Головна
 

Рік України

29 серпня 2001, 09:33
0
6

"Ніколи ще відносинам з Україною не приділялася така увага на російському телебаченні й у газетах, як протягом минулого тижня", пише головний редактор російської газети "Московські Новини" Віктор Ослюк.

Десятиліття української незалежності. Візит у Київ Президента Росії. Нечуваного розмаху радянський військовий парад на Хрещатику. А паралельно з цим чергові безрезультатні переговори прем'єрів по боргах за російський газ. Перейменування величезного готелю на головній київській площі з "Москви" у "Україну"...

Все це настроїло колег на якийсь іронічний тон не тільки стосовно свята, скроєного по кращих партійно-урядових мірках, але і до самої винуватниці торжества - "неньки України". Відомий політолог у шановній газеті не виключає швидкого розпаду України на дві держави - російськомовний Схід і зациклений на своїй "українськості" Захід. Версія видає лише одне: останній раз маестро прогнозу відвідував Україну років вісім тому. Відносини українських Заходу і Сходу - це та повільна хвороба, яка ніколи не приведе до смерті.

У свою чергу, підозрілість до Росії - один з центральних настроїв української політики. Мало того, що наша країна - донор, так їй ще прийнято в Києві не довіряти і вередувати. Московські ж настрої - іронія і зарозумілість. Гляньте хоча б на заголовки тижня: "Над Києвом пролетіла незалежність", "Держава втрачених можливостей", "Київська десятилітка: атестат незрілості"...

Таке враження, що за весь народ з Україною дружить один наш президент. Кучму він бачить, здається, частіше, ніж власного прем'єра. Що не місяць - робить Леонідові Даниловичу приємне: Віктора Степановича послом надіслав, з газовим боргом не квапить, у критичний момент касетного скандалу приголубив, на могилі батька українського лідера побував... Тепер оголосив рік України. Добре б знати, що це таке. Якщо "пісні співать" і передовиками обмінюватися, так це вже було.

Направду нам не "рік України" випадає, а ще щонайменше десятилітка. Кордони в нас усе більше умовні, а коли справа дійде до справжніх? Як ми зрештою розійдемося з газом, з митною війною цукру, труб, нафтохімії? Чи довго будуть наших бізнесменів викидати з начебто б відкритої української приватизації? Нарешті, яку позицію займе Путін, якщо американці дадуть хід свідченням арештованого ними колишнього українського прем'єра Лазаренка про нинішнього президента України?

Можна зрозуміти Путіна: йому хочеться обпертися на плече Кучми. Життя ж штовхає його до Лукашенка, мабуть, потрібного йому, але неприємного ні політично, ні по-людському. Але на Кучму не обіпрешся, його плече зайняте. На ньому завжди буде висіти політичне коромисло. Він увесь час змушений тримати рівновагу між протилежними політичними кошиками: західноєвропейським і російським; західною Україною і східної; необхідністю одержувати російський газ і небажанням за нього платити; прагненням витягти свою країну в цивілізований світ і в той же час жити по китайських поняттях про демократію...

Мені здається, я здогадуюся, у чому справжня причина взаємної сторожкості, критичності, що їх так ясно виказали мої колеги в дні 10-річчя незалежності України. Ми занадто схожі один на одного, і цей вигляд у дзеркалі викликає швидше роздратування, ніж радість.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах