Головна
 

Українські ЗМІ про московських політтехнологів

14 листопада 2001, 15:06
0
3

"Українські ЗМІ досить активно обговорюють місце і роль московських політтехнологів на українських парламентських виборах, що відбудуться у березні майбутнього року", пише журналіст SMI.ru Євгена Абрамова. На думку автора, наявність російських стратегів в українському полі оцінюється українськими ЗМІ як один з головних факторів, які здійснюють вплив на передвиборчу кампанію.

Українські ЗМІ досить активно обговорюють місце і роль московських політтехнологів на українських парламентських виборах, що відбудуться у березні майбутнього року.

Як з'ясували українські журналісти, деякі українські політичні партії співробітничають з деякими московськими PR-конторами. "Гуманітарна піарівська допомога з Росії, про яку так довго говорили вітчизняні і закордонні ЗМІ, вже надходить на українську територію" (Бізнес-час, Дніпропетровськ, 11.10, Андрій Соколов). Співробітництво підіймає масу питань, припущень і побоювань, а також, як це не дивно, й сподівань.

Більш того, наявність російських стратегів в українському полі оцінюється як один з головних факторів, що впливають на передвиборчу кампанію до Верховної Ради однаково з впливом російських ЗМІ, корпоратизацією українських мас-медіа й активною участю адміністративного ресурсу (Дзеркало тижня, Київ, 06.10, Дмитро Видрин).

"Дзеркало тижня" при цьому збирає практично всі претензії до майстрів PR з Росії.

"Мені поки невідомі приклади вдалої і результативної роботи московських команд. У принципі на особливі результати від них, мабуть, не варто очікувати, оскільки, зрештою, вони мають завжди "залізна відмазку" від будь-яких претензій і звинувачень з боку своїх київських патронів. Це, насамперед , посилання на недофінансування тих чи інших виборчих проектів.

Іншим фактором їхньої низької результативності є вторинність і неадаптованість того концептуального продукту, який пропонується українським споживачам. Досі не було випадків, щоб московські команди надали нам будь-який інноваційний виборчий проект. Як правило, все це деякі ремейки колишніх російських політичних баталій, і їхня реалізація на українському ґрунті залишає лише відчуття дежа вю.

До речі, всі виборчі проекти й концепти (тут це слово-паразит буде, напевно, доречним) москвичів можна умовно поділити на три види. Перший назвати - "Великий шум". Він містить у собі різні гучні передвиборні заходи як-то масові молодіжні тусовки, концерти, бієннале, хеппінинги, виставки й, взагалі, все те, що входить до набору типової російської виборчої кампанії, яка завжди традиційно розглядається як великий балаган.

Другий вид концептів характеризується поняттям "Гіперактивність" (ще її можна ласкаво назвати проектами типу "зайчик Дюрасель"). До таких проектів включають всі види стимулювання (жадібність, заздрість, марнославство, амбіції, алкоголь, жінки і т.д.), за допомогою яких  політика, що розкручується, доводять до стану гіперактивності. У цій ситуації йому, здійснюючи набагато більше політичних рухів, ніж його супротивники, вдається за рахунок голої статистики серед невірних передвиборних ходів зробити й деякі ефективні.

Третій вид можна назвати "Дрібні підступності". Це, коли запускаються ті чи інші інтриги проти конкурентів, але не гучні, а дрібні, і відразу у великій кількості. Технологія полягає у тому, що в умовах цейтноту передвиборчих перегонів опонент у змозі відповідати лише на великі "наїзди", але не має бажання, часу й можливості реагувати на дрібні й чисельні маленькі провокації й інсинуації.

От, власне, і весь  набір московських виборчих технологій. Проте, якийсь вплив російської політичної ментальності й стилістики завдяки даному механізму все ж  здійснюється.

Головне те, що наявність в арсеналі "найкрутіших" політичних партій деякої таємної російської зброї додає партіям та їхнім лідерам істотну впевненість, точніше, самовпевненість й закінчений олігархічний шарм. (Я б оцінив потенціал впливу російських технологів приблизно від 1 до 2%  на плюс (зрозуміло, стосовно загального виборчого потенціалу партії) чи від 4 до 5% на мінус від актуального реального рейтингу того чи іншого  політика або партії.)".

Найчастіше лунає теза про те, що московські політтехнологи "впарюють" нашому народу московський “секонд хенд” (Київський телеграф, 09.10, Сергій Мустафин). "Варязькі гості" найчастіше просто "ріжуть капусту", не дуже приділяючи уваги потребам клієнта. Знайомлячись з матеріалами однієї невдалої виборчої кампанії, здійсненої великим московським агентством, я, на своє здивування, виявив, що російські фахівці навіть не з'ясувати, як називається український парламент" (ForUm, 09.11, Василь Стоякін).

Пояснюючи причини, через які трапилося це небезкорисливе паломництво на українську землю московських людей, ЗМІ пишуть, що, по-перше, у Росії вже не розгорнутися, найближчі вибори відбудуться не скоро. "Отже, піаровські контори Білокамінної якщо й не зіштовхнулися із серйозною проблемою працевлаштування, то, принаймні, залишать без дії свої основні сили та ресурси на досить тривалий термін" (Бізнес-час, Дніпропетровськ, 11.10).

По-друге, щодо вітчизняних технологів існує підозра, що вони випускають неякісний продукт. "А краще буде, якщо ми спаплюжимо ці вибори, якщо наймемо поганих українських технологів? Знайдіть, покажіть мені хоч яких українських технологів, які за якістю зараз дорівнюють гарним європейським, американським чи російським технологам" (Інна Богословська, Українська правда, 29.10).

По-третє, незважаючи на претензії до "московських", вони все ж "набили руку у передвиборчих проектах" (Київський телеграф, 05.11, Дмитро Скрябін). Особливо тому, що "велику частину свого часу варяги витрачають на те, щоб відганяти аборигенів, які мають намір зайняти їхнє місце". До того ж, росіяни зроблять дійсно класний виборчий проект, і гроші не будуть витрачені на PR-шаманство.

І, нарешті, у цьому винуваті й українські політики, непомірні амбіції яких можуть задовольнитися лише "непомірними амбіціями московських іміджмейкерів" (День, Київ, 08.08, Денис Жарких).

Що ж до опису діяльності українських політтехнологів, крім негативного ставлення тих, хто вже зробив ставку на їх московських коллег, українські ЗМІ відзначають і позитивні моменти. Отже , насамперед , українські піарщіки - майстри "якісного компромісу", тому що "яка конструктивна більшість може скластися з тих, хто повідтоптує один одному у передвиборчій боротьбі всі ноги?" (Київський телеграф, 10.09).

Крім того, "значна частина українських політтехнологів несамостійна, і вони нерідко працюють лише на одного замовника -  політика або партію" (ForUm, 11.09). Та й налаштовані вони до  політиків скептичніше й "більш схильні казати правду, а виходить, гнітити бойовий дух й опинитися у немилості" (День, Київ, 08.08).

Отже, хто кого обслуговує?

Партія "Трудова Україна" - Школа культурної політики під керівництвом Щедровицького. Соціал-демократична партія України (об'єднана) - Фонд ефективної політики під керівництвом Павловського. Партія Регіонів - "Нікколо М". "Наша Україна" - неназвані американські чи польські консультанти.

"Нікколо М" ЗМІ не обговорюють через поки незрозумілі причини, але за Щедровицьким і Павловським стежать досить пильно. Причому, судячи з публікацій, українські ЗМІ щиро цікавляться, чим займалися обидві піар-контори, яку мають репутацію у Росії, а також на які дії від них можна  чекати у межах передвиборчої кампанії.

Щедровицький

Видання "Бізнес-Час" докладне описує, чим займався Щедровицький  ледве не з 50-х років і резюмує його діяльність так: його команда "займається "соціальним проектуванням". Проект народжується у голові технолога. Це не обов'язково перемога на виборах. Більш того - перемога на виборах ніколи не є самоціллю. Соціальний проект - це довгострокова програма, яка передбачає створення того образу суспільства, який потрібний замовнику. ... Із всіх російських політтехнологій метод Щедровицького найгуманніший, стратегічний і менше за все піддається впливу чорного піару. Питання про його ефективність - окреме. Тут варто досліджувати кожен окремий випадок" (Бізнес-Час, 11.10).

Окремим випадком саме  займаються інші видання, які перевіряють якщо й  не сам метод Щедровицького, то вже точно запущену їм в українські ЗМІ ідею за назвою "лібералізм".

"ForUm" (02.10) розслідує появу "лібералізму" і з'ясовує, що Агентство гуманітарних технологій, власником якого є пан Пинчук, що входить до "Трудової України", публікує на сторінках "Київського телеграфу" (01.01) цікаву статтю. У ній формулюються нові "ліберальні" орієнтири для української політики. Стаття є "програмною" для наступного ідеологічного і партійного позиціювання "ліберального об'єднання", у якому братиме участь Пинчук, Хорошковський і Богословська ("За Єдину Україну!", НДП). На виборах ліберали можуть одержати 12-15% голосів українських виборців. Назва - Нова ліберальна сила.

Тут, напрошуються аналогії з російським УПС, перемогу якого "кував" той самий Щедровицький. Богословська в об'єднанні буде виконувати роль Хакамади.

До того ж, "ForUm" наводить приклад з проекту Соціально-ліберальне об'єднання (СЛОн), яке провалилося на минулих парламентських виборах, зокрема, через електоральне поле, що начебто й складало понад 5%, але його не вдалося мобілізувати. СЛОн був орієнтований на "інтелігенцію, переважно російськомовну. Людей, для яких лібералізм, права людини, культурні цінності - не порожній звук" (Погребинський, там же).

Пізніше, судячи з інтерв'ю Богословської газеті "День" (17.10), від проекту відійшов Пинчук, і Нова ліберальна сила залишилися представляти Хорошковський й українська Хакамада. У блоці НЛО буде чотири партії, за висловом журналістів газети, "законсервованих", що крім назв і реєстрації більше нічого не мають: це Конституційно-демократична партія (голова - Володимир Золоторьов) і Ліберально-демократична партія України (голова - Ігор Душин).

Пинчук же, плануючи балотуватися за мажоритарним округом, зовсім не випав з кола "ліберального об'єднання", а збирається створити "Нову/Нашу силу", ймовірно, також співробітничаючи через Агентство гуманітарних досліджень із Щедровицьким.

Однак, загалом, на думку газети "Нове століття" (Київ, 13.10, Олександр Марченко), "український ліберал скоріше мертвий, ніж живий".

Павловський

Щодо діяльності Павловського, українські ЗМІ тут не знаходять якихось нових для України ідеологій, тим більше, що й шукати їх не треба, тому що  ФЕП співробітничає з достатньо стійкою партією - СДПУ (о).

Українські ЗМІ скоріше цікавить зв'язок Павловського з Кремлем і те, як це може вплинути на Україну взагалі. Павловського низивають кремлівським "придворним" технологом (День, Київ, 11.09), через що його кроки розглядаються як загроза української незалежності. "Українська правда" (11.10), розібралася з  вимогами лідера СДПУ (о) Медведчука щодо відставки вищого військового керівництва країни, відповідального за загибель Ту-154 і дійшла висновку: "У виданнях ФЕП Страна.ru і Україна.ru текст заяви Медведчука з’явився  раніше, ніж він став надбанням гласності. І автором заяви, яку було вкладено у вуста першого віце-спікера українського парламенту, є російський Фонд ефективної політики". Зрештою ,  у "Української правди" з'явилася страшна підозра: "А раптом Павловський, крім того, що поради роздає, через вікно ес-деків ще й до української державної політики влазить. А Павловський, для тих, хто не зрозумів, є синонімом слову "Кремль".

Як резюме можна зафіксувати: українські ЗМІ дуже критично висловлюються на адресу адміністрації президента і її активної участі у виборчій кампанії, при цьому визнається, що перевага завжди буде на боці того, хто має у  розпорядженні адміністративний ресурс у будь-якому вигляді. У цій двосуб’єктній  схемі "АП - кандидат" політтехнологи, також й московські, судячи з того, що пишуть українські ЗМІ, не беруть участі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах