Головна
 

НГ: Чи потрібен Кремлю Ющенко-президент?

28 березня 2002, 16:45
0
3

"На превеликий жаль, політика Кремля в близькому зарубіжжі в останнє десятиліття будується на ситуативно-суб'єктивних факторах, тому Росія все чіткіше "видавлюється" із зон своїх геополітичних і геоекономічних інтересів. Так, наприклад, незбалансована з "придністровським фактором" підтримка президента Молдавії Вороніна веде до втрати позицій у Придністров'ї, пасивна позиція під час кампанії ЗС США в Центральній Азії - до фактичного вигнання з Таджикистану й Узбекистану. Щось дуже схоже відбувається і на "українському напрямку", - пише в матеріалі в російській "Независимой газете" журналіст Олег Яковенко.

Недавня заява Олександра Волошина про підтримку Кремлем на нинішніх парламентських виборах трьох політичних сил, а саме КПУ, СДПУ(о) і адмінресурсної "За єдину Україну!", а також всіляке публічне благовоління до лідерів цих блоків важко вважати вдалим (не виключено, що сама заява була спровокована певними лобістськими діями зацікавлених осіб, близьких до Фонду ефективної політики).

На відміну від харизматичного Ющенка, який справедливо вважається проамериканським політиком, імідж-ресурси Литвина, Симоненка, Медведчука і навіть кримського спікера комуніста Грача, які очолюють ці політичні сили, украй обмежені, а очолювані ними політичні структури мають високий негативний рейтинг: у СДПУ(о) - імідж "олігархічної" партії, "За єдину Україну!" своєю масованою і недотепною рекламною кампанією викликає легке роздратування в дуже широких кіл виборців, про Компартію нема що й казати. У гіпотетичній ситуації, коли в другий тур президентських виборів потрапляють Ющенко і кожен із вищезгаданих, екс-прем'єр перемагає з великим відривом. Його індивідуальний рейтинг, на даний момент і без того найвищий серед українських політиків, має тенденції до підвищення, а рейтинги Литвина, Симоненка і Медведчука, навпаки, вичерпали межі зростання.

Росія вже одного разу, у 1999 році, проґавила ситуацію з українськими президентськими виборами: тоді негласно була зроблена ставка на лідера комуністів Симоненка, який декларував свою проросійськість, що фактично дозволило зберегти владу Леонідові Кучмі (єдиним "прохідним" кандидатом, крім Кучми, тоді був Олександр Мороз, який, до речі, йшов на реальні кроки із політичного й економічного зближення з Росією). Незабаром після тих виборів "новий-старий" президент відновив загравання з НАТО, проатлантичний вектор став пріоритетним у зовнішній політиці України.

Щось подібне повторюється і зараз: офіційна Москва закриває очі на масові порушення на парламентських виборах, на широке використання українською владою "адмінресурсу" проти, як правило, лояльних російським інтересам політичних сил (наприклад, проти блоку Юлії Тимошенко чи партії "Яблуко"), що веде до дискредитації самої Росії.

У кремлівських кабінетах серед вищеназваних політиків ведеться пошук можливого проросійського "спадкоємця". І чомусь ніхто не згадує, що той самий Володимир Литвин тривалий час вважався, і не без підстав, політиком проамериканської орієнтації. Особливість української політики в тому і полягає, що абсолютна більшість її учасників не мають ніяких виразних і чітких геополітичних поглядів, які ґрунтуються на глибоких переконаннях, а виходять лише з поточної кон'юнктури.

Якщо політика Російської Федерації у близькому зарубіжжі буде настільки ж провальною, як і тепер, то не виключено, що в недалекому майбутньому російська територія буде дезінтегрована і розділена за сферами впливу, а сама назва "Росія" збережеться за одною з невеликих маріонеткових держав.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах