Головна
 

Футбол Україна – Німеччина: жертви жеребкування

Газета.Ru, 12 листопада 2001, 11:01
0
7

Україні не звикати грати у стикових матчах, і втретє на "Олімпійському" стадіоні у Києві вони закінчуються з рахунком 1:1. Раніше такий рахунок не влаштовував господарів зовсім. Й під час цих матчів Україна забивала перша, а потім дуже швидко пропускала - не більше, ніж через п'ятнадцять хвилин. Українські вболівальники малоприємну для них тенденцію помітили майже одночасно з фінальним свистком Стефано Браскі, пише Газета.ru.

Я мешкаю у Росії, й на думку, тому, першими приходять зовсім інші аналогії. Нехай й настільки ж неприємні.

Чотири роки потому у Росії була, на мою особисту думку, найпоганіша за її історію збірна. Винуваті були всі (тобто і тренерський штаб, і гравці, і футбольне керівництво), й, як завжди, ніхто. Командою у прямому розумінні цього слова ту збірну Росії назвати було складно.

Програно було того дня, коли чиясь зла рука дістала після нашої кульки кульку, що містила усередині папірець з написом "Італія"

Справа у тому, що збірній Росії у 1997 році випало у стикових матчах грати з італійцями. І це жеребкування практично не залишало шансів потрапити на чемпіонат світу 1998 року, де на наших суперників чекали набагато більше, ніж на збірну Росії. Навіть Мішель Платіні (етнічно - на чверть італієць), що працював головою оргкомітету з проведення чемпіонату, відкритим текстом сказав, що не уявляє відсутності на ньому збірної Італії.

Така ж різниця у вагових категоріях була й у парі Україна - Німеччина. І точно також німецький телемагнат Лео Кірх, що володіє ексклюзивними правами на трансляції з ЧС-2002, навряд чи уявляє собі його без рідної країни.

Росії у 1997 році не пощастило не лише із жеребкуванням, але й з погодою. Спочатку дощі вивели з ладу поле нововідбудованих "Лужників", і матч з Італією довелося переносити на "Динамо". А 29 жовтня, у день гри, у Москві повалив такий сніг, що футбол став більше схожий на хокей з м'ячем. І аншлаг на 32-тисячному стадіоні був відмінний. Ті, хто прийшов на матч мерзлякувато тремтіли, витрушували сніг через коміри і понад усе хотіли опинитися вдома перед телевізорами.

У Києві у суботу погода була набагато краща - снігу не передбачалося. На трибуни "Олімпійського" було продано всі квитки - майже 83 тисячі. На крісла верхнього ярусу поклали сині накидки, на нижній ярус - жовті, і стадіон офарбився в українські національні кольори. Десь там, на трибунах, сиділа половина тренерів Бундесліги - настільки важливий цей матч був для всієї Німеччини. І тренер "Спартака" Грозний,  що вболівав за Україну. Кажуть, збирався на матч і сам Олег Романцев, але останньої хвилини поїздка зірвалася.

У Москві 29 жовтня 1997 року судив Кім Мільтен Нільсен. У першому таймі він не помітив, як В’єрі хряснув ліктем у носа Онопка так, що того довелося замінювати (учора датчанин працював на грі Словенія - Румунія, а у матчі Бельгія - Чехія швейцарець Урс Майер, навпаки, вивів з поля Ржепку за завданий удар бельгійця ліктем). Хоч-не-хоч, але суддя допоміг найсильнішим, тим більше, що непокараний В’єрі забив гол саме  із зони відсутнього Онопка, скориставшись промахом Тетрадзе.

У Києві 10 листопада 2001 року суддя Стефано Браскі не помітив гола, який влетів на 27 хвилині у ворота господарів. Після удару головою Зубов виносив м'яча з воріт (м'яч від поперечини ударився о поле, і Левицький встиг виштовхнути його на кутовий), і, як показав повтор, практично лінію воріт м'яч перетнув. Тут суддя хоч-не-хоч допоміг слабкішим. 

Що у Москві, що у Києві, матчі були, загалом рівними, і обидва закінчилися закономірно 1:1. Чотири роки тому на гол В’єрі відразу  відповів Юран, який в'їхав до воріт разом з м'ячем. У суботу українці забили першими - на 17 хвилині через порушення проти Воробея Браскі призначив штрафний, Шевченко вдарив, м'яч відлетів від стінки до Зубова, і той з п'яти метрів увігнав м'яч до воріт. Відразу  німці відповіли двома влученнями у поперечину, під час другого з яких слід було зараховувати гол, а потім зрівняли рахунок. Хамман, випередив Головко, переправив м'яча далі, а Баллак, зреагувавши швидше Гусіна, встиг закотити його у порожній кут воріт. Десь через хвилину Шевченко зіпсував вихід один на один, влучивши у Кана (а вже на 2-й хвилині гри один на один вискочив Воробей і вдарив у штангу), через дві атаки гола ледь не спричинив корявий удар Ремера, й на цьому цікаві події закінчилися.

У другому таймі кілька неприємних ударів (але не настільки небезпечних, як раніше), також розподілилися між Україною і Німеччиною у рівній пропорції. Один-один. Рахунок відповідав грі.

Чотири роки тому збірна Росії знала, що у Неаполі 15 листопада може трапитися все що завгодно, крім одного - її проходу на чемпіонат світу. І, відповідно, програшу італійців.

Борис Ігнатьєв  переважно сидів у себе дома, - знайти його там можна було легше за все. "Борис Петрович, як справи?" - "Так от, думаю, як обіграти італійців", - і велику безнадійність у тренерському голосі я, чесно говорячи, не пригадаю.

Автор цієї статті не полетів на гру у відповідь у Неаполь, переважно, з однієї причини - брак віри у хоча б мінімальний шанс на успішний результат. Досі  підозрюю, що і сама збірна зволіла б не їздити ні до якої Італії, але вийти на поле було необхідно. Змогла вона вдарити по воротах у матчі у відповідь лише один раз, а італійці, непропорційно нашій апатії хвилюючись за результат, обрали про усяк випадок оборонний варіант і один раз, на 55 хвилині, вразили ворота Овчиннікова у контратаці.

наше минуле перетаорилося на похмуре сьогодення для збірної України

Після фінального свистка, що перекривав шлях на чемпіонат світу, деякі наші футболісти лише не сміялися – повернення з поля до роздягальні захопили телекамери. У Росії цю реакцію зустріли із здивуванням, - а насправді  , футболісти знали, що програно все було не 15 листопада 1997 року. Програно було того дня, коли чиясь зла рука дістала після нашої кульки кульку, що містила усередині папірець з написом "Італія". Російська нічия вбила останні сподівання.

Добре писати про ці події у минулому часі, знаючи, що нинішня збірна Росії і набагато краща за ту, й на чемпіонат світу вона поїде.

Але наше минуле перетворилося на похмуре сьогодення для збірної України. І поки історія для неї переважно повторюється, хоча Україна-2001 мені здається більш гарною командою, ніж Росія-1997.

В України, крім того, є один безсумнівний козир, якого не було чотири роки тому у збірній Росії. Перший матч із грою у відповідь поділяють лише 4 дні, які пройдуть у твердому ритмі: Конча, Бориспіль, Дортмунд, "Вестфалленштадіон". Цей термін можна проскочити єдиним духом, уникнувши психологічного надламу ігнатьєвській збірної Росії. Коли за 18 днів між московським матчем і неаполітанським футболісти встигли роз'їхатися і, залишившись на самоті, усвідомити, що все вже вирішено. А коли зібралися знову, прочитати цю же саму думку в очах товаришів, - і після цього виходити програвати.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах