Головна
 

НГ: Перемога українських правих як крах російського піару

Корреспондент.net, 8 квітня 2002, 15:25
0
4

"Вибори в Україні минули. Жодні емоції вже не змінять сформованого розкладу. Настає час раціоналізму і прагматизму. І чим раніше це зрозуміють у Москві, тим краще для відносин двох слов'янських народів", - пише в матеріалі "Емоції прагматиків" журналіст російської "Независимой газеты" Армен Ханбабян.

Парламентські вибори, які пройшли в Україні, стали найважливішою подією на пострадянському просторі. Безперечно, що вони багато в чому визначили подальший розвиток суспільно-політичних процесів у найбільшій європейській країні і конфігурацію російсько-українських відносин у найближчій перспективі.

Розклад сил у новій Раді виявився безпрецедентним для України. Праві вперше опинилися в ролі лідерів, переконливо обігравши не лише лівих, але й центристів. Сили, очолювані екс-прем'єром Віктором Ющенком ("Наша Україна"), і блок шаленої Юлії Тимошенко разом із правими соціалістами будуть упевнено контролювати третину депутатських мандатів. Нищівної поразки зазнали комуністи - їхнє представництво в Раді зменшилося практично вдвічі - з 110 до 65 мандатів. Що стосується пропрезидентського блоку "За єдину Україну!", то лише успіх у мажоритарних округах дозволив трохи мікшувати його повний провал як самостійної політичної сили.

У зв'язку з цим украй цікаво виглядає розгублено-озлоблена реакція значної частини московської політеліти, аналітиків і спостерігачів на хід і результати голосування. Замість серйозного обговорення того, що відбулося, пішли дивно безпомічні й абсолютно емоційні коментарі. Особливо симптоматичними виглядають висловлення провідного кремлівського політтехнолога. На його думку, результати виборів свідчать, що "Віктор Ющенко втратив статус загальнонаціонального політика. Як "віртуальний проект" він переміг, однак як загальнонаціональний - провалився". Доречно нагадати, що автор цього дивного відкриття під час останніх виборів до Держдуми РФ був "хрещеним батьком" нової і того часу повністю "віртуальної" сили, яка посіла в підсумку друге місце. Тоді це було розцінено - і цілком справедливо - як найбільше досягнення. Можливо, на оцінки політтехнолога вплинуло те, що цього разу він допомагав в Україні певній партії, результати якої виявилися вдвічі нижче очікуваних?

Потім прокремлівські російські оглядачі демонстрували найвищий ступінь лояльності і співчуття стосовно українських лівих, і особливо - комуністів. До найостаннішого моменту могло скластися враження, що комуністи і цього разу перемагають. І разом із пропрезидентськими силами "нагнуть" західників. Тому заява лідера КПУ Петра Симоненка про те, що він не виключає участі своєї фракції в ініціюванні процедури імпічменту Леоніда Кучми, створила ефект бомби, що розірвалася, і викликала неприховану розгубленість. І на цьому тлі вже якось незручно питати, чому в Росії так люблять комуністів країн ближнього зарубіжжя, але одночасно так сильно утискають їх у себе вдома. Чи не тому, що свої комуністи є претендентами на частину владного "пирога", а в державах СНД розцінюються з Москви лише в якості російської "п'ятої колони"?

Найбільш нерозумне те, що побоювання, викликані тріумфом "Нашої України", лицемірно подаються як занепокоєння за збереження цілісності української держави і політичної стабільності. Мов, голосування виявило очевидний розкол між східними і західними регіонами, що може призвести до розпаду країни.

Побоювання, начебто тепер Україна "піде на Захід", виглядають дуже забавно
Насправді дуже важко передбачити, як у дійсності буде розвиватися ситуація в Києві. Зовсім не факт, що Віктор Ющенко розпочне свою діяльність з того, що спробує зняти Кучму із посади, яку той обіймає, і стане загострювати українсько-російські відносини. Навпаки, цілком імовірно, що на першому етапі роботи Ради переможці будуть діяти досить обережно і дуже виважено - хоча б для того, щоб показати: їхній "проект" аж ніяк не "віртуальний", а саме загальнонаціональний. Для цього Ющенко може піти на тактичний союз із пропрезидентськими силами. Оскільки дестабілізація сьогодні нікому не потрібна.

І побоювання, начебто тепер Україна "піде на Захід", виглядають дуже забавно. Україна в будь-якому випадку піде на Захід, питання лише в тому - поодинці чи разом з Росією. Але і це залежить не від Києва і не від Москви, а від бажання Заходу.

Залишається горезвісне питання про владу. У даному випадку воно обтяжене обставинами, пов'язаними з "касетним скандалом" і перспективою загрози особистої безпеки для нинішнього президента у разі його дострокової вимушеної відставки, яка випливає звідси. Простіше кажучи, Леоніда Кучму може непокоїти навіть не стільки наступність влади в політичному сенсі слова, скільки імовірність повторення долі Слободана Мілошевича. Тому він зробить усе можливе, щоб передача влади відбулася не відповідно до політико-ідеологічних симпатій і збігів поглядів і президентське крісло дісталося тому з претендентів, який гарантує йому особисту недоторканність. І дуже ймовірно, що саме Віктор Ющенко може стати затребуваною в цьому сенсі кандидатурою. Екс-прем'єр, який колись називав Кучму "батьком", навряд чи без нагальної необхідності буде схильний до особливої кровожерливості.

Вибори в Україні минули. Жодні емоції вже не змінять сформованого розкладу. Настає час раціоналізму і прагматизму. І чим раніше це зрозуміють у Москві, тим краще для відносин двох слов'янських народів.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах