Головна
 

Радіо Свобода: Американські політики іноді описують Україну як 'Кучмастан'

27 лютого 2002, 10:28
0
3

Недавні візити в Україну заступника держсекретаря Поли Добрянські і колишнього держсекретаря Мадлен Олбрайт, яка зараз очолює Національний демократичний інститут (НДІ), разом з доповіддю НДІ про результати місії Олбрайт і двома новими рішеннями Палати представників і Сенату відбивають стурбованість США політичним курсом України, яка постійно зростає, вважає європейська служба Радіо Свободи.

Консультант американської Хельсинської комісії з безпеки і співробітництва в Європі Орест Дейчаківський сказав: "Усі ці документи вказують на велику зацікавленість США в майбутніх виборах, оскільки вони будуть важливим показником того, чи рухається Україна вперед у своєму демократичному розвитку й інтеграції в Європу".

Керівництво України більше не може шантажувати Захід міркуваннями про погрозу "російського імперіалізму"
Є чотири основні причини для нинішнього занепокоєння США з приводу України. По-перше, лідери США і Росії вважають, що незалежність України тепер гарантована, а "білоруський варіант" підтримують лише крайні ліві сили. У січневій доповіді Польського центру східних досліджень робиться висновок, що навряд чи в Україні з'являться "серйозні політичні групи", які зажадають союзу з Росією.

Таким чином, керівництво України більше не може шантажувати Захід міркуваннями про погрозу "російського імперіалізму". Отже, Захід має у своєму розпорядженні безліч важелів управління Україною - таких, як критика внутрішньої політики, коли ця політика не є сумісною з раніше оголошеними цілями "повернення до Європи". У той же час, в українських лідерів залишається менше простору для маневрів у нацьковуванні Заходу на Росію з метою отримання максимальної вигоди від обох сторін, як вони неодноразово робили це в 1990-х роках.

Американська критика внутрішньої політики України не означає, як помилково вважає українське керівництво, що США більше не розглядають Україну як стратегічно важливого партнера. Проте американсько-українське "стратегічне партнерство" залишається більше декларативним, ніж реальним, і є більш важливим для України, ніж для Сполучених Штатів. У 2000 році США нарахували всього 5,8% українського експорту і 2,5% імпорту.

По-друге, з кінця 90-х років оцінка Заходом прав людини, свободи друку і корупції в Україні змінилася на гірше. Основний камінь спотикання - розбіжність між офіційною риторикою і фактичною політикою в стилі старих добрих радянських часів. Така точка зору настільки зміцнилася, що в розмовах "не для друку" американські політики іноді описують Україну як "Кучмастан". Київський Центр миру, конверсії і зовнішньої політики дійшов висновку в січні, що нова адміністрація США "більше не вірить у гарантії і запевнення українських посадових осіб у їхній відданості демократичним цінностям і європейській інтеграції".

Американська допомога Україні цього року вимагає від Державного департаменту подання на розгляд Конгресу доповіді, присвяченої проблемі вбитих журналістів, включаючи нерозкриту справу вбитого опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Українська парламентська комісія, очолювана Олександром Жиром, членом передвиборчого блоку Віктора Ющенка "Наша Україна", подала першу партію записів "Кучмагейту" на розгляд експертів ФБР. Експерти дійшли висновку, що розглянуті на даний момент записи не були змонтовані, що підірвало одне з основних пояснень української влади, яке відхиляє звинувачення від Кучми.

Експерти ФБР запропонували допомогу в якості свідків у разі початку судового розгляду, а їхні доповіді про записи будуть прийняті як достовірний доказ в американських і західноєвропейських судах. Зараз українська парламентська комісія пропонує подати записані на плівках докази на розгляд міжнародного співтовариства, оскільки малоймовірно, що в Україні відбудеться суд, який буде ґрунтуватися на скандальних касетах.

Міжнародне право має пріоритет над українським, включаючи Конвенцію ООН із запобігання катувань, підписану 118 державами. Українські посадові особи, викриті на записах у злодіяннях, теоретично можуть бути арештовані в кожній з цих країн.

Мета України приєднатися до ЄС як держава-кандидат у 2004 році і повноправний член Союзу в 2011 році - нереальна
По-третє, Україна залишається поза геополітичними змінами, які торкнулися Центральної і Східної Європи. Україна не входить до складу 10 країн, які претендують на членство в НАТО на самміті альянсу в Празі у листопаді. З цих десяти країн п'ять (три прибалтійських держави, Словаччина і Словенія), найімовірніше, будуть прийняті до НАТО вже цього року, Румунія і Болгарія - можливі кандидати (Македонія, Хорватія й Албанія, як вважають, не мають шансів на вхід до альянсу). 6 лютого Держсекретар США Колін Пауелл відмовився оголосити, скільком претендентам буде запропоноване приєднання; але він сказав: "я вважаю, що відбудеться досить істотне поповнення учасників блоку".

Якби цього року до НАТО повинні були приєднатися Словаччина і Румунія, Україна мала би кордон з чотирма членами альянсу.

Україна звузила завдання зовнішньої політики до приєднання до ЄС як держави-кандидата в 2004 році і повноправного членства в 2011 році, але навіть ця мета є нереальною, оскільки Україна не входить ні до "першочергової", ні до "другорядної" групи майбутніх членів Євросоюзу.

Нещодавно Польща подала на розгляд ЄС доповідь на 92 сторінках, присвячену зміцненню східного кордону з Україною, починаючи із запровадження в наступному році віз, формування додаткових прикордонних військ і встановлення сучасного устаткування. У 2001 році до Польщі прибуло 15 мільйонів українців, росіян і білорусів. З 2004 року східний кордон Польщі стане зовнішнім кордоном ЄС, де-факто залишивши Україну поза "Європою".

По-четверте, під час візиту 11-13 лютого в Тюменську область - основний виробник російської нафти і газу - Президент Кучма неодноразово висловлював претензії щодо плану Росії провести газопровід в обхід України, унаслідок чого Україна втратила би контроль над експортом російських енергоносіїв. Минулого місяця західноєвропейські споживачі російського газу наполягли на тому, щоб Польща зняла свої заперечення з приводу нового трубопроводу, який пройде через Білорусь, Польщу і Словаччину.

Ці чотири фактори складають фундаментальну дилему Кучми. Він може вберегтися від судового переслідування й отримати імунітет, заручившись підтримкою зговірливого парламенту, обраного шляхом "не зовсім вільних" виборів, що поставить хрест на поверненні України до Європи. Чи він може провести вільні вибори, які відновлять довіру Заходу до України, але поставлять під загрозу його плани спокійного відходу після завершення терміну в 2004 році і ускладнять його подорожі на Захід зараз чи у майбутньому.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах