Головна
 

'Іndex on Censorshіp': Криміналізація ЗМІ - тактика Кучми

8 листопада 2001, 18:33
0
4

"Президент України Леонід Кучма та його партія перетворили українську журналістику в одну з найнебезпечніших професій у світі", зазначає журнал "Іndex on Censorshіp", який публікує матеріали про захист свободи слова в усьому світі. У матеріалі політика українського президента у сфері ЗМІ піддається різкій критиці.

У червні цього року, лише через місяць після запуску його веб-сайту "Кримінальна Україна", Олега Єльцова допитували агенти Служби безпеки. Увагу СБУ привернули його статті із серії "З життя Деркачів", які розслідують підприємницьку діяльність колишнього керівника державної Служби безпеки Леоніда Деркача та його сина Андрія.

Без тривалих роздумів СБУ розпочали розслідування щодо можливого порушення кримінального кодексу України про розповсюдження таємної інформації через інтернет.

Механізм затикання рота журналістам, можливо, міняється від разу до разу, але результат залишається однаковим.

Після десяти років незалежності в Україні практично немає незалежної преси. Президент Леонід Кучма внесений до списку "Десяти найбільших ворогів преси" у доповіді Комітету з захисту журналістів за 2001 рік.

Репутації Кучми значно зашкодили звинувачення у причетності до вбивства зниклого 16 вересня минулого року опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе, обставини смерті якого досі  не з'ясовані.

З цього скандалу Кучма вийшов “чистим”. Розвиток засобів масової інформації після здобуття Україною незалежності нагадує модель, яку свого часу пережили численні країни Східної і Центральної Європи - від "насолоди необмеженою свободою" до "зростаючого розчарування", коли економічні умови обмежують розвиток преси, та й держава не залишає нагоди ввести юридичні та фінансові обмеження.

На тлі економічних і політичних реформ, що поступово сповільнюються, ЗМІ боролися за звільнення від державного контролю. Нестабільний економічний клімат перешкоджав виникненню нових інформаційних видань. До 1993 року рівень інфляції досяг 10 000 %, доходи від реклами були мінімальними, а витрати на виробництво й розповсюдження різко зросли. Внаслідок цього численні видання були змушені піти на союз з діловими чи політичними силами, які запропонували фінансову допомогу. За це ЗМІ мали відмовитися від розкошу мати незалежну думку.

"На зміну традиційним формам підписки на друковані видання, доходів від реклами і державних асигнувань прийшли напівофіційна державна підтримка тих ЗМІ, що зберегли вірність владі, і неофіційна підтримка тіньових, часто незаконних елементів, які потребували непрямої реклами", - сказала Наталя Іщенко, журналіст "Кримського часу".

З наближенням загальних виборів у 1999 році зацікавленість у засобах інформації значно збільшилася. У березні 1999 року Рада міністрів обрала чотирьох членів до Національної ради з радіомовлення й телебачення, але Кучма не поспішав призначати своїх чотирьох представників, у такий спосіб спричинивши те, що Рада не могла видати нові ліцензії на радіомовлення його супротивникам. Крім того, Кабінет прийняв "тимчасову" постанову, яка збільшила вартість радіочастот у десять разів на термін до початку виборів. Кучма одержав більше ефірного часу на телебаченні в останній місяць кампанії ніж всі інші 13 претендентів усі разом.

Взагалі, виборча кампанія 1999 року була до болю знайомою історією чиновника, який підсилює контроль над засобами масової інформації заради збереження своєї влади. Часті візити податкової поліції до приватної телевізійної компанії СТБ і  заморожування її банківського рахунка за два місяці до виборів - це типовий приклад обраної тактики.

Але все переважує погроза наклепу. Багато газет на власному досвіді переконалися, наскільки високо деякі особистості цінують свою честь і гідність. Одному журналісту вищезгадані якості коштували життя. Ігору Александрову, директору регіональної телевізійної станції у Донецькій області, суд заборонив займатися журналісткою діяльністю на п'ять років і наклав штраф в еквіваленті 1 250 доларів США за наклеп. Передісторія цього вироку така: Олександр Лещинський, кандидат у народні депутати, приписав рішення Центральної виборчої комісії визнати віддані за нього голоси недійсними статтям Александрова, що з‘явилися у березні 1998 року. Александров характеризував його як "некоронованого короля з продажу  горілки у Донбасі" і попереджав, "що більше розростатиметься справа Лещинського, тим більше сиріт та інвалідів з'явиться у нас у країні". У 2000-му році, після того, як Лещинський відкликав скаргу, справу було припинено. Але неприємності журналіста на цьому не закінчилися. 3 липня цього року на Александрова, генерального директора телевізійної станції ТОР у Слов'янську, було скоєно напад. Він помер через тиждень перебування у комі.

Широко практикується самоцензура, яка допомагає уникнути подібного ризику. "Ми побоюємося публікувати статті, що можуть призвести до судового позову", - говорить Наталя Дьяченко, редактор газети "День". - Ми публікуємо будь-яку інформацію, лише якщо маємо залізні докази".

"Редакційна політика багатьох видань склалася під тиском фінансових та політичних груп, які їх контролюють", - стверджується у доповіді Національного Університету, оприлюдненій торік. На декілька тижнів минулого року загадкове зникнення Георгія Гонгадзе привернуло до ЗМІ України увагу всього світу. У 2000-му  році, згідно із звітом "Репортерів без кордонів", Росія й Україна, де загинули чотири журналісти, замінили Сьєрра-Леоне (Західна Африка) як найнебезпечніші країни для журналістської роботи.

Дмитро Куліков назвав Олега Єльцова другим Гонгадзе. Скількома ще Гонгадзе Україна повинна пожертвувати перш, ніж переможе у битві за свободну пресу? (Переклад: ForUm)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах