з безсмертної комедії Гоголя "Ревізор", бути "скрізь, скрізь", а не покладатися на тридцять тисяч кур'єрів, пояснюється аж ніяк не браком кур'єрів або змаганням до зміни місць, а найсерйознішим станом справ у Білорусії і піклуванням президента про добробут співгромадян. Піклування гостре опанувало А.Г. Лукашенка в передвиборчий період. Громадяни Білорусії мають гідно оцінити турботу великого керівника, якому ніколи дивитися на вертольоти і танки, кататися по Дніпру, вітати сусідів і друзів і навіть спілкуватися з "великим братом", коли країна чекає: що ж ще від щедрот Батьки перепаде: кілограм картоплі чи банка сметани до 9 вересня.

Опозиція витлумачила відсутність Лукашенка в Києві по-своєму: мовляв, Олександр Григорович – не занадто бажаний гість, а Кучма і Путін дають зрозуміти, що не прагнуть публічно підтримувати Лукашенка. Так це чи ні, сказати важко. З іншого боку, Лукашенко, напевно, не надто хотілося сусідити під стелою з Кваснєвським і Трайковським, тому що його кращий друг – це серб Слободан Мілошевич. Однак дружні почуття виявити не вдасться через передвиборний період, та й навряд чи Лукашенко стане відвідувати Мілошевича у швейцарській в'язниці і давати приятельські напучення прокурору Карлі Дель Понте.

Лукашенко, мабуть, настільки упевнений у непорушності власного становища серед друзів і сусідів, що великодушно поступився Кучмі й Україні ролею перших друзів Росії. Підтвердивши свій авторитет головного інтегратора слов'янських народів і держав, які розступилися і з нетерпінням чекають дев'ятого вересня.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах