Головна
 

ВН: Україна на узбіччі великої Європи

5 липня 2002, 16:14
0
3

"4 липня до Копенгагена для участі в самміті “ЄС-Україна” прибув президент Леонід Кучма. За іронією долі попередній форум пройшов у Ялті 11 вересня 2001 року - його підсумки офіційні особи підбивали саме в той момент, коли в Нью-Йорку валилися хмарочоси. З того часу у світі сталися зміни, які до вересневої трагедії й уявити собі було неможливо. На порядок денний відносин Києва і західних столиць вони не дуже вплинули", - пише журналіст російської газети "Время новостей" Федір Лукьянов.

Теми обговорюються все ті самі: дотримання демократичних норм, свобода преси і, зокрема, "справа" Гонгадзе, перспективи визнання України країною з ринковою економікою, зближення з Євросоюзом. Змінилося не коло питань, а контекст, у якому традиційно розвивалися відносини Києва і Європи.

З моменту здобуття незалежності десять років тому Україна охоче відігравала роль "ласого шматка", за право володіння яким борються геополітичні гіганти - Росія і Захід. Лавіювання, що супроводжувалося елементами шантажу (якщо ви нам не допоможете, ми звернемося до іншої сторони), приносило плоди.

Але зараз багато улюблених інструментів української зовнішньої політики перестали працювати. Насамперед тому, що інакше будуються відносини між "зовнішніми силами". Київ, який протягом  90-х років багато разів  декларував "європейський вибір", раптово відстав від Москви, яка різко рвонула на Захід.

Україна постійно лякала Росію примарою натівської військової бази в Севастополі, однак саме Росія першою підписала угоду про особливий формат відносин з НАТО.  Заява Києва про намір подати заявку на членство в Альянсі, яка була зроблена після цього, була схожа на спробу надолужити згаяне. Інший важливий важіль впливу України і на Москву, і на Європу - газова труба: Києву належить монополія на транзит російської сировини до ЄС. Росія неодноразово намагалася одержати контроль над газотранспортною системою сусідньої країни, але західні партнери як могли протидіяли цьому, не бажаючи, щоб Україна потрапила в залежність від Кремля. Тепер, однак, і це змінилося: ініціатива зі створення консорціуму для управління українською трубою, висунута Володимиром Путіним і Герхардом Шредером, свідчить про те, що інтереси постачальника (Росії) і споживача (ЄС) збіглися. А виходить, Україні залишається приймати ті правила гри, які визначають партнери.

З "європейським вибором" Києва ситуація теж стала зрозумілою, але не так, як хотілося б українському керівництву. У його заяву про прихильність європейським цінностям давно не вірять - у Європі важко знайти лідера, репутація якого була б гіршою, ніж репутація Кучми. Хіба що Лукашенко, якого вважають відвертим диктатором. Можна довго сперечатися про те, кому - Москві,  Вашингтону чи місцевим кланам - було вигідне розкручування грандіозного скандалу навколо передбачуваної причетності глави української держави до вбивства журналіста, нападам на опозиційних політиків і просто тих, хто "багато знає", і навіть торгівлі зброєю з країнами-паріями. Джерела скандалу значення вже не мають - на київській верхівці поставлено хрест, і навіть її зміна навряд чи швидко виправить репутацію країни, яку вважають ще більш безнадійною з погляду  демократії і корупції, ніж навіть аж ніяк не передової Росії.

Але є й ще одна перешкода на шляху зближення України і Євросоюзу, пов'язана не стільки з Києвом, скільки з Брюсселем. Єдина Європа, одночасно зайнята зараз двома протилежними процесами - поглибленням інтеграції і розширенням ще на десять країн, ясно визначила свої майбутні кордони. Київ у них не вписується, принаймні,  на найближче десятиліття. І не тільки тому, що не відповідає численним критеріям ЄС. Просто Україна занадто велика й амбіційна країна, щоб її можна було б безболісно "переварити" у казані європейської інтеграції, де і без того вистачає найрізноманітніших  компонентів. У цьому сенсі злиденні Молдавія чи Албанія теоретично мають більше шансів коли-небудь влитися в "родину цивілізованих націй", оскільки їх європейці просто візьмуть в оборот, якщо, звичайно, захочуть.

Україні ж, як і Росії, прийдеться болісно вибудовувати особливі відносини з європейською супердержавою, яка живе за власними жорсткими законами і  диктує їх сусідам. Але й у цьому Київ поки відстає від Москви. А нинішні самміти “ЄС-Україна” нагадують аналогічні самміти “ЄС-Росія” часів Бориса Єльцина, коли зміст переговорів вичерпувався констатацією прописних істин, яка постійно повторювалася.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Loading...

Корреспондент.net в соцмережах