Головна
 

Известия: Українські демократи відкрили ресторан на честь Єльцина і Путіна

27 листопада 2001, 18:04
0
22

"Олесь Доній - не з покоління "Пепсі" чи "некст". Він - з покоління "вест": пробуксовуючи, рухається на Захід. У 1990-му він очолив українську студентську революцію, коли голодуванням на київському граніті "молодняк" зміг відправити у відставку колишнє керівництво країни. Тепер Олесь (у російському минулому - Сашко) знайшов для себе нове, майже мирне поприще: відкрив арт-центр-ресторан "Остання барикада", пише київський кореспондент російських Известий Яніна Соколовська у статті "Боря, пригнися", присвяченій "Останній барикаді" і її власникові Олесю Донію.

Сходинки политі маслянистою фарбою, що зображує кров, а на вході бачиш менестрельську гітару поруч з жовто-блакитним прапором. “Общепіт”, присвячений голодуванню, несподівано виявив, що на Україні існує культурна еліта. Вигодувана бутербродами "Смерть ворогам" (хліб плюс м'ясо) і коктейлем "Гамлет як приклад датського кацапізма" (ром із соком), вона остаточно ожила і навіть перед Росією видала книжку про її президента. "Прелюдія Путіна" називається. Так у країні виник перший вдалий арт-проект, який довів, що шлях до серця культури лежить через шлунок.

Олесь Доній, що розпочав цю "культурну революцію",  народився хибно - від росіянки-москвички. Подорослівши, він перейнявся національними ідеями, вивчив мову і тепер говорить з домашніми на різних мовах: вони - на сусідському, він - на домотканому. На ньому Доній закінчив київський університет і під завісу влаштував усеукраїнське студентське страйк-голодування. Воно не обійшлося без наслідків: не лише для уряду, але й для самих студентів. Деякі з них непритомніли від виснаження.

Як всяка трагедія, ця історія повторюється тепер у вигляді фарсу. Підписи на підтримку революції і зворушливі листи дівчат "Дорогий Олесю, дякую тобі" тепер припресовані до ресторанних столів "Останньої барикади", на них ставлять пиво, горілку й оселедець.

"Українці - нація плаксива, - пояснює Доній. - Ми всі оспівуємо наші поразки: як москалі нас постріляли. Це домінуюча нота культури. А мені хотілося співати веселі пісні, зробити українську “кафешку” для художників, письменників, журналістів. І не сільсько-шароварну (такі полюбляють політики, що вийшли із села), а міську. Щоб поети там читали вірші, барди співали, демократи неформально спілкувалися. Щоб була бібліотека, де продавалися б книжки нових авторів. Все це сталося. Я навіть не уявляв, що у Києві стільки гідних і здатних до творчості людей".

У закладі Донія - торжество демократії. Хочеш -  на свій смак переставляй притягнуті туди міліцейські загородження (раніше ними оберігали президентську адміністрацію). Хочеш - анекдот заслухай: "Вбігає хохол з автоматом на недавню зустріч Кучма-Єльцин, кричить: "Борю, ти де?" - "Ну тут я", - встає Борис Миколайович. - "Нащо встав? Боря, пригнися!" Інша справа, що навіть дансинги проводять отут лише українською й англійською. "Російська попса", ненависна і заборонена українським Заходом, не проникає й до Донія. Правда, і російська класика теж.

Офіціантки за заведеними правилами розмовляють тут лише українською. Дискусії з політиками (вони є одним з ноу-хау і шоу "Останньої барикади") теж ведуться лише “мовою”. Як казав головний національний поет Тарас Шевченко, "у своїй хаті - своя правда". Раніше ця хата була дуже суперечливою територією. Борючись за приміщення, у якому пізніше виникла "Остання барикада", у місті пострілювали, за легендою, вбили не одного бізнесмена-претендента.

З приходом сюди "культурного закладу" кулі замовкли. Як вважає Доній, подіяло його ім'я. Бандити наїжджали лише раз і з дивовижною вимогою - впровадити в арт-центрі російську мову. Може, щоб рідним спецслужбам розуміти легше було. Демократ Олесь не сумнівається, що "Барикаду" прослухували і прослухують, але говорить: "нехай собі". Зал з корковими стінами дуже зручний для "жучків" - студія звукозапису, та й тільки. Як каже Доній, "супротивника слід пам'ятати".

У свої 32 роки колишній голова Українського студентського союзу, що одноосібно взяв провину за "оксамитну революцію-90", встиг посидіти у київській Лук‘янівській в'язниці. Звільнився він у 1991-м. Як зафіксували слідчі, "справу припинено у зв'язку із зміною обставин". Історик Олесь, що не викладав ніде  ані дня, вирішив не вчити історію, а робити її. Він став заступником голови Народного Руху, головою редради альманаху "Молода нація", вибухом, підняв місцеву літературну цілину, брав участь у появі видавництва "Смолоскип".

Донія оцінили гідно - взяли до президії Конгресу інтелігенції. "Молодого пацана" піднімали і няньчили, йому так часто нагадували, який він значний революціонер, що Олесь і сам повинний був повірити у це. Єдине, що не змогли зробити для Донія, - обрати його до Верховної ради. Після студентського голодування віковий ценз для парламентаріїв підняли так високо, що Олесь аніяк не міг дорости. Тепер Доній все ж  подумує йти до Ради: там занадто мало культурних діячів.

Поки ж Олесь складає книжки про "покоління "оксамитної революції", а також меню для свого ресторану. З нього нині можна довідатися, що "Бахчисарайський фонтан" - "назва вірша ІХНЬОГО (виділено у меню. - Я. С.) поета Олександра Пушкіна на честь НАШОГО Криму". Що правда: "Барикада" - єдине українське арт-місце з високою концентрацією творців на квадратний метр (інша справа, що тутешній культурний флер все ж іноді тхне "Горілкою з перцем").

Будівництво "Барикади" змусило всіх згадати про "покоління дев’ятидесятників", про людей, що зробили хрестовий похід дітей і продовжують його у дорослому вигляді - на газетних і книжкових сторінках. - Ми приречені на нерозуміння із шестидесятниками, - впевнений Доній. - У нас різні системи координат. Ми вже не хлопчики з конспектами і підручниками. "Дев‘ятидесятники" відкрили себе у літературі. Ми видавали власні антології: "Молоде вино", "Тексти". Будували різні творчі структури: "Нову генерацію", "Асоціацію 500". Але проблема поетів, музикантів і письменників 90-х у тому, що вони не поєднують свої досягнення, не акумулюють те, що потрібно публіці.

Єднання пролетарів ноутбука - архіважлива ідея "Барикади". Як говорить Доній, "потрібно діяти за принципом "лави". "Це козача атака, основа якої - фронтальний наступ". Донію важко - його культурний заклад відкрився у п'ятницю, 13-го, що обіцяє великі проблеми. Але шанси вижити залишаються, поки щотижня все нові імена презентують у "Барикаді" свої, раніше нікому невідомі твори. "Барикада" зміцнюється поемами-цеглинами, віршами-підпірками і романами - мішками з піском. І я особисто тепер точно знаю: потрібно було йти не у журналісти, а у демократи - ефективніше і грошей більше.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах