Головна
 

На мурашиних стежках

7 вересня 2001, 08:02
0
15

Без образу торговців з Білорусії й України картина життя в прикордонних районах Польщі на сході була б неповною. Човники, як мурахи, наполегливо і ні з чим не рахуючись, створили на стику трьох держав, по суті справи, регіональний ринок. Після вступу Польщі в Європейський союз він може зникнути, пише Die Zeit, Німеччина.

Щопонеділка о 19-й годині з Брюсселя відходить автобус, що доставить вас із Бельгії до Бугу. Щоп'ятниці о 7-й годині йде автобус у зворотному напрямку. Щоразу доводиться долати майже 1600 кілометрів. Серед пасажирів більше жінок, чим чоловіків. Усі вони працюють по господарству в родинах брюсельців з гарними доходами, чи покоївками у великих готелях. Жінки приїжджають з польського міста Siemiatycze.

Городок з 16 000 жителів уже давно став, свого роду, сервісним центром Брюсселя. Він розташований на східній окраїні Польщі, що користується більшою увагою, ніж західний кордон країни. У майбутньому цей пояс убогості стане одночасно найбільшою по довжині зовнішнім кордоном ЄС (Європейського союзу. - Прим. пер.). Він простягнеться до гір Галичини. Siemiatycze, завдяки своїм колишнім зв'язкам із Брюсселем, вийшов з убогості.

Тут найвищі для місць, де ведеться інтенсивне будівництво, ціни і найнижчий рівень безробіття, який не перевищує семи відсотків. За першими колонами прибиральниць у Брюссель потягнулися чоловіки. Вони працюють на будівництвах, помічниками лісничих, малярами чи мебельниками. "Брюссельський" квартал, у якому мешкають самі багаті городяни, швидко росте. Щороку тут з'являються 80 нових будинків.

"Нова стіна"

Усі почалося із Солідарності. На початку 80-х років опозиційно налаштовані профспілкові діячі знайшли в Брюсселі притулок від переслідувань військової диктатури генерала Ярузельского (Jaruzelski). Зв'язки були ненадійними, а автобусні поїздки - муками. Мішечники з Siemiatycze мали годинами чекати на кордонах НДР. Сьогодні транспортна фірма PKS є другим по величині підприємством міста. У її парку дванадцять автобусів класу "люкс" з кондиціонерами.

Відстані лишаються, і вони стають причиною відчуженості. Торік журнал "Polityka" назвав своїх співвітчизників, які курсують між Бугом і Брюсселем, людьми, що страждають на "роздвоєння особистості". У Брюсселі поляки з маленького провінційного містечка працюють не розгинаючи спини. Вони ізольовані там від місцевого культурного життя, вони погано вдягаються, їдять найдешевші продукти. Удома ж багато хто з них почувається королем, гордо випинаючи свої груди. Діти поляків, які працюють у Бельгії вже давно, передаються на піклування бабусь, тіточок, сусідів, і часто входять у конфлікт із законом.

Бургомістр Станіслав Вальдемар Флекс (Stanislaw Waldemar Flекs) не намагається прикрашати стан справ: "Живучи в двох світах, утрат не уникнути". Але Флекс бачить у цьому і позитивні моменти. Матері посилають своїх дітей на додаткові мовні курси. Чоловіки відкривають магазини чи створюють невеликі підприємства в сусідніх населених пунктах. У їхніх родинах є телефони, у тому числі і мобільні, комп'ютери з виходом в інтернет.

"Бельгійки", які працюють у заможних брюссельських родинах, наймають, у свою чергу, вже в Siemiatycze як економок жінок з Білорусії. Ті теж їдуть сюди в розбитих автобусах з містечок, де рівень життя значно нижче польського рівня бідності. Вони працюють за дві-три марки на годину.

Білоруски відносяться до прикордонного народу "мурах", який утворився на переломі часів у 1989 році. "Мурахами" називають літаючих торговців і чорноробів, які користуються правом безвізового прикордонного сполучення між Польщею і її сусідами Росією, Литвою, Білорусією й Україною.

Вони йдуть пішки з пляшками горілки в кишенях, їдуть колонами на велосипедах, на мотоциклах, машинах, автобусах і залізницею. Митники і поліцейські можуть конфіскувати чи обкласти великим митом сигарети, каністри з бензином, інструменти, які потрапляють на кордон зі сходу, і дешеву електроніку, текстильні товари, водопровідні крани, обличкувальну плитку для кухонь, які перетинають польський кордон у східному напрямку. Часто вони закривають на все це ока. "Мурахи" з Білорусії й України днями переміщуються з одного базару на інший, поки не розпродадуть вміст усіх валіз. Вони зупиняються в дешевих готелях або у пенсіонерок. Так, мішечна торгівля допомагає виживати людям по обидва боки.

Цих грошів доведеться позбутись. Європейський союз наполягає на тому, щоб Варшава ввела для своїх східних сусідів візовий режим, відгородивши країну, яка входить у шенгенську зону, від контрабанди людей, наркотиків і зброї. Однак головним потерпілим виявиться сільське населення східних районів найбільшого кандидата на вступ у ЄС. Селяни і сільськогосподарські робітники є паріями нової Польщі. Вони досі складають четверту частину всього самодіяльного населення. Вони злидарюють на збанкрутілих державних фермах, їх витиснули з малюсіньких приватних господарств на південному сході, господарств, які не витримали конкуренції із субсидованою продукцією ЄС.

"Кордон - найбільша галузь нашої економіки", - говорить заступник бургомістра Годапса Ярослав Сома (Jaroslaw Soma). У цьому місті бере початок північна мурашина стежка, яка веде з Варминсько-Мазурського воєводства в прибалтійський анклав Росії Калінінград. Це дорога життя для сільського району, якому банкрутство зразково-показового господарства радянського типу з 200 000 гектарів землі залишило в спадщину безробіття на рівні 35 відсотків. "Із уведенням візового режиму мурашині тропи спорожніють, - говорить Сома. - Тому ми не хотіли б, щоб східний кордон Польщі перетворювався в нову стіну".

Така стіна мала б для Подляського воєводства ще більш драматичні наслідки. Серед 1,2 мільйонів жителів цього воєводства 200 000 - білоруси. Потойбіч кордону, на білоруській стороні, проживає польська меншість. Подляска бувала і східною окраїною Польщі чи Пруссії, і західною окраїною Росії. Її нинішній адміністративний центр Бялосток, пристойне місто з населенням чисельністю 300 000 чоловік, знаходить своє щастя в нещастя Польщі. Коли дворянська республіка зникла з географічних карт, місто зі щодалі більшою текстильною промисловістю знайшов для себе в царській Росії неосяжний ринок, на якому не існувало митних бар'єрів. На переломі 1989 року через відкриті кордони в Бялосток знову подув свіжий вітер. Шасі вантажівок білорусів прогиналися під вагою соф, стільців, будівельного матеріалу, коли вони поверталися з польського центра легкої промисловості. На узліссях лісу уздовж шосе номер 19, яке простягнулося на 60 кілометрів і веде до прикордонного переходу убік Гродно, як гриби, з'являлися меблеві магазини.

На низькому польоті в Польщу

"Мурашиний" ринок на Кавалерійській розташувався серед сосен за стадіоном Бялостока. Під наметовими і поліетиленовими дахами здіймаються гори текстильних товарів і спортивного взуття. На стендах - бляклі фотографії, які рекламують меблі, житлові і спальні гарнітури, стінки. 95 відсотків покупців - білоруси. На базарі польські товари значно дешевше, ніж у супермаркетах. Однак, торгівля однак іде погано. "Перед січневою кризою тут було ніде яблуку упасти", - говорить наголо стрижений велетень, який торгує польськими джинсами з "лейблми".

"Січнева криза" потрясла "мурашиний" світ 1 січня 1998 року. З того дня Варшава у своїй поквапливому намірі виконати шенгенські зобов'язання поки ще, звичайно, не вимагає візи, але змушує прибуваючих мати дорогий готельний ваучер або офіційно завірене запрошення. У ньому той, що запрошує, має дати зобов'язання, що в разі потреби він бере на себе оплату медичних послуг. Литву й Україну ці перші бар'єри, зведені країною шенгенської зони, поки не торкнулися.

Про наслідки, які торкнулися однієї тільки Підляски, говорить експерт воєводства по робочому ринку Барбара Кшапло (Barbara Czaplo): "Це була ланцюгова реакція. Спочатку зникли маленькі магазинчики, потім - маленькі готелі і ресторанчики. Постраждали будівельні фірми. Потім закрилися ті з них, які поставляли свій товар на Схід. Ми відкриваємося для Заходу і його товарів, але той закривається від нас.

Ірина стоїть на пустельній ринковій площі. Вона приїздить сюди з української Полтави. Це кілька сотень кілометрів на схід від того місця, де вона проводить неділі. Його вона знайшла в колишньому єврейському штетлі Водаві. Тут завжди проходила східний кордон латинської мови. На іншій стороні Бугу сьогодні сходяться землі Білорусії й України. Ірина розкладає на поліетиленовій плівці носки, нижня білизна, ліфчики, шорти, тренувальні костюми. Громадяни Водави ще співають у католицькій церкві, побудованої в стилі барокко. Розповідаючи, Ірина оголює два ряди золотих зубів. Її акцент видає в ній російську південку. Вона відробила в державній торгівлі 35 років. Тепер одержує щомісячну пенсію в розмірі 50 німецьких марок, якщо така взагалі виплачується. Українські політики в Києві для неї бандити. Вона вдячна, що бодай хтось цікавиться її життям. "Радянський Союз! Для нас у Полтаві це були золоті часи".

Для Польщі з Полтавою колись були зв'язані не кращі спогади. На початку 18 століття Петро Великий завдав там поразки шведському королю Карлові XII. Незабаром після цього цар узяв на себе роль гаранта польської конституції. Так, на суверенітет Польщі зі східної границі був накинутий зашморг, поки прусаки Габсбургів (Попри образний вислів німецького автора, Прусію слід таки пов'язувати з Гогенцоллернами, а не з Габсбургами - прим. пер) і росіяни не довели справу до повного розділу країни. Тоді як на прапорах найбільш великих європейських країн виявлялися написаними прогрес і імперські амбіції, країна на Віслі втратила все. Вона жила лише своїми ідеалами, своєю релігією, своєю культурою, а спочатку ще і великою французькою ілюзією.

Наполеон (Napoleon) обіцяв звільнити країну з російського полону. Серед 600 000 солдатів, які широким фронтом йшли через не існуючу польський східний кордон в напрямку Москви, знаходилися 100 000 поляків. Варшава сподівалася на Наполеона незрівнянно більше, ніж сьогодні на ЄС. Польща розраховувала стати в результаті поразки Росії знову настільки ж могутньою, як і в часи польсько-литовської імперії Ягеллонів. Натомість через східні прикордонні міста в зворотному напрямку повзли залишки розбитої великої армії. Наполеон проїхав через Варшаву, навіть не попрощавшись зі своєю коханкою Марією Валевською (Maria Walewska).

Залишалися лише сумнівного характеру виступи проти жорстокого царського панування. Після листопадового повстання 1830-31 років росіяни заслали 80 000 поляків, одягши на них кайдани, у Сибір. І в цьому минулому теж кореняться особливі симпатії і почуття солідарності зі своїми східними сусідами, що так само, як і поляки, були змушені болісно переживати панування Москви.

І от із країною мурах прийдеться покінчити. Вона стане шенгенською державою. За Бугом, на білоруських і українських просторах, попереджають захисники Європи, чекають своєї години десятки тисяч економічних біженців із країн Азії, Близького Сходу, Західної Африки. Польща повинна просто зрозуміти, що її східний кордон є сьогодні головними воротами для прориву мігрантів.

Сьогодні? Вони завжди проходили по величезній польській рівнині на схід Вісли. Сармати, гуни, монголи, татари. Геополітична доля Польщі - останнього рубежу на границі євразійських степів - знаходить висвітлення навіть у її назві. До поляків було маленьке слов'янське плем'я: поляни, "люди відкритих полів". Поляки зводили на цих полях греблю свого християнства, причому у своїй місіонерській і цивілізаторській ретельності часто навіть могутніше, ніж це робив сам Захід. "Захищаючи кордони, ми звертаємося до старого досвіду багатьох країн Європи", - говорить відповідальний за питання європейської інтеграції в міністерстві внутрішніх справ у Варшаві Роберт Рибіцкі (Robert Rybicki).

Варшава серйозно ставиться до своєї східної політики. Вона націлена на створення кордону з дружніми, суверенними, незалежними від Москви державами, які мають у далекій перспективі ввійти в західні економічні структури і структури безпеки. Як колись Німеччина, так і Польща не хоче бути східною окраїною союзу.

У цьому суть проблеми. Географія й історія зв'язали Польщу зі східною границею. Сучасність і майбутнє країни шенгенської зони спочатку не позбавлять цього Варшаву. Кордон Польщі з Україною має довжину 500 кілометрів, кордон України з Росією складає 2 000 кілометрів. Білорусія й Україна навіть при всьому своєму бажанні були б сьогодні не в змозі контролювати і відповідати за те, що відбувається на їхніх територіях.

Мало, хто знає це краще, ніж польські прикордонники. Підполковник Станіслав Фірлей (Stanislaw Firley), у веденні керування якого в Бьялостоке знаходяться 340 кілометрів східного кордону з Литвою і Білорусією, уже мав досвід, коли мігранти доправлялися на територію Польщу на низькому польоті, минаючи радіолокаційні станції. Вертольоти чи літаки, з яких раніш на державних сільськогосподарських підприємствах розпорошували пестициди, скидають тепер на "відкриті поля" Польщі афганців, пакистанців, індусів.

Майбутня зовнішня політика ЄС поставить, таким чином, поляків у важке становище. Вони хочуть мати добре закритий кордон, щоб Захід вважав їхніми членами своєї родини, що усвідомлять свої зобов'язання. Вони водночас не хочуть міцно закритих кордонів для своїх сусідів і для своїх місцевих виробників, які можуть знайти свій шанс лише на східному ринку. І от варшавські інститути змушені копітко працювати над проектами різних варіантів візового режиму для того, щоб хоч якось полегшити злиденне становище народів на східному кордоні, принаймні, тим, щоб зберегти залишки вільної торгівлі і після того, як країна ввійде в шенгенську зону.

Переклад: Володимир Синиця, Країна.Ru. Опубліковано на сайті InoSmi.ru

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах